Генерал Г. тримав фото у випростаній руці. Рішучість, владність, безжальність — ці риси він уловив чітко. Йому було байдуже, що там іще приховувалося в цій людині. Він гортав досьє, швидко перебігаючи поглядом кожну сторінку й ляскаючи долонею по наступній.
Коли знімки, зробивши коло, знов повернулися до нього, він затримав палець на тексті, який саме читав, і кинув промовистий погляд на присутніх.
— Схоже на те, що клієнт він незручний,— сказав похмуро генерал. — Найкращий доказ — його біографія. Зачитаю кілька рядків, а потім будемо вирішувати. Бо час спливає. — Він узяв першу сторінку й почав швидко читати пункти, що його найбільше зацікавили: — Ім'я — Джеймс. Зріст — сто вісімдесят три сантиметри, вага — сімдесят шість кілограмів, будова — струнка, очі — блакитні, волосся — чорне. Особливі прикмети: рубці на правій щоці й на лівому плечі, сліди пластичної операції на зап'ястку правої руки (дивись додаток "А"). Захоплюється багатьма видами спорту: боксер, майстер із стрільби з пістолета та метання ножа. Маскування не використовує. Мови — французька й німецька. Багато курить (спеціальні сигарети з трьома золотими кільцями). Вади: п'є, але не надміру, і жінки. На хабарі не реагує.
Пропустивши сторінку, генерал повів далі:
— Завжди озброєний автоматичним пістолетом "беретта" двадцять п'ятого калібру; зброю носить у кобурі під лівою пахвою. В магазині вісім набоїв. Також носить ніж, прикріплений до лівої руки; використовував сталеві носаки на черевиках; володіє основними прийомами дзю-до. У рукопашному бою демонструє витривалість, добре терпить біль (дивись додаток "Б").
Генерал проминув ще кілька сторінок, поспіхом зачитуючи лише деякі витяги з агентурних донесень. Дійшовши до останньої сторінки перед додатками, де були описані деталі операцій за участю Бонда, він, цього разу розтягуючи слова, прочитав:
— Висновок: небезпечний професіональний терорист і шпигун. Працює в Британській таємній службі з тридцять восьмого року і донині (дивись досьє Хайсміта за грудень п'ятдесятого року), має в цій службі секретний номер "нуль, нуль, сім". Подвійний нуль свідчить про те, що агент здійснював убивства і має привілей убивати, коли перебуває на дійсній службі. Вважається, що тільки двоє інших британських агентів мають такі ж повноваження. Той факт, що цей шпигун був у п'ятдесят третьому році нагороджений "Сі-Мі-Джі",— а цей орден дають лише при виході з таємної служби на пенсію,— є мірилом його вартості. Якщо на місці операції відбувається зустріч, її факт і подробиці треба повідомляти в штаб-квартиру (дивись існуючі накази СМЕРШу, МДБ, ГРУ від п'ятдесят першого року і далі).
Генерал Г. рвучко згорнув досьє і рішуче ляснув по ньому рукою.
— Гаразд, товариші. Погоджуємося?
— Так! — першим вихопився полковник Нікітін.
— Так,— невдоволено підтвердив генерал Славін.
Генерал Воздвиженський розглядав кінчики своїх нігтів. Йому остогидли вбивства, до того ж в Англії він прожив гарні роки.
— Так,— зрештою мовив він. — Думаю, що так. Генерал потягся рукою до апарата внутрішнього зв'язку, який з'єднував його з ад'ютантом.
— Ордер на страту,— пролунав наказ. — На ім'я Джеймса Бонда. — Він повторив ім'я та прізвище по літерах. — Опис: английский шлион. Злочин: ворог держави. — Генерал поклав трубку і нахилився вперед. — А тепер потрібна відповідна конспирация і той, хто не схибить. — Він похмуро осміхнувся. — Ми не можемо дозволити собі ще однієї справи Хохлова.
Увійшов ад'ютант і поклав перед генералом Г. яскраво-жовтий аркуш паперу. Генерал перебіг його очима і написав унизу під текстом: "Убити. Грубозабойщиков". Потім передав папір представникові МДБ, той і собі написав: "Убити. Нікітін",— і через стіл передав аркуш начальникові ГРУ, який повторив вирок:
"Убити. Славін". Один з його помічників простяг папір людині в цивільному, що сиділа поруч із представником РУМЗС. Чоловік поклав його перед генералом Воздвиженським і дав йому ручку. Уважно перечитавши ордер, Воздвиженський повільно підвів очі на генерала Г., який пильно спостерігав за ним, і, навіть не глянувши вниз, недбало нашкрябав під рештою підписів: "Убити",— а також своє прізвище. Тоді забрав з паперу руки, підвівся, відсунув свій стілець і запитав:
— Це все, товаришу генерале?
Генерал Г. не приховував свого задоволення: відчуття щодо цього чоловіка його не зрадили, за ним справді слід встановити спостереження, а підозрами треба неодмінно поділитися з генералом Сєровим.
— Хвилинку, товаришу генерале,— зупинив він Воздвиженського. — Я маю дещо додати до цього ордера.
Документ знову повернувся до нього. Він дістав ручку, викреслив написане ним раніше, а натомість, повільно вимовляючи слова в міру написання, вивів:
"Убити ганебно. Грубозабойщиков".
Потім генерал переможно оглянув присутніх, урочисто всміхнувся й сказав:
— Дякую вам, товариші. Це все. Про рішення Президії, щодо нашої рекомендації повідомлю вас окремо. На добраніч.
Як тільки учасники наради вийшли з його кабінету, генерал Г. підвівся, випроставсь і позіхнув. А тоді знову сів за стіл, вимкнув магнітофон і подзвонив ад'ютантові. Той увійшов і став поруч. Генерал передав йому жовтий папір.
— Негайно надішліть генералу Сєрову. З'ясуйте, де зараз Кронстін і привезіть його сюди. Навіть якщо він уже в ліжку. Він має бути тут. Второй отдел знає, де його розшукати. За десять хвилин я прийму полковника Клебб.
— Слухаюсь, товаришу генерале! — І ад'ютант вийшов з кабінету. Генерал Г. підняв трубку телефону ВЧ. попросив генерала Сєрова й за п'ять хвилин спокійно доповів про перебіг наради. Насамкінець повідомив:
— Невдовзі я віддам наказ полковникам Клебб і Кронстіну скласти план операції. Ми обговоримо її в загальних рисах, а також питання, якою має бути конспирация. А на завтра вони підготують детальні пропозиції. Все буде гаразд, товаришу генерале армії.
— Добре,— почувся тихий голос Сєрова з високої Президії. — Убийте його. Але здійснити це треба блискуче. Президія затвердить рішення вранці. Лінія відключилася. Натомість задзеленчав міжвіддільський телефон.
— Слухаю,— сказав у трубку генерал Г.