Вовки (завиваюча). Ми вовки. Гау! Гау! Гау! Довгого життя на многі літа бажаємо. Гау! Гау! Гау!
Яга. Спасибі вам, друзі мої вірні, гості любі. Сідайте!
Вовки всідаються.
Лисиця. Я так поспішала, так поспішала, щоб тебе, моя сестрице, привітати. (Цілує Ягу). Ти ще така молода, гарна собою. І постать у тебе струнка, і очі сяють, мов зорі в небі. Як хотіла б я в твої літа хоч трішечки бути схожою на тебе.
Яга. Спасибі тобі, Лисице-сестрице, на добрім слові. Твою приязнь ціную, шаную твій розум, дружбою з тобою перед усіма горджусь.
Яструби (говорять швидко, рубано, махаючи крильми). Ми покрили відстань не малу, вітаємо тебе, Баба Яга — костяна нога. Сто літ тобі жить! Сто літ тобі їсти й пить! І горя не знати, і нас, Яструбів, не забувати!
Яга. Не забуду вас, дорогенькі Яструби, не забуду. Ще немає моєї куми Сови-нічниці, але вона обіцяла прибути, як місяць зійде.
Входять Забудько і Незнайко, витирають спітнілі обличчя.
Забудько. Ну, все. Роботу скінчили. Можна йти відпочивать?
Помітили гостей, сміливо їх розглядають.
Ведмідь. Оце і є ті молодці, що ти мені, Яга, про них розповідала? Хто ж із них Івасик-Телесик?
Яга. Телесик стоїть біля скелі, прикутий ланцюгами. (До Зміючки). Піди скажи, хай розкують ланцюги і приведуть його сюди. Я вам, любі мої гості, покажу хлопця, що ні в чому не схотів мені коритися.
Зміючка. Все буде зроблено, бабусю, як ви звеліли. (Виходить).
Забудько. А нам теж можна йти?
Яга. Заждіть. Я, любі мої гості, хочу вас потішити сьогодні. Ось гляньте на них. Це в мене дурники. Ось ти, Незнайко, скажи: чим коней годують?
Незнайко. Не знаю.
Яга (до Забудька). Що скажеш ти, Забудько? Забудько. Коней? Чим годують коней? Та сметаною.
Загальний сміх. Із-за лісу підводиться місяць. Гавкають собаки.
Яга. Місяць зійшов. Певне, моя кума Сова-нічниця прилетіла. Так і є.
З'являється Сова.
Сова (говорить так, немов плаче мале дитя). Я прилинула до тебе, кума Яга — костяна нога. Я бажаю тобі здоров'я, щастя, довголіття...
Яга. Рада я, що ти прибула мене поздоровити.
Сова. Я вітаю гостей! У-а-а! У-а-а! У-а-а! (Вмощується на пеньку).
Забудько. Уже нам можна йти? Яга. Заждіть.
Входять Зміючка і Телесик. Ось він, непокірний Телесик!
Гості оглядають його з зацікавленням. Телесик тримається сміливо, незалежно, гордо.
Телесик. Що тобі від мене потрібно?
Яга. Хочу в тебе дещо спитати та послухаю твою відповідь, а тоді, може, на волю відпущу, а може... Телесик. Що "може"?
Яга. Скараю тебе на смерть, коли загадок моїх не відгадаєш.
Незнайко. Пам'ятай, ми тебе у біді не покинемо. Яга. Що? Роздумуєш? Боїшся?
Телесик. Не боюсь. Загадуй свої загадки. Я згодний.
Яга (бере на ганко$і сито). Ось тобі десяток варених яєць, посади на них квочку, та щоб вона за одну ніч вилупила курчата, вигодувала, щоб ти зарізав трьох, спік мені на снідання. Не зробиш цього — буде тобі смерть.
Забудько (лячно). Що ж ти будеш робити?
Незнайко. Хіба ж можна таке загадувать?
Телесик (підійшов до ганку, взяв горщик). Каша... Пшоняна каша.
Яга. Ну і що ж?
Телесик. Виори, Бабо Яго, поле, посій на ньому оцю кашу, і щоб вона за ніч виросла просом, поспіла на ниві, і щоб ти теє просо скосила, змолотила, натовкла пшона годувати ті курчата, що я їх маю тобі подавати на снідання.
Яга (нервує). Ще тобі загадку загадаю. (Зриває під вік-ном стеблину льону, дає Івасикові). Візьми оце стебло льону, вимочи, висуши, побий, потіпай, напряди й витчи мені до ранку сто локіт полотна.
Гості. Оце придумала Яга!
— Сто локіт полотна з однієї стеблини.
— Цікаво, що ж він їй відповість? Незнайко. Пропали ми... Всіх нас вона згубить... Телесик. Не бійся, друже. (Виймає з кишені складаний
ніж, одрізає тоненьку гілочку з дерева, підносить до Яги). Оце даю тобі, Бабо Яго, гілочку. Зроби мені з неї до ранку гребінку і днище, щоб було на чому прясти льон.
Яга (поламала гілочку, кинула геть). Загадаю тобі ще третю загадку.
Телесик. Останню?
Яга. Останню. (До гостей). Любі мої гості! Коли не виконає він мого веління, що йому зробити? Всі. Вбити його, вбити!
Яга (до Телесика). Чув, що мої друзі сказали? Телесик. Чув.
Яга. Сьогодні вранці моя онука Зміючка в морі купалася й загубила перстень чарівний. Дістань мені той перстень із дна морського, і я відпущу тебе й товаришів твоїх на волю.
Пожвавлення серед гостей.
Гості. Задумався.
— Не дістати...
— Хіба ж можна з морського дна...
— Той перстень там і пропаде. Телесик. А як же до синього моря дістатися?
Яга. На чорних лебедях... Вони онуку мою на своїх крилах носили. Вони вкажуть місце, де Зміючка купалася. Тільки я тебе нікуди не відпущу.
Телесик. А хто ж полетить на чорних лебедях?
Яга. Маєш друзів, хай вони і летять.
Телесик. Ти, Забудько, пам'ятаєш? Колись ми з тобою вдвох золоту рибку піймали. Може, вона нам у пригоді стане.
Забудько. Розумію... Я згоден летіти.
Незнайко. Хоч і страшно мені, та заради дружби я на все згодний.
Телесик. Викликай, Бабо Яго, чорних лебедів. Яга. Хай ідуть хлопці до озера, тричі свиснуть — і до них з'являться лебеді.
Забудько. Прощай, Телесику! Незнайко. Прощай.
Телесик. Все робіть, що буде в ваших силах. Ні пуху вам ні пера!
Незнайко і Забудько виходять.
Зміючка (тихо до Яги). Бабусю, а що мені загадаєте? Яга. Забула хіба? У хаті з тобою розмовляла. Зміючка. Згадала. Все буде зроблено так, як ви звеліли.
Яга (до гостей). Любі мої гості, друзі мої, чи маєте бажання оглянути нове озеро і сад, що його посадили мої раби? Бач, забула вам похвалитись новиною. Адже я почала для себе будувати кришталевий палац. І разом з вами, любі мої гості, збираюся в нім справляти своє століття. Ходіть, оглянемо будову.
Гості. Чули? Не звичайний палац — кришталевий.
— Веди, Яга, показуй нам всі свої багатства.
Чути тройчастий свист. Через хвилину в небі пролітають лебеді. На одному з них Забудько, на другому — Незнайко,
Яга. Полетіли... Та чарівного персня все одно з морського дна їм не дістатиі (До гостей). Завернемо ось на цю стежку.
Виходять.
Зміючка (до Телесика). Ходім зі мною. Телесик. Куди? Зміючка. По дрова.
Виходять.
З'являється Зайчик-стрибайчик, озирається, когось гукає. Зайчик. Іди ж но, йди, не бійся. Тут нікого нема. Входить Снігуронька.