Отож всі дружно кричать, що біле — це чорне, а чорне — це біле!
І тут він виклав свою теорію життя, просту, але й несподівану.
Поділ людей на панів і простих був і є і завжди буде, але не тим люди між собою різняться — то різниця позірна. У світі є люди й болото, сказав батько. Болото — це ті, що рвуться до чинів, обставляють свої конури чи квартири, обвішують себе цяцьками чи пишними тканинами, болото невдоволиться, злоститься, заздрить, топить брата свого, хоче стати чи підскочити у вищі начальнички, краде, вдається до пияцтва, розпусти, чинить злочини, освячені державою чи й не освячені, намагаються більше й краще з'їсти й випити, менше працювати, а більше взяти — і кінця і краю їхнім потребам та апетитам нема. Це не люди, а істоти, сказав батько, вони земля і в землю перетворяться. В їхнє число входять пани й непани, освічені й неосвічені чи малоосвічені, вищі й нижчі, бо всі одному Богові вклоняються, і ймення тому Богові — корито. Рвуться до модного, блискучого, розцяцькованого, дорогого, смачного, солодкого, але душі їхні як дупла гнилого дерева, тобто душ у таких людей нема. Це, можна сказати, люди-тварини, які нічим не різняться від собаки чи корови, чи кота, вовка, барана і так далі. Одне слово — вони болото. Але є між них і люди (освічені, неосвічені чи малоосвічені чи й неписьменні), які байдужі до модного, блискучого, дорогого, не ганяються за чинами, посадами, місцями із вищою платнею і за кращою їжею. Головна їхня турбота в цьому світі — здобути, виховати і зберегти чисту душу. Вони не вкрадуть, не уб'ють, не будуть заздростити, ненавидіти, не чинитимуть зла ближньому, бо нічого не хотітимуть у того ближнього забрати, вони просто, чесно й порядно живуть. Байдуже, чи моляться вони Богові чи б'ють йому поклони, чи малюють його образи і схиляються перед ними, вони можуть навіть не думати про Бога, але саме їх обрав Бог і саме вони його сини. Саме завдяки їм світ іще тримається, і його не можна назвати бедламом та бардаком. Кінець світу настане, сказав батько, коли вмре із них останній. Але поки хоч один житиме, світ триватиме, бо саме вони і є цей світ.
Цього разу я був не просто заскочений, а вражений. Тільки тепер зрозумів, чому Іван Маркіянович назвав мого батька дон-кі-хотом — батько викладав свої погляди і йому. Але яка різниця між ними та його думками!
— Все це розказав тобі,— мовив батько, мерзлякувато поводячи плечима,— щоб ти зрозумів: чому ні я, ні мати не підемо купувати тобі довідки. Щоб не думав про нас погано і щоб не вважав, що ми не любимо тебе.
Саме тому не підемо, що любимо тебе!
— Але я ж цього не вимагаю! — вигукнув я.
— І чудово, що не вимагаєш. Ми дуже б хотіли, щоб ти вчився, але освіта з тебе людини не зробить. Людину із себе можеш зробити сам. І коли тобі не вдасться здобути освіти, це ще не значить, що ти станеш ущербним. І з освітою людина може бути болотом, а людина проста й убога піднестися вище царя, коли той — болото, а вона — з душею.
— І мати теж так думає? — спитав здивовано я.
— З жінками діло складніше,— мовив батько.— Вони, бідні, більш підвладні капостям цього світу і цінять речі серцем, а не розумом. Серцем вони багатші нас, чоловіків, через що й серед них є багато людей, а не болота. Але є серед них чимало й болота. Ми, чоловіки, повинні усвідомлювати своє добро і зло, а в них воно часто проявляється натурально.
— А ти віриш у Бога? — спитав я.
— Колись вважали, що Бог у вірі нашій, а мені здається, що й без нашої віри Бог є Бог. Коли віра допомагає людині стати людиною, то хай вона буде, а коли стає ще одним мракобіссям, то це не Божа справа, віра ота, а чортяча. Тому віруючий може бути далі від Бога, як невіруючий. Вірити треба в добру людину і в добро на світі, а не в Бога, бо Бог вищий нашої віри чи невіри. І той, хто Бога хвалить і той, хто Бога проклинає, однаково безумний, бо Бог вищий нашої хвали і проклять.
— Дивні речі кажеш,— мовив я.— А як бути з тими, в кого трохи добра, а трохи зла, трохи світських прагнень, а трохи духовних. Чи не може бути гібриду болота й людини?
— Може й такі є,— мовив батько.— Це люди лукаві.
— А коли не лукаві?
— Тоді це люди неосвітлені. Вони ще не пропащі. Коли ж лукаві, то вони так само болото, а може, й більше: справжнє болото своєї тванності не усвідомлює, а ці усвідомлюють. Немає гіршого у світі від зрадників, провокаторів та лукавих — вони не просто болото, а смердюче болото. Людина з чистою душею не може бути лукава.
Ми повернули й пішли назад. Мороз припікав обличчя, місяць підбився вгору і став менший, але не блідіший. Уся земля була залита тріпотливим сяйвом: від снігу, ліхтарів і місяця. Батько закурив. Я витяг сигарету й собі. І як того разу, коли я його зустрічав із роботи, він коротко зирнув у мій бік, але не сказав спершу нічого. Але, помовчавши, спитав:
— І давно ти куриш?
— Вже з рік.
— Гаразд. Чоловікам це потрібно.
Я припалив від його цигарки. Йшли мовчки й пихкали.
— Ну, а як щодо боротьби за добро? — спитав я.
— Не знаю,— відповів батько.— Все залежить від людини. Одній треба боротися за добро в собі чи світі, а іншій у добрі жити. Одного треба стерегтися: щоб, борячись за добро в Інших, не забував про добро в собі. Бо тоді приходить біда. Коли ж казати про мене, то я вважаю: у добрі жити ліпше, ніж боротися за добро. Бо коли людина живе в добрі, вона зла не сіє, а той, хто бореться за добро, може засліпитися, і добро в його душі зігниє.— Він подумав трохи й додав.— Ні, я проти революцій, бо вони приносять більше зла, як добра. Я за людину з чистим серцем. Але чи у волі Христа було, що його розп'яли?
— Без революцій мерзотні режими не впадуть,— мовив я.
— Впадуть,— сказав батько.— На те обов'язково прийде час. Зрештою, й революції не чиняться з волі людини, а з волі Божої.
— А мерзотні режими?