– Ага... Так як, ви кажете, називався цей добродій?
– Христофор Колумб! Великий Христофор Колумб!
– Христофор Колумб... Великий Христофор Колумб… Ага. А що ж він такого зробив?
– Він відкрив Америку! Відкрив Америку, як ви не розумієте?!
– Відкрив Америку? Ну ні, це вже даруйте. Ми щойно, прибули з Америки. І ми нічого про це не чули. Христофор Колумб... Ім’я приємне. Так він… він помер?
– O, corpo di Baccho!50 Триста років тому!
– А від чого він помер?
– Я не знаю. Не можу сказати.
– Від віспи, либонь?
– Не знаю, панове! Я не знаю, від чого він помер!
– То може, від корі?
– Можливо, можливо... Я не знаю. Мабуть, від чогось таки помер.
– Батьки ще живі?
– Це неможливо!
– Ага... Так де ж тут бюст і де п’єдестал?
– Мати божа! Ось це бюст! А це п’єдестал!
– Ага, розумію, розумію... Вдале поєднання... Дуже вдале, справді. І це... це вперше з цього добродія зроблено бюст?
Але марно було доймати чужинця дотепністю – гіди просто не годні вловити тонкощів американського гумору.
Спробували ми подіяти своєю дотепністю ще й на римського гіда. Учора ми знову провели три чи чотири години у Ватікані, цьому чарівному світі всіляких диковин. Ми насилу стримувалися, щоб не виказувати інтересу, а часом навіть і захоплення. Проте якось таки стрималися. Ніхто інший зроду-віку не спромігся на таке у ватіканських музеях. Гід був приголомшений і геть ошелешений. Вій мало з ніг не збився, вишукуючи для нас надзвичайні речі, вичерпав на нас до кінця свою винахідливість, і все марно – жодного разу ми не виявили найменшої цікавості. На самий кінець він приберіг те, що вважав за найвеличніше диво – мумію єгипетського фараона, яка збереглася чи не найкраще у світі. Він підвів нас до неї. Цим разом він був такий певний успіху, що, до нього повернулися навіть рештки його давнього запалу:
– Ось бачите, панове? Мумія! Мумія!
Монокль було піднесено до ока так само спокійно й неквапливо, як і завжди.
– Ага, Фергюсоне... То яке, ви кажете, було ім’я цього добродія?
– Ім’я? Він не має ніякого ім’я! Це мумія! Єгипетська мумія!
– Так, так. То він тут народився?
– Ні! Це єгипетська мумія!
– Аг-га, отже, так. Француз, я гадаю?
– Ні! Не француз і не римлянин! Він народився в Єгипті!
– Народився в Єгипті. Зроду я не чув ні про який Єгипет. Мабуть, це за кордоном. Мумія, значить, мумія... І який він спокійний, який стриманий. Він що – мертвий?
– О господи! Таж він помер три тисячі років тому!
Доктор розлючено обернувся до гіда:
– Послухайте, ви, що ви собі думаєте! Як ми чужинці, то можна нам баки забивати, наче якимсь китаягам? Хочете вразити нас цим паршивим підтоптаним трупом! Чорти б його батькові, якщо ви... якщо ви маєте пристойного свіжого трупа, тягніть його сюди, а ні, то їй-бо, що ми вам самому розквасимо голову!