Я продовжував фланірувати бульваром. Перехожі щось насвистували, сміялися, деякі заговорювали до кожного зустрічного. Місто сповнилося доброзичливості, наче Господь раптом подвоїв дозу кисню у повітрі. Я зайшов до бістро, і Аврора подала мені знак. Аврора — це дівчина з бару. Вона завжди носить "боді" в облипку і з голими плечима. Об'єм грудей — 92 см. Словом, вона мені подобалась. [ЗО]
— Ти ніколи не здогадаєшся, що зі мною сталося, — кинув я їй. — Я щойно відтрахав двох дівок на лавці.
Вона подивилася мені просто в очі.
— Послухай. Ти, звичайно, не бог знає що, але певний шарм у тебе є. До того ж, ти уже сто років в'єшся навколо мене. То, може, підіб'ємо підсумки у ladies room (1)?
(1) жіночий туалет (англ).
— Що? Прямо зараз?
Аврора не жартувала, і я не бачив причин для коливань. Зрештою, якщо хтось так вирішив, що саме сьогодні я маю колекціонувати оргазми, нема чого норовитися. Я прямував за нею по кручених сходах, вона обвівала мене своїми сяючими пахощами.
У туалеті ссали два типи. Коли вони повернулися до нас, то побачили таке: рука [31] Аврори в моїй розстебнутій ширінці, мій дружок стирчить із штанів, її цицьки висять з-під задраної футболки, на обличчях наших палає життя. Це їх завело. Вони миттєво приєдналися до нас із готовими до бою прутнями. Аврора прийняла їх в руки, в ворота, в рота та у зад. Кожний отримав по заслузі. Сперма текла наче молочна ріка, і Аврора заковтнула більшу її частину. Особисто я легковажно спустив у неї мільйон сперматозоїдів.
Я все менше і менше розумів, що відбувається навколо. Сучасний світ перетворився на грандіозний порнофільм просто неба? Чи, може, я просто став красунчиком?
У будь-якому випадку, я подобався — це факт, і це новина для мене. Я не схильний до квапливих узагальнень, але слід констатувати, що моя безжурна молодість, мій відповідальний [32] розум та чиста сорочка перетворили мене на сексуальний всюдихід. Що ж такого доброго я утнув, що заслужив подібну компенсацію?
Пізніше, коли сонце пекло щосили, я сів у автобус. Я кохався із Жозефін, Мюрей, Ан-туанетт, Паскалін, Анн-Крістін та Наомі між зупинками "Бак-Сен-Жермен" та "Трокаде-ро". Навіть такса на прізвисько Марсель не втрималася і припала до моєї ноги.
Але неможливо було все пояснити моєю привабливістю. Тут було щось інше. І я це кажу не через сором'язливість, а через здоровий глузд.
Раптом мій погляд зупинився на газетному кіоску. А, так ось воно що. Перша шпальта Figaro повідомляла: "СНІД. Винайдено вакцину!", заголовок у Liberation сповіщав: "Синдром імуно — в дефіциті". На жаль, автобус їхав надто швидко, аби я встиг побачити заголовок у газеті Le Monde.
Я ж казав, що є тут якийсь фокус. Слід було слухати радіо тільки-но прокинувся. Моє самолюбство було уражено, але яке це має значення, якщо світ врятовано?
Перша пігулка екстезі
Це кругла зеленувата пігулка. Вона коштувала мені 150 франків. Запакована вона на вищому рівні — мініатюрний пластиковий пакетик сантиметр на сантиметр. Як завше, тане в роті, а не в руках. Перш ніж це заковтнути і запити колою, я кілька секунд вагався: хто знає, з чого воно зроблене. Доводиться вірити типам, які забадяжили цю пілюлю десь у потаємних лабораторіях якогось погано освітленого запілля. Можливо, вони мацали цю пілюлю своїми брудними лапами. Але запізно. Тепер лишається тільки чекати і сподіватися, що ці незнайомці знають свою справу. Екстезі — це гірше, ніж стрибок із еластичним тросом. Кожна пігулка екстезі — [35] це стрибок у прірву без дотримання правил безпеки.
Я дослухався до порад дилерів: не вживати паралельно алкоголь (це небезпечно) та не їсти (повний шлунок знижує ефективність наркотику). І ось, вештаюся наче імбецил — ані бухнути, ані закусити не можу. Так і повинен виглядати наркоман-початкі-вець: не п'є, не жере, лишень дивиться на свій годинник кожні п'ять хвилин. Через півгодини очікування я почав шкодувати, що був тим тупаком, котрий крикнув "я", коли спитали, хто хоче спробувати екстезі. Мене тоді потішила ідея відчути себе Лестером Бенг-сом чи Хантером Томпсоном — таким собі "гонзо-журналістом, камікадзе, готовим на все заради підвищеного гонорару".
Кожний наркотик має своє місце в літературі: опіум прославили Кокто та Томас де [36] Куїнсі, мескалін — Генрі Мішо та Олдос Хакс-лі, героїн — Берроуз та їв Сальг, пейотль зобов'язаний посередництву Кастанеди, ЛСД — Тімоті Лірі та Тома Вольфа, гашишем нашпи;-гований увесь Бодлер, кокаїн — у Брета Істо* на Еліса та Джея Макінерні, бурбон — в усьо" му зібранні творів Чарльза Буковськи Прийшла черга екстезі посісти своє місце л Історії Словесності. Це такий піар MDMA! Минуло ще півгодини. Так само — нічої го. Раптом хвиля тепла зайнялася в моємг череві. Схоже на розряд електричного струї му, але ніжний та м'який. Я більше не міі зігнати з обличчя посмішку. Усі мої кінцівки з радістю прийняли цю теплу хвилю. Мс ноги та руки стали легшими за повітря Я цілком і повністю розумів те, що зі мнОя відбувається, і контролював цю нову внул рішню енергію. Мене це тішило. Я підвів [37] Відчуття наростають: у моїх вухах — блаженне дзижчання. Життя стало дуже простим: ми народжуємося, зустрічаємо цікавих людей, любимо їх, спілкуємося з ними, іноді навіть спимо з ними. Смерті не існує — це приголомшуюча новина. У мене виникло нестримне бажання говорити. Я вирушаю на пошуки людей, аби пояснити їм, як же вони мені подобаються. Навіть мої вороги складаються із самісіньких чеснот. Зрештою, з ворогами все легко — у мене їх просто немає. Я нахвалюю всіх. Це навіть дістає.— якби Адольф Гітлер цього вечора опинився в цьому нічному клубі, я б розцілував його і висловив би співчуття, адже напевне йому довелося чимало страждати, аби заварити всю цю кашу. Тепер саме час подихати свіжим повітрям.
На вулиці дощить, кожна крапля по-доброму ніжить моє обличчя. Ще ніколи я не [38] відчував себе так добре. Мене більше не гнітили екзистенціальні проблеми. Світ повний цікавих друзів та дивних пригод, і вони уже чекають на мене. Хутко прямую до іншого клубу. Я почуваюся напрочуд розкуто, ніякої сором'язливості. Деякі дівчата з подивом витрішуються на мене, коли я пропоную їм вийти за мене заміж, хоча на моєму пальці є обручка. Я зливаюся з музикою. Мені спе-котно, піт тече річкою і викликає невгамовне бажання танцювати. У моїй голові народжуються неймовірні мотиви у стилі house.. Я Вольфганг Амадей Хаус!