Балтасар Ґрасіан-і-Моралес, який належав до Товариства Ісуса, виступає проти надуманих перифраз із механізмом, схожим на або тотожним механізму застосування кенінґів. Ішлося про теми літа або світанку. Замість просто подавати їх, він їх обґрунтовує та узгоджує з провинною боязкістю. Ось сумний продукт цих його зусиль:
Після того як у небесному амфітеатрі
Вершник дня
На Флеґетоні хоробро бився
З осяйним биком,
Вимахуючи золотим променем списа
І втішаючись оплесками
Чудового видовища небесних світил –
Натовпу дам прекрасних,
Які, в радості й щасті своїх уборів,
Сидять на балконах Аврори;
Після того як у дивній метаморфозі,
Пишно вбраний у пір'я,
Несучи гребінь вогненний
До безлічі осяйних зірок
(Курей з курників небесних),
Вийшов Півень червоновинного Феба,
Ведучи курчат із Яйця лебединого,
Бо велика Леда, зрадивши Бога,
Мусила висиджувати їх, як квочка…
Бурхливе бико-куряче божевілля превелебного отця – ще не найтяжчий гріх його рапсодії. Значно більш гнітюче враження справляє її логічний апарат: чітко продумане розташування кожного імені та його жорстокої метафори, неможливе ствердження очевидних дурниць. Наведений вище вірш Еґіля Скалаґрімсона – це проблема чи, можна сказати, навіть загадка. Проблема неймовірної мови, мовного безладу. Щодо Ґрасіана, то, хоч це й може здатися дивним, він був добрим майстром прози; письменником, спроможним на дуже витончені знахідки. Це можна довести, наприклад, на такому реченні, що вийшло з-під його пера: "Маленьке тіло Петера Крисолоґа вміщувало в собі велетенський дух; короткий панегірик Плінія{97} можна порівняти з вічністю".
У кенінґах домінує функціональний характер. Вони менше визначають об'єкти своєю формою, аніж своїм застосуванням. Вони, як правило, оживляють те, до чого доторкаються, не загрожуючи обернути цей процес, коли їхня тема жива. Їх було безліч, а сьогодні вони майже забуті; саме цей факт спонукав мене підібрати деякі з цих зів'ялих квітів риторики. Я скористався з першого збірника відповідних текстів, укладеного зусиллями Сноррі Стурлусона{98} – відомого як історик, як археолог, як конструктор термів, як автор генеалогій, як президент асамблеї, як поет, як подвійний зрадник, що втратив голову на пласі, і як привид[41]. Він уклав цей збірник 1230 року, з метою просвіти. Він прагнув задовольнити дві свої пристрасті, які мали досить протилежне спрямування: прагнення до поміркованості й поклоніння культу предків. Йому подобалися кенінґи, а надто тоді, коли вони були не дуже заплутані й могли бути підтверджені класичним прикладом. Цитую його слова: "Цей посібник призначається для початківців, які хочуть набути поетичної вправності й удосконалити свої образи застосуванням традиційних метафор, а також для тих, хто прагне навчитися розуміти твори, в які закладено таємничий зміст. Треба шанувати ці історії, якими задовольнялися наші предки, але годиться, щоб християни знаходили в них підтвердження своєї віри". На відстані семиста років у часі таке розрізнення залишається корисним. Бо деякі німецькі перекладачі цього флегматичного північного "Gradus ad Parnassum"[42] пропонують його читачам як Ersatz[43] Біблії і при цьому присягаються, що постійне читання норвезьких оповідок – це найефективніший засіб для того, щоб повернути в Німеччину справжній німецький дух. Доктор Карл Конрад – автор неймовірно скаліченої версії трактату Сноррі та власної брошури з п'ятдесяти двох "недільних уривків", які належать до так званих творів, що складають святе письмо "істинно германського благочестя", – чи не наймоторошніший приклад.
Трактат Сноррі називається "Прозова Едда". Вона складається з двох частин, написаних прозою, й однієї, де подаються лише вірші, що й дало авторові підстави назвати її "прозовою". У другій частині розповідається про пригоди Еґіра, або Глера, надзвичайно обізнаного в мистецтві чаклування, який зустрічався з богами у фортеці Асґард, що її смертні називають Троєю. Надвечір Одін{99} звелів принести мечі, відполіровані до такого блиску, що можна було обійтися й без іншого світла. Глер заприятелював зі своїм сусідом, яким був бог Браґі, вельми досвідчений у красномовстві та віршуванні. Смертний чоловік і бог передавали один одному великий ріг із медовим трунком і розмовляли про поезію. Бог розповідав своєму співрозмовникові про метафори, які треба застосовувати у віршуванні. Нині я часто користуюся цим божественним каталогом.
Я включив до нього й ті кенінґи, про які тут уже згадував. Укладаючи цей каталог, я відчув радість, яка, либонь, притаманна філателістам.
оселя птахів повітря
оселя вітрів
стріли моря оселедці
кабан на хвилях кит
дерево сидіння лава
ліс на щелепі борода
асамблея мечів битва
ураган мечів
зустріч джерел
політ списів
пісня списів
свято орлів
дощ із червоних щитів
свято вікінґів
сила лука рука
нога лопатки
кривавий лебідь гриф
півень мерців
смикун вуздечки кінь
місце шолома голова
скеля плечей
фортеця тіла
горно співу голова скальда
хвиля рогу пиво
приплив у кухлі
шолом повітря небо
земля зірок
шлях місяця
чаша вітрів
яблуко грудей серце
твердий жолудь думки
мева ненависті крук
мева ран
кінь відьми
кузен крука[44]
скелі слів зуби
земля меча щит
місяць корабля
місяць піратів
дах битви
хмара битви
крига бою меч
палиця гніву
вогонь шоломів
дракон меча
гризун мечів
колючка битви
риба битви
весло крові
вовк ран
гілка ран
град із луків стріли
гуси битви
сонце будинків вогонь
загибель дерев
вовк храмів
насолода круків воїн
фарбувальник крукового дзьоба
радість орла
дерево шолома
дерево меча
фарбувальник мечів
людожер шолома бойова сокира
добрий годувальник вовків
чорна роса домашнього вогнища сажа
дерево вовків шибениця
дерев'яний кінь[45]
роса болю сльози
дракон трупів спис
змія щита
меч рота язик
весло рота
сидіння сокола долоня
країна золотих перснів
дах кита море
земля лебедя
шлях вітрил
поле вікінґа
луг меви
ланцюг островів
дерево круків мрець
овес орлів
пшениця вовків
вовк припливів корабель
кінь пірата
олень царів моря
лижви вікінґа
жеребець хвилі
плуг моря
сокіл узбережжя
камені обличчя очі
місяці чола
вогонь моря золото