— Якщо я лишусь жити, Насте, то що я робитиму в той час, коли будується нове життя? Я не можу сидіти руки склавши.
Настя замислилась. Важко було підшукати для пані відповідну працю.
— Якщо вам не важко буде,— промовила вона врешті,— то навчите мого Серьогу грамоти.
Ця ідея припала пані Ївзі до серця.
Виховати сина народу! Передати йому ті знання й досвід, що вона набула за довгий вік, передати вивищені думки — і тим хоч трохи спокутати гріхи роду.
Пані Ївга погодилась.
Настя поселила пані Ївгу у "великій хаті" — так вона звала вогку й темненьку кімнатку поруч з кухнею, де сама спала. Пані Ївга не мала з собою навіть постелі й спала на лаві, застеленій рядниною, а вкривалась своєю шалею. З кімнати не виходила, бо вже морози стали, а кашель її не покидав.
— Яка я вдячна вам, Насте,— сказала пані Ївга,— що ви дали мені притулок і доручаєте мені виховати свого сина. Я справджу ваше довір’я.
— Щасти боже,— відмовила Настя,— чуєш, Серього!
Тринадцятилітній Серьога, син народу, був розбещена дитина вулиці. Хати він не дуже держався, гасав десь, а додому прибігав хліба перехопити. Пані Ївга одразу внесла дисонанс в його життя: віднині він повинен був дома сидіти та вчитись. Так мати сказала, а щоб її слово було міцніше, вона вибила Серьогу ременем. Серьога нишком прозвав пані Ївгу "шлюхою в хустці" і зненавидів її всією силою своєї вільнолюбної душі.
За кілька день здобули книжки, і пані Ївга з глибоким почуттям обов’язку перед Серьогою взялася до навчання. Вона сказала йому:
— Серж, ти повинен відчути, що нова доба вимагає від усіх таких, як ти,— покидьків капіталізму,— якнайвищого розвитку розумових здібностей. Інакше пролетаріат перемогти не здолає... Будемо ж учитись.
Але Серьога прикинувся йолопом, висолопив язика й гарчав по-собачому.
Пані Ївга була спантеличена. Вона ще завзятіш узялася намовляти його. Тоді Серьога зробився серйозний і спитав її про значення слів, які часто вживають сердиті візники.
Пані Ївга в розпачу стисла руки й гукнула:
— Яка безодня темряви й зіпсутості!
Вона урвала лекцію, сіла в кутку на свою лаву й довго міркувала про те, як найкраще взятися до виховання такого хлопця. Вона знала, що це — обов’язок її життя. І шкодувала, що їй бракує підручника педагогіки.
Ввечері повернулась Настя (вона на поденну прати ходила) і, розпитавши про наслідки вступної лекції, знову безжально вибила сина. Серьога мовчки зніс, але прокляв пані Ївгу й запекло постановив дошкулити їй.
Назавтра, коли мати пішла, він тихенько повісив над дверима до кухні великий цебер з льодовою водою та прив’язав його мотузком до дверей, щоб перекинувся, як двері відчинити. А тоді лагідно покликав пані Ївгу до кухні.
Вона вийшла, і вода з цебра вилилась їй на голову. Серьога плигав, регочучи, до стелі, а пані Ївга сіла на свою лаву й трусилась, бо не мала в що перевдягтись. Але в серці її злоби не було. Вона шепотіла:
— Andre, зрозумій мене! Я даю відповідь за гріхи всіх наших предків.
Коли повернулась Настя, вона лежала вже й палала з жару. Кашель рвав її груди. А на ранок душа пані Ївги покинула тіло.
1923