Історія однієї кар'єри

Страница 2 из 2

Сенченко Иван

— Скільки ви можете дати? Половину?

Він думав так: один Китайгора справді не може дати такої суми золотом, але десятки Чабанців і Підкайгорів зможуть дати стільки, скільки можна взяти...

— Монета мала вартість при царі. Тимчасовий уряд4 скасував царське срібло й золото: за два місяці воно не буде ходити, і ви, певно, жалкуватимете, що не збулись його в свій час. Я вам відверто скажу: вже є розпорядження не приймати срібла менше, як на п'ятсот карбованців. У мене є триста. У вас є двадцять п'ять. Дуже жаль буде, якщо у вас пропаде двадцять п'ять, а ще більший жаль, коли пропадуть мої триста. Тому я за карбованець срібла даю карбованець двадцять п'ять кредитками.

Дядько Гарасим погодився. За двадцять п'ять сріблом він одержав тридцять один карбованець і двадцять п'ять копійок новенькими папірцями.

Григорій Федорович пішов далі шукати інших Гараси-мів і Підгарасимчиків.

— Я продаю десяту тисячу,— говорив він ввечері Олені,— за тиждень я встигну продати ще п'ять тисяч. Тоді в мене лишиться кредиток лише на дрібні щоденні обороти. Отож не боюся я ніяких більшовиків. Хай боїться, хто має землю і папірці! Я дуже радий, що позбувся клопоту; в цей час безпечніше мати золото, ніж землю.

— Але в твоїм банку, під яслами, не наросте ні одного відсотку.

— Будемо бачити.

Геніальність раси, що до неї належав Григорій Федорович, полягала в умінні швидко орієнтуватись в усіх складних обставинах часу. Це люди неослабної енергії і еластичні, як гума. Були такі години, дні і місяці, коли Григорій Федорович складав крила і переходив на цілковиту консервацію то в місті, в халупах його околиць, то в себе на хуторі. В протилежність розгубленій шляхті5 , тяжкому на підйом куркульству, здавленому землею, нова раса Григоріїв Федоровичів одночасно була вовком і ягницею. Це давало їм змогу рвати литки і мирно щипати травицю, маючи на думці, що поживиться завжди можна на ідеях, що спричиняються до громадських заколотів. Вичекавши слушну хвилину, Григорій Федорович розправляв крила й кидався на ближчий кусок, що гарантував йому зиск.

При гетьмані6 він купував по половинній ціні панські воли і перепродував їх селянам. Пан Ролик у спішному порядкові ліквідував свою маєтність. Григорій Федорович зупинив свою увагу на лісі. "Я, пане, беру тільки дерево і плачу гроші за дерево — землі чверть вартості". Пану Ролику не було вибору, бо бачив, чим пахло навкруги, і тому, набивши скриньку кредитками і чим міг із срібла й золота, чкурнув за кордон. Григорій Федорович міркував так: дрова в ціні, на дрова попит; отже, справа варт того, щоб на ній заробити тисячу, другу. Ліс вирубали, дрова склали на вози і вивезли на станцію. Коли знов прийдуть більшовики — Григорій Федорович і про це думав,— він зможе запропонувать їм свої послуги на яку завгодно посаду і найперше завгоспа. Вій вірив у свою щасливу зорю, в свою спритність і свою інтуїцію. В кого є хист і не бракує кмітливості, той завжди зможе погріти руки там, де інші тільки й знаходять, що шлях до своїх прародителів.

Григорій Федорович не загинув ні в підвалі, ні в бою, ні біля стінки. Він живе і тепер. Минулого року йому повезло на збіжжі, а тепер ось я зустрів його на вокзалі з портфелем.

— Як ваші діла і чи помагає вам ваша філософія плавати в гавані сучасного?

Він мене впізнав.

— Ми не будемо розводити свиней, хоча це корисна справа, будемо працювати на кістках й іншій зайвині,

Я його не зрозумів.

— Дуже просто: золото — основа життя; глупо було б його шукати в давніх урочищах, курганах й інших місцях. Його роблять ка фабриках.

— У вас буде фабрика золота?

Григорій Федорович невизначено махнув рукою.

— Атож! Між іншим — ви бачили оце? — Григорій Федорович здобув з портфеля колекцію костяних ґудзиків.— Власної фірми. Це проба. Далі ми побачимо, що краще робити: ґудзики чи пряжки для дамських поясів. Чи те й друге разом.

— Вам щастить!

— О ні, не говоріть, я на цій справі новак і хтозна-чим мене привіта ринок.— Він погладив борідку. Вдарив другий дзвінок. Вія захапався. На ходу гукнув: — Коли треба буде ґудзиків, купуйте тільки фірми Григорія Головатого.

Поїзд повіз його в Харків.

1926

1 ...в ролі агента інтендантства по закупці сал а...— Офіційна посада в системі сільськогосподарської кооперації у 20-і роки.

2 Яромлівка. — Можливо, йдеться про с. Яковівку Харківського району Харківської області, вжите тут у зміненому вигляді. Розташоване за 20 км на південний схід БІД Харкова. Нині — центр Яковівської сільської Ради. Виникло 1773 р.

3 Установчі збори — виборна представницька установа в Росії, яка після повалення царизму мала вирішити питання про державний устрій країни. Після повалення Тимчасового уряду, внаслідок перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції, Установчі збори все ж було скликано. 5(18) січня 1918 р., а наступного дня спеціальним Декретом ВЦВК розпущено.

4 Тимчасовий уряд — центральний орган державної влади, сформований після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 р. в Росії. Намагаючись розв'язати головні питання революції: війни і миру, боротьби з голодом і розрухою, державного устрою та ін., зосереджував свою діяльність на реформах. Повалений внаслідок перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції.

5 В протилежність розгубленій шляхт і...— Йдеться про події війни, розв'язаної буржуазно-поміщицькою Польщею в 1918—1920 рр. проти більшовиків. В 1919 — на початку 1920 р. польські війська загарбали ряд районів України і Білорусії, зокрема Мінськ і Киїз. Петлюрівська Директорія за визнання Польщею її "верховної влади" на Україні віддала Польщі західноукраїнські землі й зобов'язувалася допомагати її військам. Контрнаступ, розгорнутий у травні 1920 р. військами Західного і Південно-Західного фронтів, зірвав плани агресора. В 1921 р. було підписано Ризький договір, за яким Західна Україна та Західна Білорусія відійшли до Польщі. Східні землі було звільнено.

6 При гетьман і...— Тобто під час правління на Україні буржуазно-поміщицької диктатури, на чолі якої стояв колишній царський генерал П. П. Скоропадський (1873—1945). 29 кзітня 1918 р. на інсценованому австро-угорськими окупантами "з'їзді хліборобів" він був проголошений гетьманом України. Вся діяльність гетьмана та його "уряду" контролювалася німецькими окупаційними військами. 14 грудня 1918 р. внаслідок революційної боротьби трудящих України "уряд" Скоропадського повалено, а сам він утік до Німеччини.