Виборча кампанія осені 2004 року була надзвичайно жорстокою. Кандидатом від влади і фактичним наступником Президента Л. Кучми та його проросійської орієнтації був прем’єр–міністр — Віктор Янукович який не вагаючись щедро використовував кошти на виборчу кампанію з державного бюджету, дарував автомобілі й інші коштовні дарунки, а потім раптово надав пенсіонерам значні дотації до пенсії. За даними преси, певні російські структури виділили також значні суми, які прем’єр–міністр витратив на свою виборчу кампанію, в тому числі 200 млн дол. від "Газпрому", який контролює Кремль ("Вечірні вісті", № 163, 29.10–4.11.2004.). Попри всі моральні та юридичні права Прем’єр–міністр під час виборчої кампанії у відпустку не пішов, широко використовував своє службове становище. Як ніколи раніше в цій виборчій кампанії працювало чимало російських політтехнологів, яких прикривали урядові структури, зокрема й Адміністрація Президента на чолі з "геніальним шахістом" В. Медведчуком ("Вечірні вісті", 12.01.2005).
Від самого початку виборчої кампанії стало зрозуміло, що слова Л. Кучми про наступну виборчу кампанію, яка буде як ніколи жорстокою і брудною, — справдилися. Спочатку було вчинено спробу покінчити з конкурентом провладного кандидата у президенти — з лідером опозиції "Сила народу" Віктором Ющенком — давно перевіреним методом: розчавити на трасі його автомобіль завантаженим КАМАЗом (перша така акція була проведена ще у 1980–х роках у Білорусії, коли в такий спосіб усунений був популярний у народі чільний партійний посадовець П. Машеров). Друга спроба розправитись із В. Ющенком на виборчих перегонах відбулася на початку вересня 2004 р., коли його намагалися отруїти сильнодіючою хімічною отрутою, що призводить до часткового паралічу, а далі до невиліковного захворювання. Хоча українські експерти відмовлялися визнати цей епізод як спробу вбивства, закордонні спеціалісти, зокрема з відомої австрійської клініки "Рудольфінерхаус", з якою співробітничали спеціалісти з Англії, Франції та Німеччини, підтвердили факт навмисного отруєння сильною отрутою — діоксином, який перевищував концентрацію в крові і в тканинах тіла В. Ющенка більш як у тисячу разів. До речі, українська парламентська комісія навіть заперечувала (у жовтні) факт отруєння, але згодом під тиском світової громадськості взялася знову до розслідування цієї справи, яка не мала ніяких наслідків. Генеральна прокуратура згодом також порушила з цього приводу кримінальну справу.
У ході виборчої агітації було й чимало інших некоректних явищ. Зокрема, провладний кандидат прилюдно назвав свого опонента "шкідливим котом", а всіх його прибічників "козлами" — жаргонне слово, яке побутує між кримінальними злочинцями щодо своїх недоброзичливців у таборах позбавлення волі. Цими словами прем’єр–міністр "охрестив" у Луганську своїх опонентів, заявивши: "Я верю, что сильных и здоровых людей намного больше, чем этих козлов, которые нам мешают жить". А далі у Херсоні на мітингу уточнив, що він буде наводити в країні порядок, знімаючи шкури… Певно ж, із цих "козлів".
Треба сказати, що в дні "помаранчевої революцій" наметове містечко на майдані Незалежності вибухало неймовірною сатиричною творчістю і щодо кримінального минулого самого прем’єра, котрий двічі побував у в’язниці, і щодо його психічної реакції — непритомності, коли в нього в Івано–Франківську із натовпу студентів полетіло сире яйце, і з приводу його різних висловлювань і сентенцій. Одразу ж Майдан заспівав пісеньок і про "козлів": Ми не бидло, ми не козли, ми України доньки й сини".
Перший тур голосування, що відбувався 31 жовтня, не приніс успіху, хоча лідер опозиції В. Ющенко здобув більшість голосів, незважаючи на відверті масштабні маніпуляції з боку провладного виборчого штабу. Проте Центральна виборча комісія запевнила, що В. Ющенко не перейшов необхідної межі в 50 відсотків. Другий тур — 21 листопада — був відзначений шквалом фальсифікацій і масових порушень виборчих прав, у тому числі й відвертим підкупом керівників виборчих дільниць. Про це свідчили сотні тисяч зафіксованих фактів. Один із них був неперевершений: зимового ранку пікетники опозиції затримали машину, яка вивозила з двору будинку Адміністрації Президента сніг, під яким лежали стоси порізаних виборчих документів, у тому числі й списки людей із виборчих дільниць і з підписами, якими вони стверджували отримання певних сум грошей у доларах.
За цих обставин Центральна виборча комісія на чолі з представником донецького регіону С. Ківаловим проголосила переможцем голосування чинного прем’єр–міністра В. Януковича, з чим його і привітав двічі президент Російської Федерації В. Путін. Цей факт, як і попередній приїзд Путіна перед самим головуванням до Києва, підтвердив величезну зацікавленість Кремля у перемозі саме представника донецького олігархічного клану, тісно пов’язаного з російськими монополіями. В Україні вибухнув масовий мітинговий рух проти фальсифікації цих виборів, який політологи назвали "помаранчевою революцією". На київському Майдані Незалежності одразу виникло наметове містечко студентів і молоді. Своєю хвилею "помаранчева революція" накрила всі регіони України, навіть Харківський і Донецький. Проте місцева чиновницька еліта відповідно до давніх традицій ленінсько–більшовицької імперської тактики почала піднімати своїх прихильників за сепаратистське відокремлення південно–східного регіону української державницької території: від Харкова та Криму до Одеси. Ця тактика колись була успішно застосована у 1918 р. більшовиками в Росії, коли вони боролись із Українською Народною Республікою, яка проголосила свою незалежність. Тоді більшовицька агентура в Україні створила так звану Донецько–Криворізьку республіку, Луганську соціалістичну комуну, Старобешівську республіку, Тавридську республіку у Криму (на чолі з братом В. Леніна Д. Ульяновим) та інші "держави", де поставила маріонеткові більшовицькі "уряди", щоб відірвати від Центральної Ради південно–східну частину України. Тоді ця тактики призвела до поразки Центральної Ради та розгрому незалежної Української Народної Республіки.