У розпал терору, який тепер охопив увесь Радянський Союз, 25 січня 1937 р. у Києві відкрився надзвичайний з’їзд Рад України, на якому було затверджено нову Конституцію України. Вона розроблялась і затверджувалась на основі Конституції СРСР.
30 січня 1937 р. Надзвичайний XIV з’їзд Рад УРСР затвердив третю за числом українську конституцію. По суті, вона повністю копіювала основні положення союзної конституції. Ця конституція проголошувала Україну "соціалістичною державою робітників і селян", політичну основу її складали ради депутатів трудящих, а економічну — соціалістична система господарства й соціалістична власність на засоби та знаряддя праці. Як і в попередніх конституціях, тут стверджувалась теза про "добровільне об’єднання" в союзну державу СРСР і декларувалось, як і раніше, що Україна має "право виходу з Союзу РСР". Як і раніше, проте, не передбачалося механізму такого виходу. А в дійсності будь–яка розмова про такий вихід України закінчувалася концтабором або розстрілом "ворогів народу" і "контрреволюціонерів".
За новою конституцією на території України були обов’язковими всі закони СРСР. Це посилювало жорстку централізацію державного управління. Фактично Україна не мала жодних державницьких прав і — окрім назви радянська республіка — ніякого іншого суверенітету не мала. Вищим законодавчим органом вважалася Верховна Рада, вищим виконавчим і розпорядчим органом — Рада Народних Комісарів — Раднарком, який приймав свої рішення й постанови на основі рішень і постанов Раднаркому СРСР. До складу українського уряду — Раднаркому — входили також уповноважені Комітету заготівель СРСР, загальносоюзних наркоматів, котрі повністю контролювали діяльність українських органів влади.
У новій Конституції декларувалися і демократичні права трудящих. Зокрема, селяни дістали рівне з робітниками право обирати вищі й місцеві органи влади при таємному голосуванні. В цій Конституції так само декларувалися демократичні права на недоторканність особи, свободу слова, зборів, друку, демонстрацій та мітингів. І це в той час, коли проводились масові обшуки й арешти, суди без слідства і свідків, викорінення сімей трударів, організація штучного голодомору тощо.
Головною метою нової Конституції було формування не нової гуманістичної людини, а сталінської моделі соціалізму. Тут не були захищені ні особа, ні національність. На відміну від 20–х років, ідеї національної культури, освіти та інші розглядались як вияв націоналізму, який безжалісно нищили разом із представниками національної науки і культури. Більше того, ЦК КП(б)У, який наприкінці 30–х років очолював М. Хрущов, прийняв постанову, в якій навчання мовами національних меншин проголошувалося буржуазно–націоналістичним впливом, а тому існування подібних навчальних установ визнавалось недоцільним і навіть шкідливим.
Через те навчальні заклади національних меншин та їхні національно–територіальні адміністративні структури були ліквідовані. У квітні 1938 р. вийшла постанова Раднаркому України й ЦК КП(б)У про "Обов’язкове вивчення російської мови в неросійських закладах", яка зобов’язувала вивчати російську мову з другого класу і на викладання відводилося більше годин, аніж українську. Були вилучені із навчальних закладів іноземні мови. Про це говорив новий секретар ЦК України Хрущов на XIV з’їзді КП(б)У так: "Товариші, нині всі народи вивчатимуть російську мову". Від цього часу розпочався в Україні шалений процес зросійщення суспільства — в освіті, культурі, державних установах. З 1 січня 1938 р. в Києві почала виходити російською мовою офіційна всеукраїнська газета — орган ЦК партії й ВУЦВК — "Советская Украина".
Українці опинилися знову беззахисними перед новими судовими структурами — республіканськими та судовими "трійками", які 1937 року дістали право від НКВС УРСР самочинно проводити суд і розправу над підозрюваними особами. У цей час піднімається ще вище хвиля так званої великої чистки.
З 1938 р. на гребені терору з’явився новий народний комісар внутрішніх справ СРСР Лаврентій Берія, який залишив не одну криваву сторінку в історії зміцнення диктатури комуно–більшовицької ідеології та її лідерів.
Вперше в новій Конституції було задекларовано, що Комуністична партія має монопольне становище в державі: стаття 125 визначала, що більшовицька комуністична партія "являє собою керівне ядро всіх організацій трудящих, як громадських, так і державних".
Отже, Конституція України 1937 року як і Конституція СРСР
1936року, закріпила юридично монополію Комуністичної партії на законодавчу і виконавчу владу, на формування і контроль усіх державних органів влади.
Нова радянська Конституція позбавила Україну навіть ілюзорних суверенних прав: головні галузі промисловості й політики перейшли до влади уряду СРСР. Значна частина союзно–республіканських міністерств, по–тодішньому комісаріатів, перетворилась у філії загальносоюзних наркоматів. Ці наркомати визначались 48 статтею Конституції: харчової промисловості, легкої промисловості, землеробства, зернових і тваринних радгоспів, фінансів, торгівлі, внутрішніх справ, юстиції, охорони здоров’я. 14 стаття Конституції СРСР закріпила за Москвою такі галузі і відомства: оборони, іноземних справ, зовнішньої торгівлі, шляхів сполучення, зв’язку, водного транспорту, важкої промисловості, військово–морського флоту.
За Україною, згідно з 49 статтею Конституції, залишались: освіта, місцева промисловість, комунальне господарство, соціальне забезпечення. Нова Конституція УРСР, як бачимо, гідно увінчала короною переможця центральний більшовицький уряд та завершення епохи "нового курсу".
Український комуністичний уряд і його новий глава Панас Любченко, який цю Конституцію затверджував, не могли нічого змінити. З його доповіді на з’їзді Рад вимальовується, що сам факт наявності Конституції України свідчить про непохитність відродження Української держави. З великою мужністю в тих умовах він говорив про "почуття національної гордості", яке народилося в українців "разом із народженням
Радянської України, суверенної пролетарської держави". Ця думка про національну гордість і гідність, яку він настирно повторював у своїй доповіді, створювала почуття оптимізму й віри у майбутнє України. І це, безумовно, насторожувало центр.