"Цікаво, чи тут Рожевий? — придивлявся Петро. — Мабуть, тут, бо якщо вже Сини Риби прийшли до своїх предків, то значить це останній відчайдушний бій, тут вирішується доля народу і всієї Країни Щитів. А хіба ж він може бути в іншому місці?" Але як не дивився Петро, відшукати його не міг. Коли б оце був бінокль...
Кортіло швидше допомогти Синам Риби, але там зробилася така мішанина, каша, що він боявся разом з ворогами знищити і своїх. "От уже й своїми стали... — подумав. — А чому, хіба мені, людині, не однаково?.. Виходить, що ні. Я за справедливість, а справедливість на боці Довговолосих".
(Останнім часом Яворович звик розмовляти сам із собою і не лише в думці, а й уголос. Критикував себе за це — і даремно, бо як же інакше боротися з самотністю?)
"Де ж їхній... ну, штаб чи що, вірніше — мозковий центр? Десь же є... Мабуть, десь збоку і на підвищенні, щоб можна було охопити своїм впливом усю арену..."
Почав оглядати "другий план", обмацуючи поглядом кожен кущ, кожен камінь. Густа жовта мла дуже заважає, але коли придивитись... Так і є, на одному з пласких каменів, приблизно навпроти середини долини, помітив величезну голову з кривавим кружальцем — бач, чого деякі постаті Довговолосих корчаться в пилюці: їх убиває проміння! Отже, не тільки біохвилі, а й промені... Зажди ж, кате...
Від того місця на високій скелі, де лежав ніким не помічений Яворович, і до того каменя внизу, де сидів Головатий, блискавично напнулась червона струна. За Головатим щось пихнуло, розжарений дротик пересунувся нижче, черкнув по тому каменю, на якому вмостився окатий, черкнув буквально на якусь мить, там сліпуче зблиснуло, бухнуло, заклубочилось. І не то що від Головатого, а навіть і од каменя не лишилося й сліду.
Петро вимкнув мазера.
В долині зчинилося страшне. Топчучи смолоскипи, Голомозі кинулися врозтіч. Передні напирали на задніх, збивали з ніг. Сотні їх падали, вражені стрілами Синів Риби; уся маса нападників одхлинула з Долини, а за ними по п'ятах бігли Довговолосі.
І все це, як у німому кіно. До Петра не долинало жодного звуку.
"Ну, все, — подумав підводячись, — бій виграно, ворог у паніці тікає".
Але це ще було далеко не все. Раптом втікачі зупинилися, схитнулися, як од сильного вітру, і кинулись назад, у Долину. Знову спалахнули затоптані смолоскипи і наїжачились списи.
"Ти диви... — здивувався Петро. — Ех, чорт!.."
Лише тепер здумав, що міг не винищити всіх... Адже тікали таким густим натовпом!
— Вояка називається... Ану ж, де той режисер, що змусив акторів вернутися на сцену?
Крізь жовту задимлену млу важко було роздивитися, але незабаром Петро все ж таки помітив якусь відокремлену групку, а придивившись пильніше, переконався, що там, серед Голомозих, виділяється величезна голова, мабуть, ще більша, ніж у того, на камені. Кривавого ока не видно, певне, катюга повернутий до поля бою обличчям.
Яворович приліг, добре прицілився і, затримавши віддих, натиснув на гудзичка. Страшна енергія, що її поніс червоний промінчик, зіткнулася з перешкодою, і те місце так і пихнуло.
Тепер Голомозі знову кинулись навтьоки.
Встав, зігнувся, щоб обтрусити коліна, та так і застиг. Навколо горить ліс! Полум'я йде суцільним фронтом, дугою, кінці якої упираються в скелю. Дерева горять так, наче наповнені нафтою, бризкають на всі боки вогнем, і тому палає навіть грунт. Вогняна стіна повільно, але неухильно рухається до урвища. Яворович уже відчуває подих жару на обличчі.
В першу мить він просто розгубився. Це була для нього така несподіванка, що він не знав, що й подумати. Він звик до власної безпеки і, якщо й вживав деяких заходів, то лише інстинктивно. Тим більше, що найбільший його ворог уже не існує.
"Хоча б літака не спалили... — подумав і тут же заперечив: — Що там літак, ти ось викрутись сам!"
Одійшов на край скелі. З-під ніг посипалось, далі — жодного сантиметра. Кинув погляд униз — вірна загибель. Побігти через вогонь? Смерть у тяжких муках.
"Невже все?" Зціпив зуби, стиснув кулаки. Відчув у руці гофрований циліндр свого ліхтаря. І це відчуття наче підштовхнуло його.
— Ні, не все, ми ще поборемось! — скрикнув Петро і, виставивши вперед мазера, кинувся навстріч вогню. Підбіг якомога ближче і почав шмагати полум'я червоним батогом. Секунда–друга, і вогонь наче вітром здуло! Ішов уперед, прокладаючи собі широкий коридор у вируючому полум'ї, і, тільки вибравшись на згарище, помітив, що одяг на ньому затлівся. Та це були дрібниці. Хотілось пити, але навколо все вигоріло, не було жодного стебельця.
Озирнувся — свічками догоряли дерева понад самим урвищем — там, звідки він обстрілював Головатих. Значить, помітили, виробили план... Отже, пожежа ця не випадкова...
І, наче на підтвердження цієї думки, в густій жовтій імлі, метрів за п'ятдесят від Петра, сковзнула якась постать. Стежать?
Петро швидко пішов у той бік і знову помітив постать. Вона поспішала вниз, явно обходячи Долину предків. І, головне, важко було визначити — Голомозий це чи Довговолосий. Мазер, безперечно, дістав би його, та Яворович боявся помилитися...
Навпереріз загадковій постаті кинулось кілька інших, зчинилася метушня. Петро зупинився, очікуючи, чим воно закінчиться. І який же він був радий, коли вся група підійшла до нього і він упізнав Рожевого!
— Петре! — гукнув той. — Ось ми піймали злочинця...
— Пити, дай мені пити, — сказав Яворович, облизуючи пошерхлі губи. Злочинець його не цікавив.
— Зараз, принесуть, — пообіцяв Рожевий, і один з його воїнів швидко побіг через згарище.
Рожевий тим часом говорив:
— Отже, правду сказали наші мудреці: ти — Могутній Гість і Добрий Захисник. Без твоєї допомоги Країна Щитів загинула б. На знак нашої вдячності ми поставимо твою мумію на найпочеснішому місці в Долині предків.
Яворович подивився на нього пильним оком:
— Я хочу ще довго жити.
— Живи, тільки ніколи не залишай нашої країни.
Принесли дуже смачних плодів, з яких так і пирскав сік. Петро жадібно їв, поглядаючи на чубатих воїнів. Нарешті, глянув і на бранця. Зелена шкіра, застиглий вираз обличчя, довгі руки. Десь він його бачив...
— Він приніс вогонь! — вказав на нього Рожевий, і Петро пригадав храм сонцепоклонників. — Ми поставимо цього слугу Головатих перед очі наших мудреців. Щоб він усвідомив свою ницість і презирство Синів Риби.