Інопланетянин

Страница 2 из 2

Гуцало Евгений

— Де ти взяв? — допитується сердито.

— У касі взяв.

— У касі, ага, в касі, — бубонить Галя, бо їй ніяк не хочеться повірити, що він узяв квиток у касі, а не деінде.

— Брешеш!

Вони виходять з кінотеатру надвір, і тут Кучмій каже:

— Бо таки брешу!

— Що ти брешеш?

— Про квиток. — Надає своєму кирпатому обличчю загадковості. — Знаєш, хто мені дав квиток?

— Хто?

— Інопланетянин. Прибулець з космосу.

— Який?

— А такий. Руки висять за коліна, худий та довгий, зелений та фіолетовий. — І всміхається лукаво. — А тобі теж?

Галя тільки дивиться на нього — й кліпає повіками, бо нічого не розуміє. Вона вже починає здогадуватися про щось. Починаючи здогадуватися, хоче розсердитися на оцього приставучого Кучмія, але чомусь немає сили, щоб розсердитись. Бач, не хотіла з ним дивитися кіно, а вийшло так, що подивилась.

— Що ти мені ще розкажеш про інопланетянина? — питає.

— Як побачу, то розкажу.

— А побачиш?

— Побачу, — обіцяє твердо, а в очах — хоч би тобі одна брехлива іскорка спалахнула.

— Ну, дивися, дивися, — бубонить Галя.

Та й іде собі, залишивши Кучмія, що дивиться їй услід. Тихо в гаю над річкою, а в Галі на душі — сонячно й весело, навіть танцювати хочеться. Вже й забулася за приставучого Кучмія, бо навіщо про нього думати?.. Й раптом долинає невідомо звідки:

— Га-алю-ю!

Голос такий чудний — наче й людини, наче й інопланетянина. Галя розглядається на ходу, але хіба побачиш, коли гай густий і великий? Мабуть, таки інопланетянин, який нині ходить за нею цілий день, ото прив’язався…

Галя йде й чекає, що інопланетянин знову покличе, та не чутно, тихо-тихо.

Але ще покличе, авжеж, такий чудний той інопланетянин. Справжній інопланетянин, ні в кого нема такого, тільки в неї…