(1) Затьмилося сонце і повітря (лат.). Од 9,2.
(2) Вчинилися град та огонь (лат.). Од 8,7.
(3) У ті дні (лат.). Од 9,6.
[196]
нулися. Але ми пам'ятали, що двері перед вікном вели у кімнату з написом "Primogenitus mortuorum"(1), а тим часом тепер ми опинились в іншій кімнаті, в якій знов було написано "Apocalypsis Iesu Christi", але то не була та семикутна зала, з якої ми були вирушили. З цього ми виснували, що іноді ті самі картуші повторюються у різних кімнатах. Ми побачили дві кімнати з написом Apocalypsis, одна поруч з другою, а відразу опісля йшла кімната з написом "Cecidit de coelo Stella magna"(2).
Було ясно, звідки взято слова на картушах — то були стихи з Йоанового Одкровення, але неясно було ані навіщо вони виписані на мурах, ані за якою логікою вони розташовані. Ще більше нас заплутало відкриття, що деякі картуші — їх було небагато — були не чорного, а червоного кольору.
У певний момент ми опинились у семикутній залі, звідки були вийшли (а її неважко було впізнати, бо там починалися сходи), і знову вирушили, тримаючись правого боку і намагаючись переходити прямо з кімнати в кімнату. Ми пройшли через три кімнати і опинилися перед глухою стіною. Єдиний вихід вів у ще одну кімнату, яка мала лишень одні двері, вийшовши через які ми проминули ще чотири кімнати і знов наштовхнулися на глуху стіну. Ми повернулись у попередню кімнату, яка мала два виходи, звернули у двері, через які ще не проходили, перетнули ще одну кімнату і знов опинились у початковій семикутній залі.
"Як називалася остання кімната, з якої ми повернули назад?" — спитав Вільям.
Я напружив пам'ять: "Equus albus(3)".
"Гаразд, пошукаймо її знов". Це було неважко. Звідти, якщо ми не хотіли повернутися по власних слідах, нам не залишалося нічого іншого, як пройти в кімнату під назвою Gratia vobis et pax(4), а там нам здалося, що праворуч є ще один прохід, який не повинен привести нас назад. І справді, ми пройшли ще раз через "In diebus illis" та
(1) Первенець з мертвих (лат.). Од 1,5. (2) Велика зоря спала з неба (лат.). Од 8,10. ^Кінь білий (лат.). Од 6,2; 19,11. (4) Благодать вам і мир (лат.). Од 1,4.
[197]
Primogenitus mortuorum (чи справді то були ті самі кімнати, в яких ми недавно побували?), але врешті потрапили в кімнату, в якій ми, схоже, ще не були: "Tertia pars terrae combusta est"(1). Але на той час ми вже не знали, де перебуваємо відносно східної башти.
Тримаючи свічку перед собою, я вирушив далі. Назустріч мені вийшов велетень грізного розміру, тіло його мінилось хвилями і пульсувало, немов привид.
"Диявол!" — скрикнув я і мало бракувало, щоб свічка випала мені з рук, коли я різко крутнувся, шукаючи прихистку у Вільямових обіймах. Він забрав мені свічку з рук і, відсунувши мене набік, з вельми шляхетною, як на мене, рішучістю ступив уперед. Він теж щось побачив, бо різко позадкував. Тоді знов нахилився вперед і підніс свічку горі. Тоді вибухнув сміхом.
"Воістину дотепно. Дзеркало!"
"Дзеркало?"
"Аякже, мій войовничий сміливцю. Недавно, в скрип-торії, ти з такою відвагою кинувся був на правдивого ворога, а тепер страхаєшся свого власного відображення. Дзеркало, яке повертає тобі твій же образ, збільшений і викривлений".
Він узяв мене за руку і підвів до стіни навпроти входу до кімнати. Тепер на хвилястому склі, освітленому зблизька свічкою, я побачив два наші відображення, гротесково спотворені, які міняли форму і зріст залежно від того, чи ми підходили ближче, чи віддалялися.
"Тобі б варто почитати якийсь трактат з оптики, — мовив Вільям весело, — бо засновники бібліотеки, без сумніву, його читали. Найкращі з них написали араби. Альгазен написав трактат De aspectibus(2), де, наводячи точні геометричні доведення, він говорив про силу дзеркал. Деякі з них, залежно від того, яку форму має їхня поверхня, можуть збільшувати менші речі (чим же іншим є мої лінзи?), інші ж показують перевернуті чи нахилені образи або ж відображають два предмети замість одного і чотири замість двох. Ще інші, як от оце, роблять з карлика велетня, а з велетня — карлика".
(1) Спалилась третина землі (лат.). Од 8,7.
(2) Про образи (лат.).
[198]
"Господи Ісусе! — мовив я. — Отже, це і є ті видіння, що їх дехто буцімто мав у бібліотеці?"
"Можливо. Вельми, вельми вигадлива ідея. — Він прочитав картуш на стіні над дзеркалом: "Super thronos viginti quatuor". — Ми вже це бачили, але в тій кімнаті не було дзеркала. А ця, між іншим, не має вікон, хоч вона й не семикутна. Де ж ми? — Він озирнувся навколо і підійшов до шафи: — Адсо, без моїх благословенних oculi ad legen-dum не можу зрозуміти, що написано на цих книжках. Прочитай мені кілька назв".
Я взяв навмання якусь книжку: "Учителю, тут нічого не написано!"
"Як це? Я ж бачу, що написано, подивись, що там?"
"Не можу нічого прочитати. Це не літери нашої абетки, і це не по-грецькому, я б упізнав. Це щось схоже на хробаків, або змійок, а може, сліди від мух..."
"Ага, це по-арабському. А ще подібні є?"
"Так, є кілька. Але ось, слава Богу, одна латиною. Аль... Аль Куварізмі, "Tabulae"".
"Астрономічні таблиці Аль Куварізмі, переложені Аде-лярдом з Бата! Вельми рідкісний твір! Нуж-бо, далі".
"Іса ібн Алі, "De oculis"(1), Алькінді, "De radiis stella-tis"(2)..."
"Тепер подивись на столі".
Я розгорнув великий фоліант, який лежав на столі, під назвою "De bestiis"(3). Мені трапилась сторінка з вишуканою мініатюрою, яка зображала прегарного єдинорога.
"Чудово зроблено, — прокоментував Вільям, який зображення бачив добре. — А ця?"
Я прочитав: ""Liber monstrorum de diversis generibus"(4). Тут теж чудові образки, але, схоже, вони давніші".
Вільям нахилився над книгою: "Мініатюри виконали ірландські ченці щонайменше п'ять століть тому. Натомість книжка з єдинорогом набагато пізніша, мені здається, що зроблена вона на французький манір". Ще раз лучилося мені подивляти вченість мого наставника. Ми ввійшли у наступну кімнату і перейшли ще через чотири кімнати, [199] всі вони мали вікна і були повні фоліантів невідомими мовами, а крім того, там було трохи творів з окультних наук; відтак ми наштовхнулись на стіну, яка примусила нас повернути назад, бо останні п'ять кімнат переходили одна в одну, не маючи інших виходів.