Він замовк і звернув порожній погляд на похмуре зібрання, немов очима хотів вловити його почуття, а насправді лиш вухом вбирав його опечалену мовчанку.
"У цій громаді, — вів далі він, — віддавна загніздився змій гордині. Але якої гордині? Може, гордині могутності — у монастирі, відрізаному від світу? Звісно, ні. Пишання багатствами? Браття мої, ще до того як світ [438] сповнився відлунням довгих суперечок про убогість і володіння, ще з часів нашого засновника ми, навіть коли мали все, не володіли нічим, нашим єдиним правдивим багатством було правило, молитва і праця. Але до нашої праці, праці нашого ордену, а зокрема праці сього монастиря, належить — а навіть є її основою — вченість і збереження знання. Я кажу збереження, а не пошуки, бо знанням, які мають божественну природу, з самого початку властива повнота і визначеність, бо досконалим є слово, яке виражає себе для себе самого. Я кажу збереження, а не пошуки, бо знанням, які мають людську природу, була властива визначеність і повнота впродовж віків, від проповідей пророків до тлумачень отців церкви. У царині знань нема поступу, нема зміни епох, а щонайбільше безперервне, взнесле переповідання. Людська історія невпинним рухом іде вперед, від часів сотворення, через відкуплення, до повернення переможного Христа, який явиться, увінчаний німбом, судити живих і мертвих. Та божественному і людському знанню чужий сей шлях: незрушне, як непереможна фортеця, воно дає нам змогу іти цим шляхом і передбачати його, коли ми смиренно й уважно прислухаємось до його голосу, але шлях сей його самого не торкається. Я той, хто є, сказав Бог гебре-ям. Я — путь, істина і життя, сказав Наш Господь. Тож знання не є нічим іншим, як тільки повним зачудовання коментарем до сих двох істин. Усе, що було сказано понад се, виголосили пророки, євангелісти, отці та вчителі для того, щоб краще вияснити сі два вислови. А іноді доречний коментар надходив і від поган, які їх не знали, і їхні слова теж ввібрало християнське передання. Але поза тим більш нема що сказати. Над цим треба знов і знов розважати, це треба коментувати і берегти. Це — і ніщо інше — було і тепер мало б бути завданням цієї нашої обителі з її чудовою бібліотекою. Кажуть, один східний халіф якось підпалив бібліотеку знаменитого, славного і пишного міста, а поки ті тисячі томів горіли, сказав, що вони можуть і мають щезнути: адже вони або повторюють те, що вже сказано в Корані, а отже, непотрібні, або суперечать цій священній книзі невірних, а отже, шкідливі. Учителі церкви — а з ними й ми — так не міркували. Все те, що є [439] коментарем і поясненням до Святого письма, має бути збережене, бо помножує славу божественного Писання; все те, що йому суперечить, не слід знищувати, бо лише якщо його буде збережено, його зможуть спростувати ті, хто має для сього вміння й повноваження, у той спосіб і в той час, коли захоче Господь. Ось у чому віковічне завдання нашого чину і повинність нашої обителі нині: ми пишаємось істиною, яку проголошуємо, і смиренно й обачно охороняємо слова, супротивні істині, не даючи їм закаляти себе. Тож що ж то за гріх гордині, браття мої, який спокушає ученого монаха? Гріх сей в тім, що дехто розуміє свою працю не як збереження, а як пошук якихсь відомостей, яких ще не було уприступнено людям, немов остання з них не пролунала вже у словах останнього ангела, що промовляє в останній книзі Писання: "Свідкую кожному, хто чує слова пророцтва цієї книги: коли хто до цього додасть що, то накладе на нього Бог кари, що написані в книзі оцій; а коли хто що відійме від слів книги пророцтва цього, то відійме Бог частку його від дерева життя, і від міста святого, що написане в книзі оцій"(1). Отож-бо... чи не здається вам, нещасливі браття мої, що за словами сими криється не що інше, як те, що недавно сталося в цих мурах, а за тим, що недавно сталося в цих мурах, криється не що інше, як сама історія доби, в яку ми живемо, доби, яка щосили шукає — словом і ділом, у містах і в замках, у величавих університетах і в кафедральних церквах — нових дописок до слів істини, перекручуючи смисл цієї істини, яка вже й так багата всіма можливими схоліями і потребує лиш відважного захисту, а не глупого помноження? Це і є та гординя, яка загніздилася і досі гніздиться у сих мурах; і я кажу тим, хто щосили намагався і намагається розбити печаті на книгах, до яких їх не допущено, що саме сю гординю захотів Господь покарати і каратиме далі, якщо вони не відкинуться сього й не покоряться, бо через нашу кволість Господеві неважко знов і знов знаходити знаряддя для своєї відплати".
"Ти чув, Адсо? — шепнув мені Вільям. — Старий знає більше, ніж каже. Причетний він до цієї історії чи ні, але [440] знає і усвідомлює, що обитель не віднайде миру, поки цікаві монахи не перестануть стромляти носа в бібліотеку".
'Од 22, 18, 19.
Після довгої павзи Хорхе заговорив знову.
"Але хто, врешті-решт, є самим символом сеї гордині, чиїми виразниками і посланцями, спільниками і оборонцями є всі, кого вона охопила? Хто насправді ділав і, можливо, ще далі ділає в сих мурах, щоб остерегти, що час вже близько, — і щоб потішити нас, бо якщо час близько, страждання, звісно, стануть нестерпними, але не безконечними у часі, позаяк великий цикл сеї вселенної ось-ось завершиться? О, ви чудово все зрозуміли, і боїтеся назвати його на ім'я, бо се і ваше ім'я, і ви його боїтесь, але хоч ви його боїтесь, та не боятимусь я, і скажу ім'я се вголос, щоб нутро ваше зсудомилось од страху, а зуби ваші заклацали так, щоб аж відкусили вам язик, і щоб лід, який зморозить вашу кров, заслав темною пеленою вам очі... То є звір нечистий, то є Антихрист!"
Знов запала довжелезна пауза. Присутні завмерли. Єдиною живою річчю в цілій церкві було полум'я триніжка, але навіть тіні, які воно відкидало, здавалося, заклякли. Єдиним ледь чутним звуком було важке дихання Хорхе, який витирав собі піт з чола. Тоді Хорхе заговорив знову.
"Може, ви хочете сказати: ні, він ще тільки гряде, де знаки його пришестя? Нерозумний той, хто це каже! Бо вони, ці зловісні катастрофи, перед нашими очима, день у день, у цім великім амфітеатрі світу, і у зменшенім образі нашої обителі... Сказано ж було, що коли наблизиться пора, підніметься на заході цар-чужинець, пан страхітливої сваволі, безбожник, людовбивця, лжець, спраглий золота, вправний у хитрощах, лиходій, ворог віруючих і їх переслідник, і в часи його нехтуватимуть сріблом, в Ціні маючи лиш золото! Я добре знаю: слухаючи мене, ви квапитесь все обрахувати, щоб дізнатись, чи той, про кого я говорю, схожий на Папу чи на імператора, а чи на короля Франції або ж на кого іншого за вашим розумінням, щоб мати змогу сказати: він є мій недруг, а я стою по боці добра! Та я не такий простодушний, щоб вказати на когось окремо: Антихрист-бо, прийшовши, приходить У всіх і для всіх, і кожен є його часткою. Він гряде у зграях [441] розбійників, що грабуватимуть міста і села, гряде у непередбачених знаменнях на небі, де раптом з'являться райдуги, роги і вогні, а тимчасом чутиметься завивання голосів, і море закипить. Сказано, що люди і звірі породять драконів, але не озирайтесь навколо за тими звірами з мініатюр, які так тішать вас на пергаменах, бо насправді це значить, що в серцях зродяться ненависть і незгода! Сказано, що недавно одружені невісти породять немовлят, які одразу матимуть досконалий дар мови і принесуть вість про те, що часи дозріли, і попросять, щоб їх умертвили. Та не обшукуйте села в долині, бо превчених сих немовлят вже вбито у сих мурах! І як ті немовлята з пророцтва, мали вони вигляд старців посивілих, і як в пророцтві були вони чотириногими, були привидами, зародками, які мали пророкувати у череві матері, голосячи чарівні закляття. Все це було написано, знаєте? Написано було, що великі настануть заворушення у станах, у народах і в церквах; що з'являться недобрі пастирі, лиходійні, погордливі, жадібні, спраглі насолод, ревнителі наживи, пустодзвони, гордовиті самохвальці, зажери нахабні, захряслі у розкошелюбстві, пошукачі марної слави, вороги благої вісті, готові зректися тісних воріт і зневажати правдиве слово, і ненавидітимуть вони всяку стежку побожності, і не покаються у гріхах своїх, і тому тиритиметься серед народів невір'я, ненависть до брата, лиходійство, жорстокість, заздрість, байдужість, злодійство, пияцтво, нездержливість, хіть, спрага тілесних розкошів, розпуста і всі інші пороки. Щезнуть печаль, смирення, любов до миру, убогість, співчуття, дар плачу... Що, хіба не впізнаєте себе, усі ви тут присутні, ченці обителі й владоможці, що прийшли здалека?"