— Що ж це ти? Не хочеш чарки вина з хазяїном випити?
— Ні, Густавсоне, коли ти мене проти Сандера на таке діло намовляєш... Не вип'ю!
— От голова! Ти ще казна-що про мене наговориш. Хіба ж я тебе намовляв проти Сандера? Що ти, Ліпго? Ну, він там видумує якийсь колектив — і хай собі. Нащо мені його життя? Його життя — як вода в Імандрі або камінь отой. Лежить, і хай лежить. А ти мені такі слова! Недобре, Лінго.
— Піду...
— Ідеш? Ну йди, іди! Бач, я до тебе — як брат. І червінця дав, і боргу відробляти не треба, а ти отаке говоритимеш десь, наче мені й справді хтось заважає.
Лінго мовчки поклав на стіл червінця, вийшов з хати, а Гус-тавсон довго дививсь, як рибалка натикався на каміння, падав, підводився і, спотикаючись, ішов далі.
— Голову б розбив собі, сучий син, дурно вина стільки випив!
І знову залишився сам. Знову ходив по кімнаті. Тепер іще більше думок, болючих і неспокійних, хвилювало його.
Не вгамувати того болю нічим. Даремно Густавсон пив вино. Заспокоїтися він уже не міг.
Невже заберуть усе, і він, колишній господар, буде тільки дивитися, як рибалки попливуть у рейс, але жодна рибина з йоли не потрапить до його сховища?
Та й сховище заберуть... усе заберуть. Вранці вони прийдуть... Так сказав Лінго. Що ж, хай приходять!
Не спав Густавсон. Коротенькими кроками міряв велику, простору кімнату, пропахлу вином і сосновою деревиною.
Вже ранок надворі, а Еркі Густавсон все ще не лягає спати, все ходить, все думає:
"Заберуть йолу, заберуть оленів. Треба сказати пастухові, щоб загнав оленяче стадо далеко в тундру". Боїться Густавсон із багатія зробитися старцем. А своєї йоли він не віддасть колективові.
Цілу ніч думав, аж голова болить. Очі в Густавсона зробилися блискучі, сухі; обличчя зблідло, холодний піт укрив невисоке чоло, посічене зморшками.
Намочив водою рушника, міцно перев'язав ним голову, почув схвильовану Енсо:
— Прийшли... Вони вже на подвір'ї. Густавсон сів на ослінчик, тихо сказав:
— Бачу... Я зараз вийду до них...
Надворі стояли Пекка, Сандер Кенралі, його батько та інші рибалки, У Сандера в руках книга й олівець.
Вийшов з хати Еркі Густавсон, а за ним з'явилися дружина і мовчазний син Даглес.
Зупинився Густавсон проти Пекки і, гостро дивлячись йому в очі, сказав:
— Я так і знав, що ти прийдеш...
— Не помилився, хазяїне. Додержав свого слова: як бачиш, прийшов.
Нічого більше не сказав йому господар.
— Громадянине Густавсон! — звернувся до нього Сандер.— Ви не сплатили індивідуального оподаткування.
— Не сплатив і сплачувати не буду! Що ви мені зробите? Майно переписувати? Моє майно? Хто дав право?
— Радянська влада і рибальський колектив,— відповів спокійно Сандер і, глянувши на товаришів, так само спокійно запитав:
— Почнемо?
— Не дам, не пущу! — закричала Енсо, кинулася до Сандера виривати книгу.— Хазяїне, чого ж ти дивишся? Чого мовчиш?
Розлючена, підбігла потім до Пекки.
— Ти, голодранець!.. Ти прийшов нас грабувати? — кричала Енсо.— Ти поверни спочатку борг моєму хазяїнові. А ти, Лео... ти теж прийшов? Я твоїй дружині подарувала піми, коли вона хворіла на цингу.
— І за ті піми я заплатив рибою вдесятеро дорожче. Не дешево даруєте ви, Енсо, свої речі, не дешево.
— Та що ж це таке, Еркі? Візьми рушницю, вижени їх з двору.
— Той час уже минув, Енсо, і ніколи не повернеться. Не вижене твій хазяїн нас з двору,— озвався старий Кенралі.— А тобі, Густавсоне, доведеться скоритися. Іншої ради для тебе нема. Ми всім селом записалися до колективу.
— А хіба я проти колективу? Хіба не можна було б працювати нам разом? У мене рибальське судно й снасті.
— То вже не твоє судно і не твої снасті,— сказав Кенралі.— Артіль рибалок тепер ними володітиме. Пиши, Сандере... "Дерев'яний будинок..."
Енсо притихла. Енсо не розуміла нічого. Господар її мовчить, немовби це вже не його добро, а справді їхнє.
— Еркі... Що ж ти дозволяєш їм, чуєш? — і зазирала в його примружені очі, ждала, що хазяїн захистить своє майно, не дасть на поталу рибалкам.
Пішли до хліва, а слідом за ними Даглес. За спиною в Даг-лесових руках — гранітний камінь.
Він чекав нагоди, щоб ближче підійти до Сандера і сильним ударом звалити його з ніг.
— Пиши: "Оленів..."
— Хазяїне! — гукнув старий Кенралі.— Скажи, велике в тебе стадо?
— Стій! — закричав Пекка, піймавши Даглесову руку. Камінь упав додолу, а рибалка з усього розмаху вдарив Даглеса в обличчя. Потім знову налетіли один на одного і обоє впали на землю.
— Ряту-у-у-уйте! Сина мого вбивають! — закричала Енсо. Побіг до хати Густавсон, а рибалки заходилися розчіплювати
цупкі Даглесові руки, що люто вчепилися в горло Пекки.
Вибіг з рушницею Еркі Густавсон. Зблід увесь, тремтить...
— Геть з двору! Геть, а то стрілятиму, як собак,— і пальці його дрижали біля зведеного курка. Може б, і забив Пекку Густавсон, та відчув, як його спини торкнулося холодне дуло нагана.
— Це ми передбачали,— сказав Сандер.— Покинь рушницю! Старий Кенралі підійшов до Густавсоиа і забрав з його рук
зброю.
— Заспокоїшся — поверну назад. А тепер будемо продовжувати. Скажи, хазяїне, скільки маєш оленів...
— Не скажу!
На крик Енсо збіглися з сусідніх хат жінки й діти. Енсо лаяла рибалок, загрожувала поїхати до столиці і там знайти на них управу.
Довідавшись, у чому справа, жінки шкодували, що Пекка мало провчив Даглеса. Давно пора віддубасити його, бо залицяється він не тільки до дівчат, а зачіпає й молодиць, коли чоловіки їхні попливуть у рейс.
Все переписали на подвір'ї Густавсоновому і, виходячи з двору, попередили хазяїна:
— Що записано в книгу, те вже не твоє. А коли щось продаси або знищиш — під суд віддамо!
Засміявся Еркі Густавсон злим, одчайдушним сміхом, і то була його остання відповідь рибалкам. А коли увійшов до хати, то вже тут дав волю своєму обуренню.
— Ти, Енсо, квартирантка тепер. Ти не до своєї, а до колективної, до їхньої хати зайшла. І олені вже не твої, і йола, і снасті рибальські — все їхнє, все у нас заберуть.
Еркі Густавсона душив нервовий, нестримний сміх, а Енсо здивовано дивилася на нього й боялася, чи, бува, не збожеволів її чоловік.
Ховалося сонце за Хібінські гори, спадав над Імандрою білий північний вечір. Заплакана Енсо сиділа біля Густавсонбвого ліжка і, коли прокинувся він, тоскно заголосила. Той плач, сповнений скарги й болю, неприємно вразив чоловіка.