659] А особливо їх Нестор старезний, опора ахеїв,
660] Ревно благав, закликаючи всіх іменами їх предків:
661] "Будьте, друзі, мужами і в серце вкладіть собі сором
662] Перед людьми. Спогадайте-бо кожен про любу дружину,
663] І про дітей, і про власне майно, й про батьків своїх рідних, —
664] Чи то живуть вони ще, чи, може, уже й повмирали,
665] їх іменами благаю я вас, хоч тут їх немає, —
666] Стійте відважно в бою, стережіться ганебної втечі!"
667] Мовлячи так, він у кожному силу будив і завзяття.
668] А од очей їх тим часом Афіна одвіяла хмару
669] Тьми надзвичайної. Світло ясне їм відкрилось обабіч —
670] До кораблів і до бою, однаково людям страшного.
671] Видно було й гучномовного Ректора там і все військо —
672] Воїв троянських, що ззаду лишались і в бій не вступали,
673] Й лави, що билися боєм при кораблях бистрохідних.
674] Не до душі було мужньому серцем Еанту лишатись
675] Там, куди інші синове ахеїв тоді відступили.
676] Кроком подався широким по палубах він корабельних,
677] Довгим махаючи списом, що мав для бою морського, —
678] Збитим міцно гвіздками, у двадцять два лікті завдовжки.
679] Наче їздець, що правити кіньми напрочуд уміє,
680] Четверо коней баских з табуна свого разом запрігши,
681] З поля широкого вчвал аж до мурів великого міста
682] Шляхом жене велелюдним, і всюди дивуються з нього
683] Чоловіки і жінки. А він раз у раз безугавно
684] Скаче з коня на коня. А коні летять усе далі.
685] Так і Еант по палубах перебігав корабельних
686] Кроком широким, і крики його аж до неба сягали.
687] Страшно гукав він весь час, закликаючи воїв данайських
688] І кораблі захищати, й намети. Так само і Гектор
689] Не залишався в юрбі гомінливій троян міднолатних.
690] Наче той хижий орел на зграї птахів налітає,
691] Що безтурботно на березі тихої річки пасуться,
692] На легкокрилих гусей, журавлів, лебедів довгошиїх, —
693] До темноносого так корабля пориваючись, Гектор
694] Кидавсь вперед. Рукою своєю великою ззаду
695] Зевс направляв його, й дух усього підбадьорював люду.
696] Знову навкруг кораблів розгорілася битва жорстока.
697] Так би сказав ти: два війська на битву одні проти одних
698] Вийшли нітрохи не втомлені — так вони бились завзято.
699] Кожен з воюючих думав своє: загони ахейські
700] Не сподівались уникнути лиха й загибелі ждали.
701] А у троян — надіялось серце у кожного в грудях
702] Раптом спалить кораблі й повбивати героїв ахейських.
703] З цими думками вони й виступали одні проти одних.
704] Гектор тоді за корму корабля ухопився морського,
705] Гарного й бистрого, що перевіз через море до Трої
706] Протесілая, але не вернув його в рідну країну.
707] Вколо цього корабля врукопашну ахеї й трояни
708] Впень одні одних рубали. Ніхто з них не хтів дожидати
709] Стріл бистролетних здаля чи ударів загострених ратищ, —
710] Але ізблизька, й одним пломеніючи духом завзяття,
711] Гострими бились сокирами, бардами, ще й топорами,
712] Лезами довгих мечів і міддю списів двоєгострих.
713] Гарно оздоблений меч із руків'ям чорненої сталі
714] Там не один із долоні убиваних воїнів падав
715] Або з плечей. І земля навколо від крові чорніла.
716] Гектор же, міцно за виступ оздобний корми ухопившись,
717] Не випускав його з рук, троян закликаючи гучно:
718] "Дайте вогню і крик бойовий піднесіть усі разом!
719] День-бо відплати достойної Зевс нам сьогодні дарує, —
720] Взять кораблі, що сюди прибули проти божої волі
721] Й стільки біди завдали завдяки боягузтву старшини.
722] Хоч і хотів при кормах кораблів я із ворогом битись,
723] То не пускали й мене, і всі наші загони тримали.
724] Та якщо досі нам розум затьмарював широколунний
725] Зевс, то нині він сам нас веде й закликає до бою!"
726] Мовив він це, й ще завзятіш натисли вони на аргеїв.
727] Встоять не міг і Еант під навалою стріл безупинних.
728] Перед загрозою смертною трохи назад він подався
729] З палуби свого судна на приступки семмступневі.
730] Стоячи з списом, відтіль вояків одбивав він троянських —
731] Кожного, хто з них із полум'ям згубним лише наближався.
732] Він увесь час до данаїв кричав, закликаючи гучно:
733] "Любі герої данайські, Ареєві слуги відважні!
734] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу!
735] Чи сподіваємось ми іззаду союзників мати,
736] Або стіну неприступну, щоб нас од біди захистила?
737] Міста за нами нема із муром надійним навколо,
738] Де б захищатись могли ми з підтримкою всього народу.
739] Ми ж на рівнині в троян, у панцири міцно закутих,
740] Ними до моря приперті, від рідного краю далеко.
741] Міць наших рук — нам рятунок, не кволе в бою слабосилля!"
742] Так він гукав і гострим завзято розмахував списом.
743] Кожного, хто із троян наближавсь до човнів крутобоких
744] Із пломенистим вогнем, одгукнувшись на Гекторів заклик,
745] Зразу ж Еант убивав, поражаючи списом великим.
746] Так врукопашну дванадцять мужів він поклав біля суден.
ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА
ПАТРОКЛІЯ
1] Так вони за корабель добропалубний бились завзято.
2] Перед людським вожаєм Ахіллом Патрокл зупинився —
3] Сльози гарячі він лив, немов із джерел темноводих,
4] Що із-під скель, лиш козам досяжних, струмують темнисто.
5] Глянувши, жалем пройнявсь богосвітлий Ахілл прудконогий,
6] Зразу ж до нього озвався і слово промовив крилате:
7] "Що це ти плачеш, Патрокле, немовби дівчатко маленьке,
8] Що за своєю матусею слідом біжить, і на руки
9] Проситься, й стримує матері кроки, й за плаття хапає,
10] Й дивиться в очі крізь сльози, аж поки на руки не візьме.
11] Ніжними так же, Патрокле, і ти умліваєш сльозами.
12] Чи з мірмідонян кому, чи мені розказати щось маєш?
13] Чи із далекої Фтії один ти почув яку звістку?
14] Кажуть, живий ще Менойт, син Акторів, батько твій рідний,
15] Ще і мій не помер, Пелей Еакід з мірмідонян.
16] Тужно було б нам обом, якби смерть їх од нас одібрала.
17] Чи не аргеями журишся, що задля свого зухвальства
18] Гинуть ганебно так біля своїх кораблів крутобоких?
19] Все-бо розказуй, в умі не ховай, щоб ми знали обидва".