277] Так гукали вони, спонукаючи битись ахеїв.
278] Наче зимового дня сніжини посиплються густо
279] В час заметілі, коли посилає нам Зевс велемудрий
280] Сніг той, щоб стріли своєї могутності людям явити.
281] Вітри приспавши, сніжить безнастанно, аж поки покриє
282] Гір верховини високі, і скель гостроверхе бескеття,
283] Луки на лотос багаті, і людські поля плодоносні,
284] І узбережжя устеле, і сивого моря затоки;
285] Хвиля лише, набігаючи, сніг поглинає, все інше
286] Білою вкрите габою, що Зевс хуртовинням навіє.
287] Так безнастанно й каміння з обох боків сипалось густо —
288] То на троян, а то від троян на загони ахейські
289] Градом летіло каміння, аж гуркіт лунав понад валом.
290] Та не змогли б ні трояни тоді, ні осяйливий Гектор
291] Брами у мурі зламать чи великі запори, аж поки
292] Не спрямував на аргеїв сина свого Сарпедона
293] Зевс велемудрий, як лева того на волів круторогих.
294] Виставив той уперед свій щит, звідусюди округлий,
295] Кутий із міді, карбований, — гарно скував його вмілий
296] Мідник, зсередини шкури волові приладивши щільно
297] Й дратвою їх золотою по мідному колу прошивши.
298] Щит той піднявши й списами двома потрясаючи грізно,
299] Кинувся так Сарпедон, наче лев, що, зростаючи в горах,
300] М'яса вже довго не їв, і безтрепетний дух його гонить
301] Вдертись до жирних овець через тин, загороджений щільно.
302] Навіть зустрівши мужів-пастухів, що отару овечу
303] З поміччю псів стережуть, озброєні добре списами,
304] Спроби, проте, не зробивши, іти від кошари не хоче,
305] Але, стрибнувши до неї, хапає вівцю або перший
306] Падає сам, уражений списом з правиці міцної.
307] Так же тоді спонукав богорівного дух Сарпедона
308] Рушити сміло на вал і крушити зубчать-бійниці.
309] Зразу ж тоді він Главка гукнув, Гіпполохову парость:
310] "Главку, чому над всіма нас в Лікійському краї шанують
311] Місцем на учтах, і м'ясом найкращим, і келихом повним
312] Люди усі, і на нас, немов на богів, споглядають?
313] Маємо й кращий землі ми наділ понад берегом Ксанту
314] Із виноградником гарним, і ниву, що родить пшеницю.
315] Тим-то нам першими треба стояти тепер у лікійських
316] Лавах і сміливо в розпал гарячого кидатись бою,
317] Щоб говорив про нас кожен з лікіян у кованих латах:
318] "Ні, не без слави у рідній країні лікійській керують
319] Наші державці; їдять недаремно овець вони жирних,
320] Вина медові п'ючи найсолодші, — зате ж бо й велика
321] Доблесть їх, — завжди-бо в перших лікійських рядах вони б'ються".
322] Любий, якби із цієї війни ми цілими вийшли,
323] Стали безсмертні навік і ніколи уже не старілись,
324] То не хотів би я й сам між передніми лавами битись,
325] Не посилав би й тебе я в бої, що мужів прославляють.
326] Та звідусіль незліченні уже обступили нас Кери
327] Смерті, — ані утекти, ні сховатись од них неможливо.
328] Отже, вперед! Чи ми комусь славу здобудем, чи нам він!"
329] Мовив так, і Главк не перечив йому й не протививсь.
330] Рушили прямо вони із лікійським загоном численним.
331] Жахом охоплений був Менестей тоді, син Петеоя, —
332] Прямо на нього до вежі ішли і несли вони лихо.
333] Він озирнувся по вежах ахейських навкруг, чи не видно
334] Близько вождів, щоб нещастя від друзів його відвернути.
335] Ось він Еантів побачив обох, у війні ненаситних,
336] З ними стояв іще й Тевкр, що тільки-но з свого намету
337] Вийшов. Але Менестея, хоч був недалеко, не чули —
338] Так гуркотіло навкруг, аж сягаючи неба самого,
339] Від брязкотіння великих щитів, конегривих шоломів
340] 1 Та від розбиваних брам, що замикані міцно стояли, —
341] їх зруйнувать намагались трояни, щоб далі пробитись.
342] Зразу ж Тоота-окличника шле він тоді до Еантів:
343] "Швидше біжи та Еанта поклич, богосвітлий Тооте,
344] А коли можна, обох, — отак воно буде найкраще,
345] Нас-бо чекає усіх велика біда незабаром:
346] Напосідають на нас лікійські вожді, що й раніше
347] Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли.
348] Тільки ж коли і там уже скрута в борні виникає,
349] Хай хоч один сюди прийде могутній Еант Теламоній
350] Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє".
351] Мовив він так. Не перечив, почувши це слово, окличник,
352] Кинувся бігти уздовж він стіни міднозбройних ахеїв,
353] Перед Бантами став і до них, поспішаючи, мовив:
354] "Вас, Еантів обох, вождів міднозбройних аргеїв,
355] Просить улюблений син Петеоя, годованця Зевса,
356] Стати на поміч, хоч трохи з ним скруту борні розділити
357] І, коли можна, удвох, — отак воно буде найкраще,
358] Там-бо чекає усіх велика біда незабаром:
359] Напосідають на них лікійські вожді, що й раніше
360] Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли.
361] Тільки ж коли тут уже скрута в борні виникає,
362] Хай хоч один туди прийде могутній Еант Теламоній
363] Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє".
364] Мовив він так. Не перечив великий Еант Теламоній,
365] Зразу ж до сина Ойлея він слово промовив крилате:
366] "Вдвох з Лікомедом могутнім, Еанте, ви тут залишайтесь
367] Дух кріпити данаям, щоб мужньо у битві тримались.
368] Я ж поспішаю туди й там стану негайно до бою.
369] Зразу ж вернуся назад, їм поміч належну подавши".
370] Мовив це слово й пішов великий Еант Теламоній,
371] Разом з Бантом подався і Тевкр, його брат одноотчий.
372] Тевкрові вслід Пандіон ніс вигнутий лук з тятивою.
373] От вони вежі дійшли Менестея, відважного духом,
374] Попід стіною йдучи, і воїв знайшли вони в скруті.
375] Наче той темний борвій, налетіли на вежу й бійниці
376] Дужі й хоробрі лікіян вожді і порадники війська.
377] Враз супротивні зіткнулися лави, аж все загуділо.