Іліада

696] Череду гарних корів і велику отару овечу
697] Взяв собі сивий Нелей, по триста голів, з пастухами.
698] Заборгували чимало й йому на священній Еліді:
699] Четверо коней, у гонах звитяжні, із повозом разом
700] Мали прибуть на змагання тоді й за триніжок коштовний
701] Участь узять в перегонах. Та Авгій, воїв керманич,
702] їх захопив, відпустивши візничого в смутку без коней.
703] Тим-то словами його і ділами розгніваний старець
704] Взяв собі долю достатню, а решту віддав для народу,
705] Ділячи так, щоб ніхто не лишився без рівної частки.
706] Кожного так наділивши, приносить ми стали по місту
707] Жертви священні богам. Та вже третього ранку епеї
708] Разом усі — й піхотою, і однокопитими кіньми
709] Вийшли на нас. Із ними — озброєні два Моліони,
710] Підлітки ще, з військовою справою мало знайомі.
711] Місто в нас є Тріоесса, стоїть на узгір'ї високім,
712] Окрай пілоських пісків і від річки Алфею далеко.
713] Прагнучи місто розбить, облягли його раптом епеї.
714] Та лиш рівнину вони перейшли, як з Олімпу Афіна
715] Миттю вночі прилетіла вістункою й стати до зброї
716] Нам наказала. Охоче зібрались до Пілоса люди:
717] Рвались до бою вони. Мій батько Нелей не дозволив
718] Стати до зброї мені і сховав мій повіз і коні.
719] Він-бо вважав, що я досвіду в справах військових не маю.
720] Я ж, хоч і піший пішов, але й між комонників наших
721] Вже визначався, — так повела нашу битву Афіна.
722] Є в нас ріка Мініей, недалеко від міста Арени
723] В море впадає, — зорі там божистої ми дожидали,
724] Вої пілосців комонні, туди напливала й піхота.
725] Разом з'єднавшися там і озброєння все одягнувши,
726] Ми добулися опівдні до течій священних Алфею.
727] Там премогутньому Зевсові жертви ми склали прегарні,
728] Також Алфею бика і так само бика Посейдону,
729] А ясноокій Афіні — з черід щонайкращу корову.
730] Потім вечеряти стали, розсівшися скрізь по загонах,
731] І полягали до сну, з плечей не знімаючи зброї,
732] Над течією ріки. А тим часом зухвалі епеї,
733] Прагнучи місто розбить, навкруги вже його обступили.
734] Але велике на них дожидало ще діло Арея.
735] Тільки-но бо світлосяйне з'явилось на обрії сонце,
736] Бій почали ми, з молитвою Зевса призвавши й Афіну.
737] Зразу ж, як тільки з епеями бій в пілосян розпочався,
738] Першим я Мулія-списника вбив і здобув його коні
739] Однокопиті. Зятем державному Авгію був він,
740] Старшої доньки його, Агамеди русявої, мужем,
741] Знахарки зіль лікувальних, що родить земля їх безкрая.
742] Мідним я списом ударив його, коли він наближався, —
743] В куряву так і зваливсь. Я ж, стрибнувши в його колісницю,
744] Став поміж воїв передніх. Тим часом зухвалі епеї
745] Кинулись врозтіч усі, побачивши вбитого мужа,
746] Воїв комонних вождя, що був у боях наймужніший.
747] Вслід я за ними помчав, до чорної бурі подібний,
748] Взяв п'ятдесят колісниць, і з кожної воїнів двоє,
749] Списом моїм переможені, землю гризли зубами.
750] Був би я вбив тоді Актора юних синів, Моліонів,
751] Та їхній батько, землі потрясатель широкодержавний,
752] Виніс із бою обох, густою окутавши млою.
753] Сили великої все ж надав тоді Зевс пілосянам.
754] Гнали-бо ми ворогів по широких просторах рівнини,
755] їх убивали нещадно й озброєння гарне знімали.
756] А як в Бупрасій дісталися ми, на пшеницю багатий,
757] До Оленійської скелі, до пагорка, що Алесійським
758] Зветься, то звідти назад наше військо вернула Афіна.
759] Там я останнього ворога вбив і покинув. Ахеї ж
760] Знову з Бупрасія бистрих погнали до Пілоса коней.
761] Славили Зевса усі між богів і Нестора в людях.
762] Був я такий, якщо був ним колись, між мужами. Ахілл же
763] Втіху волів лише сам із доблесті мати своєї.
764] Ще він заплаче, боюсь, коли весь народ наш загине.
765] Друже мій любий, згадай, що Менойт тобі сам заповідав
766] В день, коли з Фтії тебе виряджав він до сина Атрея.
767] В домі якраз ми були тоді — я й Одіссей богосвітлий.
768] Отже, ми чули усе, що тобі того дня він повідав.
769] Бо у залюднений дім приходили ми до Пелея,
770] В військо скликаючи люд по ахейській землі многоплідній.
771] Там ми застали тоді героя Менойта у домі,
772] Також тебе і Ахілла. Пелей же, їздець староденний,
773] Жирні палив громовладному Зевсові стегна бичачі
774] В себе в подвір'ї. Чашу тримав у руках золоту він
775] І іскрометним вином поливав палаючу жертву.
776] М'ясо бичаче ви вдвох готували, а ми з Одіссеєм
777] Стали при вході. Здивований кинувсь Ахілл, і, за руку
778] Взявши, повів нас до себе, і, сісти обох запросивши,
779] Нас пригощати почав, як то для гостей подобає.
780] Потім, коли вже їдою й питтям ми усі вдовольнились,
781] Став я до вас говорити й запрошував їхати з нами.
782] Згодні були ви обидва, а інші — поради давали.
783] Старець Пелей наказував синові свому Ахіллу
784] Доблесним бути в боях і тим перевищувать інших.
785] Саме тоді і Менойт тобі, Акторів син, заповідав:
786] "Сину мій любий, тебе Ахілл перевищує родом,
787] Хоч ти і старший роками. Зате він багато сильніший.
788] Допомагай же йому порадою й словом розумним,
789] Будь йому прикладом, він до доброго завжди прихильний".
790] Так заповів тобі старець, а ти вже й забув. От і нині
791] Слово промов до Ахілла — розумний він, мусить послухать.
792] Може, тобі, з допомогою бога, його й пощастило б
793] Переконати, бо завжди порада нам дружня до речі.
794] А як боїться душею якогось богів віщування,
795] Чи сповіщала від Зевса про щось йому мати поважна —
796] Хай відрядить хоч тебе й мірмідонян ще й інших з тобою
797] Швидше пошле, — чи не станеш ти світлом рятунку данаям.
798] Хай свою зброю ясну дозволить тобі одягнути, —
799] Може, за нього прийнявши тебе, хоч трохи ахеї
800] Січу зупинять, і легше зітхнуть войовничі ахеї,
801] Втомлені боєм важким, — на війні відпочинок короткий.
802] З свіжими силами від кораблів і наметів ви легко
803] Під Іліон відженете знеможене військо вороже".
804] Мовив це й тим схвилював він у грудях Патроклові серце, —
805] Вздовж кораблів той помчав до Ахілла, до внука Еака.
806] До кораблів Одіссея божистого бігши, дістався
807] Швидко Патрокл до місця, де збори і суд учиняли
808] Люди, і де олтарі збудували вони для безсмертних.
809] Паросток Зевсів йому, Евріпіл, там поранений стрівся,
810] Син Евемона, — в стегно уражений злою стрілою
811] Йшов він із бою, кульгаючи, й піт обливав йому рясно
812] Голову й плечі, і чорная кров струмувала невпинно
813] З рани страшної, та дух залишався у нім непохитний.
814] Глянув Менойтів син веледужий і жалем пройнявся,
815] І з співчуттям щиросердим він слово промовив крилате: