644] "Теламоніде Еанте, керманичу люду божистий!
645] Все тут, здається мені, цілком від душі говорив ти.
646] Та розривається серце од гніву, лише-но згадаю,
647] Як син Атрея зневажив мене перед військом аргеїв,
648] Так наче був би я зайда якийсь чи приблуда нікчемний.
649] Отже, вертайтесь назад і звістіть йому в відповідь от що:
650] Я не раніше про участь у битві помислю кривавій,
651] Ніж син Пріама, великого розумом, Гектор божистий
652] До кораблів мірмідонських і наших наметів підійде
653] Та повбиває аргеїв і знищить вогнем кораблі їх.
654] Перед наметом моїм і чорним човном, сподіваюсь,
655] Гектор од бою, хоч як його хтів би, утриматись мусить".
656] Так він промовив, і кожен, з дводонного келиха зливши
657] В жертву богам, пішов до човнів на чолі з Одіссеєм.
658] Товаришам тоді зразу Патрокл наказав і служницям
659] Феніксу постіль вигідну в шатрі постелить якнайшвидше.
660] Постіль, як він наказав, постелили слухняно служниці,
661] Руна м'які, й килими, й тонкоткані льняні простирала.
662] Ліг на тім ложі старий дожидать на Еос богосвітлу.
663] Сам же Ахілл в глиб намету місткого пішов спочивати,
664] Поруч із ним приведена з Лесбосу жінка лежала,
665] Форбанта юна дочка, Діомеда ставна й краснолиця.
666] Проти Патрокл спочивав, біля нього лежала Іфіда,
667] Діва струнка, що йому Ахілл дарував богосвітлий,
668] Скірос узявши стрімкий, владаря Еніея оселю.
669] Щойно вернулися ті до наметів державця Атріда,
670] Келихи злотні піднявши, їх стріли синове ахеїв
671] І почали один перед одним розпитувать пильно.
672] Перший питати почав володар мужів Агамемнон:
673] "Що ж, розкажи, Одіссею прославлений, гордість ахеїв,
674] Хоче він згубний вогонь від наших човнів одвернути
675] Чи відмовляється, й гнів йому й досі ще сповнює груди?"
676] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
677] "Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!
678] Гніву свого він не хоче згасити і навіть ще більше
679] Сповнився люттю й тебе, і дарунки твої відкидає.
680] Каже, що сам ти повинен з аргеями разом подумать,
681] Як із біди кораблі і народ врятувати ахейський.
682] Ще й нахваляється завтра, як тільки-но блисне світанок,
683] Добре оснащені в море спустить кораблі крутобокі.
684] Він і іншим ахеям порадив те саме зробити —
685] Швидше додому пливти: кінця-бо високої Трої
686] Не дочекатися вам, над нею-бо Зевс громовладний
687] Руку свою розпростер, і люд її духом піднісся.
688] Мовив він так. Це підтвердять і ті, що ходили зі мною, —
689] Мужній Еант і з ним окличників двоє статечних.
690] Фенікс же сивий, Пелідом запрошений, там залишився,
691] Щоб в кораблях його завтра до рідного їхати краю,
692] Як побажає того. Силоміць же його не везтиме".
693] Мовив він так. І мовчки те слухали всі нерухомо,
694] Подиву повні: велика-бо сила була в його слові.
695] Довго у смутку безмовно сиділи синове ахейські.
696] Зрештою все ж обізвався тоді Діомед гучномовний:
697] "Сину Атреїв славетний, владарю му^ків Агамемнон!
698] Краще б ти вже не просив бездоганного сина Пелея,
699] Стільки дарів обіцявши. Занадто й без того він гордий.
700] Нині ж ти сповнив йому ще більшою гордістю серце.
701] Але облишмо його! Як хоче — нехай собі ще
702] Чи залишається! Вирушить в бій він тоді, як у грудях
703] Серце накаже йому або хтось із богів спонукає.
704] Ну-бо, послухайте, що я скажу, та й усі так зробімо.
705] Спати лягаймо тепер, їдою й вином вдовольнивши
706] Любого серця потребу: від них-бо й снага, і відвага.
707] Завтра ж, коли заясніє прекрасна Еос розоперста,
708] Перед човнами швиденько збери і комонних, і піших,
709] Словом додай їм одваги й виходь серед перших до бою".
710] Мовив він так. І схвально ту слухали мову державці,
711] Подиву повні од слів Діомеда, впокірника коней.
712] Потім, богам узливання вчинивши, пішли до наметів,
713] Де полягали нарешті сну споживати дарунки.
ПІСНЯ ДЕСЯТА
ДОЛОНІЯ
1] В час той біля кораблів своїх інші вожді всеахейські,
2] Лагідним сном переможені, спали всю ніч до світанку.
3] Лиш Агамемнона, сина Атрея, керманича люду,
4] Сон не потішив солодкий: думки-бо його хвилювали.
5] Як гримотить блискавицями муж пишнокосої Гери,
6] Зливу рясну посилаючи з неба, чи бурю із градом,
7] Чи хуртовину, коли сніговієм засипле він ниви
8] Чи коли пащу ненатлу війни на людей роззявляє, —
9] Так з глибочіні грудей безнастанно зітхав Агамемнон
10] З тугою в серці, аж нутрощі в нього усі тріпотіли.
11] Погляд свій пильний не раз на троянську він кидав рівнину,
12] З вогнищ численних дивуючись, палених під Іліоном,
13] З звуків сопілок і флейт, із гомону й шуму людського.
14] А на свої кораблі як погляне й на лави ахеїв,
15] Пасма волосся з чола свого з коренем рвать починає,
16] Вгору до Зевса підносячи й гордим стогнучи серцем.
17] От яке, зрештою, рішення визнав Атрід за найкраще:
18] Передусім поспішити до Нестора, сина Нелея;
19] Може, удвох пощастить їм придумати слушну пораду,
20] Як від данаїв усіх неминучу біду відвернути.
21] Встав він з постелі своєї і, груди хітоном покривши,
22] Гарні сандалії потім до ніг прив'язав він лискучих,
23] Зверху на плечі накинув ще лева огнисто-рудого
24] Шкуру, що п'ят досягала, взяв списа в могутню правицю.
25] І Менелая також охопила тривога — не сходив
26] Сон і йому на повіки: боявся-бо він, щоб аргеї
27] Не потерпіли, вони крізь водні простори до Трої
28] Перепливли задля нього, щоб сміло війну розпочати.
29] Передусім на спину широку нап'яв він смугасту
30] Барсову шкуру, потім на голову міцно насунув
31] Мідний шолом і списа узяв у могутню правицю.
32] Вирушив він, щоб брата збудити, який над аргейським
33] Людом володарем був і, як бог, мав пошану в народі.
34] Біля корми корабля він застав його, — зброю на плечі
35] Той одягав пречудову. І братові дуже зрадів він.
36] Перший до нього звернувся тоді Менелай гучномовний: