279] "Годі вам, любі сини! Припиніть ви борню і змагання!
280] Ви ж обидва водно хмаровладному Зевсові любі,
281] Ви обидва хоробрі бійці — це побачили всі ми,
282] Ось уже ніч западає, а добре скоритися ночі".
283] Відповідаючи, мовив до нього Еант Теламоній:
284] "Хай же, Ідею, слова твої й Гектор так само повторить.
285] Викликав сам на двобій найсміліших мужів він ахейських.
286] Хай же і зараз почне, а я вслід за ним підкорюся".
287] В відповідь Гектор великий сказав йому шоломосяйний:
288] "Обдарував тебе бог і силою, й зростом, Еанте,
289] Й розумом, та й на списах ти найкращий боєць між ахеїв,
290] Тим-то давай припинім на сьогодні борню і змагання
291] Збройне. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки
292] Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу.
293] Ось уже ніч западає, а добре скоритися ночі.
294] Як же ахеїв обрадуєш ти при човнах мореплавних,
295] А щонайперше рідних та друзів, які є у тебе.
296] Я ж у великому місті владики старого Пріама
297] Радістю втішу троян і в довгім одінні троянок,
298] Що до оселі богів за мене молитися прийдуть.
299] Тож обміняймось багатими нині з тобою дарами,
300] Щоб говорив про нас кожен з троян і кожен з ахеїв:
301] "Билися в лютій вони ворожнечі, що душу з'їдає,
302] А розійшлись після бою у злагоді й дружбі взаємній".
303] Мовив це й дав він Бантові срібноцвяхований меч свій
304] Разом із піхвою й гарно скроєним пасом ремінним,
305] А Теламоній віддав йому пояс, шо пурпуром сяяв.
306] Так розлучились вони, і пішов з них один до ахеїв,
307] Другий — до шумного війська троян. А ті серцем раділи,
308] Дивлячись, як повертається цілий до них і здоровий
309] Гектор, що сили Еанта і рук нездоланних уникнув, —
310] В місто його повели, хоч живим уже бачить не ждали.
311] Так повели і Еанта красивоголінні ахеї
312] До Агамемнона, що із звитяги був втішений вельми.
313] Як у намети вони зібрались до сина Атрея,
314] Взявши бика п'ятирічного, — владар мужів Агамемнон
315] В жертву приніс задля них всемогутньому Зевсу Кроніду.
316] Оббілували і, шкуру обдерши, всього порубали,
317] Дрібно порізали й кожен шматок на рожен настромили,
318] Потім старанно засмажили й згодом з рожнів познімали,
319] І, закінчивши роботу, до гойної учти взялися,
320] Нарівні всіх частували, ніхто не лишивсь без частунку.
321] М'яса довженним шматком із самої хребтини Еанта
322] Почастував Агамемнон, Атреїв син широковладний.
323] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
324] Перший снувати свої міркування почав староденний
325] Нестор, що завжди поради умів подавати найкращі.
326] З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:
327] "Сину Атреїв і ви, найславніші вожді всеахейські!
328] Довговолосих багато ахеїв тут голови склали,
329] Темну кров їх пролив біля хвиль повноводних Скамандру
330] Буйний Арей, і спустилися душі їх всі до Аїду.
331] От чому треба, щоб зранку війну припинили ахеї,
332] Ми ж зберемось, і на мулах сюди й на волах привеземо
333] Вбитих тіла, й недалеко від наших човнів мореплавних
334] Спалимо їх, щоб кожен дітям хоч кості батьків їх
335] Міг привезти, як повернемось ми до своєї вітчизни.
336] Пагорб могильний над вогнищем, спільний для всіх, ми насиплем
337] Серед рівнини і зразу ж зведемо навколо високі
338] Стіни для захисту нам і нашим човнам мореплавним.
339] А посередині вправлену міцно поставимо браму,
340] Щоб через неї проїхати кінні могли колісниці.
341] Зовні, за стінами близько, ми рів прокопаєм глибокий.
342] Стан оббігаючи наш, він кінних затримає й піших
343] В час, коли наступом рушать трояни на нас войовничі".
344] Так він сказав, і всі владарі його мову схвалили.
345] А в іліонськім акрополі, близько від дому Пріама,
346] Страшно бурхливе троян вирувало тим часом зібрання.
347] Першим Антенор розсудливий став серед них говорити:
348] "Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!
349] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.
350] Нині ж, давайте, вернімо Атрідам Єлену аргейську
351] Разом зі скарбом її. Адже й досі, ламаючи клятви,
352] Ми цю провадим війну. Нічого я доброго з цього
353] Не сподіваюсь, якщо ми не зробимо так, як я раджу".
354] Так він промовив і сів. Із свого тоді місця Єлени
355] Пишноволосої встав чоловік, Александр богосвітлий,
356] Відповідаючи, він йому слово промовив крилате:
357] "Не до вподоби мені, Антеноре, оте, що ти мовив!
358] Міг би ти іншу, напевно, подати нам кращу пораду.
359] А якщо справді, без жарту, ти все це обдумано мовив,
360] То, мабуть, розум у тебе самі одібрали богове.
361] Тож до троян, упокірників коней, хотів би я мовить.
362] Прямо скажу я тепер: не віддам я дружини своєї.
363] Скарб же, що з Аргоса з нею привіз я до нашого дому,
364] Весь я готов повернуть, ще й од себе до нього додати".
365] Так він промовив і сів. Із свого тоді місця підвівся
366] Старець Пріам Дарданід, до безсмертних подібний порадник.
367] З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:
368] "Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!
369] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.
370] Йдіть і, як завжди, вечерю у місті своїм споживайте
371] Та не забудьте про варту й про що кому слід пильнувати.
372] До кораблів крутобоких хай піде Ідей на світанку
373] Й скаже Атрея синам, Агамемнону із Менелаєм,
374] Що говорив Александр, від якого і розбрат почався.
375] Хай ще й таке перекаже їм" слово розумне, чи згодні
376] Перепочить од війни злошумливої, поки ми вбитих
377] Спалимо. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки
378] Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу".