286] Так він сказав. І вернулась у дім та челядниць гукнула
287] Мати, щоб бігли скликати по місту жінок поважніших.
288] І до комори духмяної долу зійшла, де у схові
289] Вишиті гарно узорні лежали її покривала —
290] Виріб сідонських жінок, що їх Александр боговидий
291] Сам із Сідону привіз, переплинувши море широке
292] В подорож ту, коли він благородну вивозив Єлену.
293] В дар для Афіни одне з покривал узяла там Гекаба —
294] Найкрасивіше, узорами вишите гарно й найбільше,
295] Сяяло, наче зоря, воно й осторонь інших лежало.
296] З ним вона вийшла, й за нею багато жінок поважніших.
297] А як прийшли на акрополь вони аж до храму Афіни,
298] Широко двері для них Теано відчинила вродлива,
299] Донька Кіссея, жона Антенора, впокірника коней, —
300] Жрицею в храмі Афіни її призначили трояни.
301] З зойками тужно жінки до Афіни підносили руки,
302] Саме тоді й покривало внесла Теано уродлива,
303] І, на коліна поклавши його пишнокосій Афіні,
304] Так говорила, благаючи доньку великого Зевса:
305] "Владна Афіно, захиснице міста, в богинях пресвітла,
306] Списа зламай Діомедові й так учини, щоб і сам він
307] Гримнув об землю лицем біля самої Скейської брами.
308] Ялівок ми у пожертву тобі принесемо дванадцять,
309] Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо свою ласку
310] Виявиш місту, й троянським жінкам, і малим немовляткам".
311] Так помолилась вона, та на це не зважала Афіна.
312] Так вони в храмі молилися доньці великого Зевса.
313] Гектор тим часом досяг Александрових гарних покоїв,
314] Що збудував собі той з допомогою теслів найкращих
315] Між теслярами у буйнородючій країні троянській.
316] Побудували йому спочивальню, господу й подвір'я
317] Поряд з домами Пріама і Гектора в верхньому місті.
318] Зевсові любий ввійшов туди Гектор, тримав у руці він
319] Спис в одинадцять ліктів завдовжки, й блищало на ньому
320] Мідяне вістря, й навкруг золоте обіймало окільце.
321] У спочивальні знайшов його, той оглядав свою зброю,
322] Гарно обладнану, — щит,'і панцир, і луки дугасті.
323] Там між служебних жінок і Єлена аргівська сиділа
324] І призначала челядницям різні роботи добірні.
325] Глянувши, Гектор жорсткими почав докоряти словами:
326] "О божевільний! Не гоже цей гнів тобі в серці носити.
327] Гинуть народи в бою біля мурів високого міста.
328] Тож задля тебе навкруг Іліона оця запалала
329] Звада воєнна. І сам би, напевно, ти іншого лаяв,
330] Тільки б побачив, що бою жахливого він уникає.
331] Отже, вставай, поки згубним вогнем не охоплено місто".
332] Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:
333] "Гекторе, слушно ти лаяв мене, справедливо ти лаяв;
334] Тим-то тобі відповім, а ти вислухай тільки уважно.
335] Не через гнів на троян, не тому, що відомсти бажаю,
336] Дома сиджу я: хотів лише смутку своєму віддатись.
337] Але дружина мене намовила лагідним словом
338] В бій вирушати. Мені ж і самому здається, що справді
339] Так буде краще. Мінлива-бо є до мужів перемога.
340] Тож почекай мене, поки надіну Ареєву зброю,
341] Або іди, а я вслід і тебе дожену незабаром".
342] Не відповів, проте, Гектор на це йому шоломосяйний.
343] Словом ласкавим звернулась до нього тим часом Єлена:
344] "Діверю мій, препоганої суки й причинниці лиха!
345] Хай тої днини, коли мене мати на світ породила,
346] Бурі порив підхопив мене люто й заніс би далеко
347] В гори чи кинув би в хвилі ревучі бурхливого моря,
348] Й хвилі покрили б мене перед тим, як усе оте сталось!
349] А як наслали уже на нас оце лихо богове,
350] Хай би дружиною я хоробрішому мужеві стала,
351] Що відчував би хоч сором ганьби і людського докору.
352] Цей же й тепер легкодумний, та, мабуть, таким і надалі
353] Вже залишиться, — поплатиться ще він за це, я гадаю.
354] Та заходь же до мене, у крісло сідай відпочити,
355] Діверю мій, що найбільш облягли твоє серце турботи
356] Через ту сучу провину мою та вину Александра.
357] Зевс-бо обом сумовиту нам визначив долю й надалі
358] Бути в неславі в усіх прийдешніх людських поколіннях".
359] В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:
360] "Сісти мене не проси, хоч яка ти ласкава — не впросиш.
361] В бій мене серце моє пориває, щоб швидше троянам
362] Допомогти: занадто-бо там їм без мене сутужно.
363] Отже, його спонукай, та й сам він нехай поспішає,
364] Щоб наздогнати мене, поки я ще із міста не вийшов.
365] Я ж тим часом додому піду, до родини своєї,
366] Любу дружину побачити хочу й маленького сина.
367] Бо невідомо, чи знову до них я іще повернуся,
368] Чи віддадуть на поталу боги мене в руки ахеїв".
369] Так відповівши їй, Гектор пішов собі шоломосяйний.
370] І незабаром дійшов до свого він затишного дому,
371] Білораменної ж він не застав Андромахи в покоях,
372] З любим дитям на руках та служницею, вбраною гарно,
373] Вийшла на вежу і там сумувала, ридаючи гірко.
374] Гектор тоді, не знайшовши жони непорочної дома,
375] Став на порозі оселі і так до служебниць промовив:
376] "Слухайте пильно, служебниці, й щиру скажіть мені правду.
377] Де це дружина, де білораменна моя Андромаха?
378] Чи до ятрівок пішла та зовиць, причепурених гарно, —
379] Чи до Афіни у храм, де гуртом усі інші троянки
380] Пишноволосі в страшної богині благають пощади".
381] Відповідаючи, ключниця мовить йому домовита:
382] "Ти зажадав од нас, Гекторе, щиру сказать тобі правду, —
383] Не до ятрівок і не до зовиць, причепурених гарно,
384] Не до Афіни пішла вона в храм, де інші троянки
385] Пишноволосі в страшної богині благають пощади;
386] До іліонської вежі великої вийшла, почувши,
387] Що піддаються трояни й міцнішає сила ахеїв.
388] Тим-то до муру міського чимдужче вона поспішила,
389] Мов божевільна. Й дитину услід понесла годівниця".