872] "Зевсе, наш батьку, невже не гнівлять тебе всі ці злочинства?
873] Завжди один через одного лих зазнаєм ми страшенних,
874] Вічні боги, коли людям свою виявляємо ласку.
875] Ремствуєм всі ми на тебе: шалену дочку породив ти
876] Всім на загибель, — лиш злочини завжди на думці у неї.
877] Кожен-бо інший з богів, що живуть на високім Олімпі,
878] Волю шанує твою і слухняно у всьому кориться.
879] Тільки її не приборкуєш ти ані словом, ні ділом,
880] Все попускаєш їй, сам породив-бо цю доньку зловредну.
881] Нині ж вона Діомеда, зухвалого сина Тідея,
882] В дикій злобі на безсмертних богів нападати навчила,
883] Спершу Кіпріді він руку при самій долоні поранив,
884] Потім, неначе той бог, і на мене накинувся навіть.
885] Тільки швидкі мене винесли ноги, а то я ще довго
886] Мусив би муки терпіть між жахливими купами мертвих
887] Або живим знемагать під ударами мідної зброї".
888] Глянув спідлоба і мовив у відповідь Зевс громовладний:
889] "Годі сидіти отут і скімлити так, віроломний!
890] Найненависніший ти із богів, що живуть на Олімпі!
891] Любі тобі лише звади, та війни, та січі криваві.
892] Матері вдача у тебе затята, украй непокірна
893] Гери, що ледве її погамовую й сам я словами,
894] Тож від порад її, мислю, ти й зараз зазнав цього лиха.
895] Не допущу я, проте, щоб довго терпів ти страждання.
896] Ти-бо із роду мого, і мені тебе мати родила.
897] Був би від іншого бога такий народивсь ти зловредний,
898] Нидів давно б уже ти навіть нижче потомків Урана".
899] Мовивши це, Пееону звелів він його ізцілити.
900] І Пееон, болевтольних на рану насипавши ліків,
901] Затамував її. Та й від народження був він не смертний.
902] Так, як у дзбан молока долити смоковного соку,
903] І рідина перемішана зсядеться зразу й загусне,
904] Так в одну мить загоїлась рана в палкого Арея.
905] Геба омила його, одягла йому шати чудові,
906] Й сів біля Зевса Кроніона він, повен величі й сили.
907] Знов повернулись тоді до оселі великого Зевса
908] Гера аргейська і з нею Алалкоменіда Афіна,
909] Край душогубства поклавши Ареєві-людоубивці.
ПІСНЯ ШОСТА
ЗУСТРІЧ ГЕКТОРА З АНДРОМАХОЮ
1] Бій між троян і ахеїв страшний залишили богове.
2] Та по рівнині то тут, то там не втихала ще січа
3] В буйній навалі взаємного лету списів міднокутих
4] В полі широкім між течій швидких Сімоенту і Ксанту.
5] Перший Еант Теламоній, опора надійна ахеїв,
6] Лави прорвав у троян і загін свій обрадував світлом,
7] Ще й Акаманта убив, найкращого серед фракіян
8] Сина Евсора, і силою, й зростом могутнього мужа.
9] Перший поверх він шолома його густогривого вдарив, —
10] Лоба пробив він йому, і глибоко в череп угрузло
11] Мідяне вістря, й ту ж мить пітьма йому очі окрила.
12] А Діомед гучномовний позбавив дихання Асіла,
13] Сина Тевтрана, що жив у збудованій гарно Арісбі,
14] Маючи добрий достаток, і приязню тішивсь людською,
15] Кожному радий у домі своїм, що стояв при дорозі.
16] Та ніхто з них на поміч не став, од загибелі злої
17] Не боронив його, й разом життя позбулися обидва, —
18] Він і супутник його, на імення Калесій, погонич
19] Коней баских, — опинилися раптом вони під землею.
20] З Дреса й Офелтія зброю їх зняв Евріал переможно
21] І на Есепа пішов і Педаса, що їх породила
22] Абарбарея, наяда, прегарному Буколіону.
23] Буколіон же був сином славетного Лаомедонта,
24] Старшим в родині, хоч потай на світ привела його мати.
25] З нею овечий пастух поєднався коханням і ложем,
26] І, завагітнівши, двоє близнят принесла йому німфа.
27] Сили й самого життя прекрасні тіла їх позбавив
28] Син Мекістея, й озброєння в них із плечей познімав він.
29] Вбив Астіала тоді Поліпет, у боях нездоланний,
30] А перкотійця Підіта добив Одіссей переможно
31] Мідяним списом, від Тевкра поліг Аретаон божистий.
32] Несторів син Антілох подолав своїм списом блискучим
33] Аблера, сам же владика мужів Агамемнон — Елата,
34] Що у Педасі нагірнім, над плавною жив течією
35] Сатніоенту. Філака, який утікав з бойовища,
36] Леїт догнав, Евріал же — Мелантія вбив переможно.
37] Тут же Адраста живцем захопив Менелай гучномовний;
38] Мчали сполохані коні його по рівнині й розбили
39] З розмаху об тамарисковий кущ колісницю округлу,
40] Дишля в основі зламали і навскач усі подалися
41] Прямо до міста, куди наполохано й інші скакали.
42] Сам же Адраст із повоза сторч головою скотився
43] Біля коліс у пилюку лицем. І в ту ж мить біля нього
44] Сам Менелай, син Атреїв, із списом з'явивсь довготінним.
45] І за коліна Адраст ухопивши його, став благати:
46] "Змилуйся, сину Атреїв, і гідний ти матимеш викуп.
47] Досить скарбів у багатого батька мого у коморах —
48] Золота, й міді, й заліза, що так його важко кувати.
49] З радістю батько з скарбів тих коштовних складе тобі викуп,
50] Тільки дізнається він, що живий на човнах я в ахеїв".
51] Так говорив він, і серце зм'якшив Менелаєві в грудях.
52] Той вже супутцеві мав на човни бистрохідні ахеїв
53] Дати його відвести. Та назустріч йому Агамемнон
54] Швидко підбіг і, гукаючи, голосно став докоряти:
55] "О Менелай легкодухий! Чого так піклуєшся ревно
56] Ти про троян? То, видно, чудово вони повелися
57] В домі твоїм? Хай ніхто з них від рук наших гибелі злої
58] Не урятується! Хай навіть ті немовлята загинуть,
59] Що матері їх в утробі ще носять! Нехай в Іліоні
60] Без похорону безслідно усі пропадуть вони разом!"
61] Мовлячи так, Агамемнон змінив свому братові намір,
62] Правду-бо мовив йому, і Адраста від себе рукою
63] Той відштовхнув, а владар Агамемнон Адрастові списа
64] В пах увігнав, і навзнак звалився він; син же Атрея,
65] Ставши на груди йому, з них вихопив спис ясеновий.