663] Друзі божисті взяли боговірного вмить Сарпедона
664] Й винесли з битви. За ним волочилося ратище довге.
665] Й біль усе дужчав. Але не помислив ніхто й не подумав
666] Витягти спис ясеновий з стегна, щоб із іншими разом
667] Міг він іти: так його врятувати усі поспішали.
668] А Тлеполема також красивоголінні ахеї ,
669] Винесли з битви. Побачив це все Одіссей богосвітлий,
670] Духом незламний, і миле його розпалилося серце.
671] Поміж двох задумів розумом він і душею вагався,
672] З чого почати, — чи сина догнать громоносного Зевса,
673] Чи якнайбільше лікіян позбавить життя і дихання.
674] Та не йому, Одіссеєві, мужньому серцем, судилось
675] Зевса могутньому синові смерть заподіяти міддю.
676] Дух його проти лікійських полків обернула Афіна.
677] Хромій, Аластор, Койран і Галій від рук його впали,
678] Вбив він Алкандра тоді, і Прітанія, ще й Ноемона.
679] Ще багатьох би лікіян убив Одіссей богосвітлий,
680] Та запримітив здаля його Гектор шоломосяйний,
681] Кинувсь крізь лави передні, озброєний сяйною міддю,
682] Жах на данаїв наводячи. Рад був, його спостерігши,
683] Зевсів син Сарпедон і жалібно мовив до нього:
684] "Сину Пріамів! Не дай мені здобиччю стати данаїв,
685] А порятуй мене! Хай мої груди покине дихання
686] В вашому місті, якщо не дано вже мені повернутись
687] До дорогої вітчизни моєї, до власного дому,
688] Й радістю втішити любу дружину й маленького сина".
689] Не відповів на слова його Гектор шоломосяйний.
690] Мчав він шалено вперед, щоб мерщій відігнати аргеїв
691] І бездиханними трупами їх якнайбільше покласти.
692] А Сарпедона божистого друзі його посадили
693] В полі, під дубом прегарним егідодержавного Зевса,
694] І ясенового списа з стегна його лівого витяг
695] Дужий боєць Пелагон, що товаришем був його милим.
696] Зникла у нього душа, і очі покрилися млою;
697] Та опритомнів небавом, і подихом свіжим Борея
698] Дух йому знов оживило у грудях, що дихали важко.
699] Та перед грізним Ареєм і Гектором мідянозбройним
700] До кораблів своїх чорних, проте, не тікали аргеї,
701] Але й не рвалися в бій, а потроху назад відступали,
702] Звільна йдучи, коли між троян упізнали Арея.
703] Хто ж то був перший і хто був останній позбавлений зброї
704] Гектором, сином Пріама, і мідяношатним Ареєм?
705] Це богорівний Тевтрант із погоничем коней Оресом,
706] Трех, етоліянин, списник відомий, з ставним Еномаєм,
707] Син Енопса Гелен і з паском барвистим Оресбій,
708] Що проживає у Гілі, пильнуючи свого багатства,
709] Біля Кефіського озера, де по сусідству навколо
710] Й інші живуть беотійці, що мають багаті маєтки.
711] Щойно іздалеку білораменна побачила Гера,
712] Як у жорстокім побоїщі купами гинуть аргеї,
713] Зразу ж вона до Афіни звернулась із словом крилатим:
714] "Горе нам, Зевса-егідодержавця незборена доню!
715] Марно, як видно, тоді запевнили ми Менелая,
716] Що по руїні твердинь Іліона додому він прийде,
717] В разі дозволимо згубному ми шаленіти Арею.
718] Час-бо подумати й нам про таку ж оборону завзяту".
719] Мовила так. Не перечила їй ясноока Афіна.
720] 1 злотозбруйних сама запрягать заходилася коней
721] Гера, найстарша богиня, великого Кроноса донька.
722] Геба ж до осі залізної двоє коліс восьмишпицих,
723] Гнутих із міді, з обох колісниці боків прикріпила.
724] Обід у них золотий і нетлінний, а зверху їх шини
725] Мідяні, пригнані щільно, аж любо очам подивитись.
726] Маточин гнізда сріблом по обидва їх боки оббиті.
727] Сам же васаг колісниці тримався на злотних і срібних
728] Пасах міцних, а навкруг його поручні бігли подвійні.
729] Дишель же був із срібла. До кінцівки*його прив'язала
730] Геба красиве ярмо золоте, від якого красиві
731] Йшли золоті хомути. Під ярмо підвела тоді Гера
732] Коней своїх прудконогих, вся прагнучи звади та битви.
733] В час той Афіна, дочка егідодержавного Зевса,
734] В горниці батьківській шати легкі свої, в світлих узорах,
735] Скинула з себе, руками своїми вишивані й ткані,
736] В панцир убралася батька свого, хмаровладного Зевса,
737] Й приготувалася збройно до битви, що сльози приносить.
738] Плечі страшна, золотими оздоблена вся торочками,
739] їй прикривала егіда, оточена жахом навколо,
740] Звада у ній, і завзяття, й гонитва, що душу морозить,
741] І голова Горгони, страшної на вигляд потвори, —
742] Грізне, страшне воно, Зевса-егідодержавця знамення.
743] З гребенем пишним шолом золотий, з чотирма шишаками,
744] Був на ній, — постаті воїв ста міст той шолом прикрашали.
745] У вогняну колісницю ввійшла і спис ухопила
746] Гострий, важкий і міцний, що ним побивала героїв
747] Шереги гнівом охоплена донька всевладного батька.
748] Гера ляскучим бичем баских лише хльоснула коней,
749] І заскрипіли, самі відчиняючись, брами небесні, —
750] Ори вартують їх, стражі великого неба й Олімпу,
751] Вхід відчиняють і хмарою знов затуляють густою.
752] Пугами в брами ці гнали богині баских своїх коней.
753] Осторонь інших богів вони там побачили Зевса,
754] Що на найвищій сидів із численних вершин олімпійських.
755] Коней баских тоді білораменна притримала Гера
756] І до верховного Зевса Кроніда з питанням звернулась:
757] "Зевсе, наш батьку, невже не гнівить тебе злочин Арея?
758] Скільки мужів — та яких! — погубив він в народі ахейськім
759] Марно, безглуздо, мені на печаль! Вони ж безтурботно
760] Тішаться цим — і Кіпріда ота, й Аполлон срібнолукий, —
761] Дурня підбивши самі, що ніяких не знає законів.
762] Зевсе, наш батьку, чи сердитись будеш, коли я Арея
763] Хльостко бичем відшмагаю та геть прожену з бойовища?"