455] "Кров'ю умиваний людоубивче Арею! Арею,
456] Мурів руїннику! А чи не час з бойовища прогнати
457] Сина Тідея, що навіть із Зевсом готовий вже битись?
458] Спершу Кіпріді він руку поранив при самім зап'ясті,
459] Потім уже й на мене він кинувсь, на бега подібний".
460] Так Аполлон, йому мовивши, сів на висотах Пергаму.
461] Згубний Арей тоді лави троян піднімати подався,
462] Бистрого постать прибравши фракіян вождя Акаманта,
463] Голосно став Пріамідів він, паростків Зевса, гукати:
464] "Діти Пріама-владики, великого паростки Зевса!
465] Доки терпіть вам, щоб ваших людей убивали ахеї?
466] Чи не ждете, щоб під брами міцні підійшли вони битись?
467] Воїн лежить тут, що був, як і Гектор божистий, в пошані, —
468] Син нездоланного серцем Анхіса, Еней благородний.
469] Йдімо ж, врятуймо із гомону січі достойного друга!"
470] Мовлячи так, будив він у кожнім відвагу і мужність.
471] Тут Сарпедон богосвітлому Гектору став дорікати:
472] "Гекторе, де ж то уся твоя ділась відвага колишня?
473] Ти говорив, що без війська, без ратних союзників місто
474] Сам урятуєш лише з шуряками й братами своїми.
475] Не помічаю я й досі і жодного з них тут не бачу.
476] Всі поховались од страху, неначе ті пси перед левом.
477] Ми ж тут і далі б'ємось, хоч ми лиш союзники ваші.
478] Також і я вам союзник, іздалека з військом прибулий,
479] З дальнього краю Лікії, де Ксантові хвилі вирують.
480] Любу дружину я там залишив з немовлям, моїм сином,
481] Скарбів багато лишив, що їх так жадає убогий.
482] Все ж лікіян я привів і сам у двобої готовий
483] З ворогом стати на герць, хоч нічого мого тут немає,
484] Що відібрати б схотіли й забрати з собою ахеї.
485] Ти ж непорушно стоїш і загонам своїм не накажеш
486] Ворогу опір чинить і жінок боронити від нього.
487] Як би не втрапити вам, неначе у сіті всевловні,
488] В руки ворожих людей, їм за здобич не стати й поживу.
489] Скоро сплюндрують вони вам і густо заселене місто!
490] Слід би тобі і днями й ночами про це турбуватись,
491] Та велеславних вождів союзників ваших просити,
492] Щоб помогли вам, і прикрий мій докір із себе цим зняти".
493] Так говорив Сарпедон, і Гектора серце вразив він.
494] Зразу ж у всій своїй зброї той з повоза скочив на землю
495] Й, списом стрясаючи гострим, пройшов перед лавами війська,
496] В бій закликаючи всіх, і січа страшна запалала.
497] Враз обернулись трояни і рушили проти ахеїв,
498] Лави ж аргеї зімкнувши, безбоязно їх дожидали.
499] Як на священнім току одвівається вітром полова
500] В віяння пору, коли відділяє русява Деметра
501] Подувом вітру легким полову од спілого зерна,
502] Й все навкруги від полови біліє, — отак і ахеї
503] Всі побіліли від куряви, що наче хмару над ними
504] До мідно-бурого неба здіймали копитами коні,
505] В битву вступивши, куди їм узду повертали візничі.
506] Рук своїх силу несли уперед усі вої. В млу ночі
507] Буйний Арей оповив бойовище на користь троянам,
508] Скрізь поспішав їм на поміч, виконував пильно веління
509] Феба, з мечем золотим, Аполлона — будити в троянах
510] Дух бойовий, лиш уздрів, що відходить Паллада Афіна
511] Далі відціль — пішла-бо данаям вона помагати.
512] А Аполлон тоді швидко із свого багатого храму
513] Вивів Енея і в груди вклав міць вожаєві народів.
514] От серед друзів з'явився Еней, і всі дуже зраділи,
515] Бачачи, що повернувся до них він живий і здоровий,
516] Мужньої сповнений сили. Але ні про що не питали,
517] Інша турбота була, на яку закликав Срібнолукий,
518] Людовбивця Арей та Звада в жадобі несита.
519] В час той Еанти обидва та ще й Одіссей з Діомедом
520] Запал до бою в данаїв будили. Вони ж і самі вже
521] Ані троянської сили, ні нападу їх не боялись.
522] Грізно стояли, мов хмари, що в пору безвітря Кроніон,
523] Високоверхі обкутавши гори, на місці тримає
524] їх непорушно, допоки покоїться сила Борея
525] Й інших бурхливих вітрів, що тільки повіють із свистом —
526] І розбігаються враз похмурі, насуплені хмари.
527] Так непорушно, без страху троян дожидали данаї.
528] Син же Атрея обходив ряди і давав їм накази:
529] "Будьте, о друзі, мужами і серцем підносьтесь одважним!
530] Сором у битвах жорстоких один бережіть перед одним.
531] З воїв, що є у них сором, рятується більше, ніж гине.
532] Хто утікає, ні слави тому не здобуть, ні рятунку".
533] Мовив і кинув він списа й переднього воїна ранив,
534] Деїкоонта, друга великого духом Енея.
535] Сином Пергасовим був той, трояни його шанували,
536] Як і Пріама синів, бо в перших він шерегах бився.
537] Списом у щит ударив могутній його Агамемнон.
538] Вістря не стримав той щит, пройняло його міддю навиліт,
539] В низ живота увійшло воно глибоко, пояс пробивши.
540] Важко зваливсь він на землю, аж зброя на нім забряжчала.
541] В чергу свою, і Еней повалив найзнатніших з данаїв,
542] Двох Діоклея хоробрих синів — Орсілоха й Кретона.
543] В Фері житло мав їх батько, в прекрасно збудованім місті;
544] Жив у достатках і рід від Алфею-ріки він виводив,
545] Що свої води несе по розлогій країні Пілоській,
546] І породив Ортілоха, численного люду владику.
547] А Ортілох породив Діоклея, великого духом.
548] У Діоклея ж того синів-близнюків було двоє,
549] Добре обізнаних в справі воєнній — Іфетон з Орсілохом.
550] Ставши дорослими, на кораблях вони рушили чорних
551] До Іліона, багатого кіньми, з аргеями разом,
552] Обороняючи честь Агамемнона із Менелаєм,
553] Славних Атрідів. Та смертна година обох тут окрила.
554] Наче два леви, що виросли десь на гірських верховинах,
555] Матір'ю їх відгодовані в нетрях дрімучого лісу,
556] Крадучи тучних з кошари овець і волів круторогих,
557] Людські плюндрують подвір'я, аж поки самі не поляжуть
558] Мертві од гострої міді, убиті рукою людини.
559] Так і вони, руками Енея повергнуті долу,
560] Впали обоє, неначе повалені сосни високі.