592] "О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш,
593] Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому
594] Батькові я, — не нікчемний він дав мені викуп за нього.
595] ' Гідну й для тебе я долю із нього вділю, як належить".
596] Мовив це, й знов до намету вернувся Ахілл богосвітлий.
597] Сів у крісло, оздоблене гарно, що встав був із нього,
598] При протилежній стіні, і так до Пріама промовив:
599] "Син твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти, —
600] Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш
601] І повезеш. А зараз пора про вечерю згадати.
602] Не забувала про їжу й сама пишнокоса Ніоба,
603] Що аж дванадцять дітей у неї загинуло в домі —
604] Шестеро дочок і шість синів у квітучому віці.
605] Стрілами тих юнаків Аполлон повбивав срібнолукий
606] В гніві на матір Ніобу, дівчат — Артеміда мислива,
607] Саме за те, що з Лето ясноликою хтіла рівнятись:
608] Двох-бо дітей породила Лето, а у неї — багато.
609] Хоч їх лиш двоє було, а тих багатьох повбивали.
610] Дев'ять днів у крові ті валялися трупи, й ховати
611] їх не було кому: всіх обертав у каміння Кроніон.
612] Тільки десятого дня їх небесні боги поховали.
613] Слізьми знеможена вкрай, про їжу згадала Ніоба.
614] Нині у скелях далеких, у горах безлюдних Сіпілу,
615] Де, як розказують, захисток мають для себе божисті
616] Німфи, що вздовж берегів Ахелою ведуть хороводи, —
617] В камінь богами обернена, там вона вічно сумує,
618] Отже, про їжу пора нам подумати, мій богосвітлий
619] Старче, встигнеш і потім оплакати милого сина,
620] В Трою привізши, і там многослізний він буде для тебе!"
621] Мовив і, скочивши, білу вівцю Ахілл прудконогий
622] Сам заколов; білували ж, як личить, і справили друзі,
623] М'ясо усе на шматки порубали й, рожнами проткнувши,
624] Смажити стали старанно й готове з рожнів познімали.
625] Автомедонт заходився ще й хліб по столі розставляти
626] В кошиках гарних, а м'ясо ділив сам Ахілл богосвітлий.
627] Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
628] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
629] Довго Пріам Дарданід дивувався тоді із Ахілла,
630] Зросту його і красі, до богів-бо усім був подібний.
631] Так же й Ахілл з Дарданіда Пріама собі дивувався,
632] Спостерігавши вигляд поважний і слухавши мову.
633] Як навтішались вони, один одного так споглядавши,
634] Перший промовив тоді староденний Пріам боговидий:
635] "Спати пусти мене швидше, годованцю Зевсів, щоб, лігши,
636] Сном утішатись солодким могли ми на ложах спокійних.
637] Ні на хвилину повік не заплющував я над очима
638] З дня, коли духу позбувся мій син під руками твоїми,
639] Тільки стогнав я весь час і муки терпів незліченні,
640] В куряві й бруді з одчаю валяючись серед подвір'я.
641] Тільки ось нині я їжі спожив і вином іскрометним
642] Горло своє покропив, а то зовсім не їв я нічого".
643] Так він сказав. Ахілл тоді друзям звелів і служницям
644] Ліжка стелить в передсінку, пурпурними їх подушками
645] Викласти, ще й килимами чудовими постіль заслати,
646] І покривала вовняні подать їм укритися зверху.
647] Вийшли із світлом ясним у руках із покоїв служниці
648] Й два для них ложа небавом старанно вони постелили.
649] З жартом звернувся тоді до Пріама Ахілл прудконогий:
650] "Ляжеш ти, старче мій любий, знадвору, щоб часом з ахеїв
651] Хтось не ввійшов сюди радитись, — часто до мене заходять
652] Радити раду мужі, як звичай того вимагає.
653] Тож, як у пітьмі нічній хто-небудь тебе тут побачить
654] І Агамемнону зразу ж розкаже, людей вожаєві,
655] Може, напевно, затриматись видача мертвого сина,
656] Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто:
657] Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати,
658] Щоб не виходив на битву я сам і воїнів стримав".
659] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
660] "Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло,
661] Ласку велику цим нині ти явиш до мене, Ахілле:
662] Замкнені ми в Іліоні, ти знаєш, а дерево треба
663] Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже.
664] Дев'ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі
665] І поховать на десятий та справити тризну для люду.
666] На одинадцятий — пагорб насипати зверху могильний,
667] А на дванадцятий — бій відновити, якщо вже так треба".
668] Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий:
669] "Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш.
670] Я припиняю війну на час, що його зажадав ти".
671] Мовивши це, правицею руку він біля зап'ястя
672] Стиснув ласкаво, щоб острах у нього розвіяти в серці.
673] В передпокої небавом і спати вони полягали —
674] Старець Пріам і окличник — з думками розумними в грудях;
675] Сам же Ахілл спочивав під наметом, обладнаним добре,
676] Поруч із ним Брісеїда на ложі лягла яснолиця.
677] Інші богове безсмертя й мужі усі збройнокомонні
678] Спали безжурно всю ніч, заспокійливим сном оповиті.
679] Лиш одного він не міг подолать доброчинця Гермеса,
680] Що обмірковував, як одвести державця Пріама
681] Від кораблів, щоб того не помітила варта при брамі.
682] Став він над ним в головах і мовив таке йому слово:
683] "Не добачаєш можливих ти, старче, знегод, якщо спати
684] Можеш між люду ворожого, здавшись на слово Ахілла.
685] Дав ти сьогодні багато, щоб викупить мертвого сина,
686] Та за тебе живого дадуть, проте, викупу й втроє
687] Діти твої, що лишилися ззаду, коли б Агамемнон
688] Знав, що ти тут, і дізнались про це усі інші ахеї".
689] Так він промовив. А старець злякався й окличника будить.
690] Позапрягав негайно Гермес тоді коней і мулів
691] І через табір погнав, та з ахеїв ніхто й не побачив.
692] А як дісталися броду вони струменистої річки
693] Ксанту пучинного, що від безсмертного Зевса родився,
694] Кинув супутців Гермес і подавсь на верхів'я Олімпу.