232] В відповідь Гектор великий промовив їй шоломосяйний:
233] "Тож і раніше мені, Дейфобе, ти був найлюбіший
234] З рідних братів моїх, котрих Гекуба й Пріам породили.
235] Нині ж тебе я повинен тим більш поважати душею,
236] Що, мене в скруті на власні побачивши очі, ти зваживсь
237] Вийти з-за мурів, тоді як інші за ними сховались".
238] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
239] "Любий мій брате! Наш батько, й шановна матінка наша,
240] Й товариші всі один перед одним уклінно благали
241] В місті лишатись: таким-бо вони переповнені страхом!
242] Тільки ж за тебе тривогою там моє серце смутилось.
243] Ну-бо, сміливо ставаймо до бою й списів не щадімо
244] В січі завзятій, — побачимо ще, чи Ахілл прудконогий
245] Нас повбива й поволочить озброєння наше криваве
246] До кораблів глибодонних, чи ти його списом здолаєш!"
247] Мовила так і підступно його повела за собою.
248] А як, один проти одного ставши, зійшлись вони близько,
249] Перший Ахіллові Гектор сказав тоді шоломосяйний:
250] "Більш я не буду, Пеліде, як досі, тебе уникати.
251] Тричі оббіг я Пріамове місто священне, не смівши
252] Стріти твій напад. А зараз — дух мій мене спонукає
253] Стати грудьми проти тебе — здолаю чи смертю загину.
254] Але звернімось до вічних богів: вони кращими будуть
255] Свідками нам і нашу пильніше доглянуть умову.
256] Не оскверню я тебе, коли над тобою звитягу
257] Дасть мені Зевс, і душу із тіла твого відберу я.
258] Тільки славетне озброєння з тебе зніму я, Ахілле,
259] Тіло ж ахеям верну. Так само й зі мною ти вчиниш".
260] Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:
261] "Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!
262] Як не бува між людьми і між левами клятв непорушних,
263] Як між вовками й ягнятами згоди не буде ніколи,
264] А без кінця споконвік одне з одним вони ворогують, —
265] Так і між нами не бути любові, не бути ніяким
266] Клятвам нерушним, аж поки один з нас чолом не поляже
267] Й крові його Арей не нап'ється, боєць войовничий.
268] Всю спогадай свою доблесть. Слід нині тобі особливо
269] Списником бути несхибним і дужим бійцем войовничим.
270] Більше тобі не втекти. Незабаром Паллада Афіна
271] Списом моїм подолає тебе. Спокутуєш нині
272] Сум мій по друзях моїх, повбиваних лютим тобою!"
273] Мовивши так, розмахнувсь і свого довготінного списа
274] Кинув, та вгледів його й ухиливсь осяйливий Гектор,
275] Вчасно присів, і спис мідногострий, над ним пролетівши,
276] В землю уп'явся. Вирвавши спис той, Паллада Афіна
277] Потай від Гектора, люду вождя, повернула Ахіллу.
278] Гектор тоді бездоганному сину Пелея промовив:
279] "Схибив ти! Видно, усе ж таки, богоподібний Ахілле,
280] Ти не від Зевса дізнався про долю мою, як хвалився.
281] Був балакун ти, словами готовий мене ошукати,
282] Щоб з переляку я сили позбувся й снаги бойової!
283] Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину!
284] Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки
285] Дасть тобі бог. А тим часом і сам ти мого стережися
286] Мідного списа. Бодай би цілком ти прийняв його в тіло!
287] Легшою стала б, напевно, війна й для троян із твоєю
288] Смертю. Для них-бо усіх найбільше являєш ти лихо!"
289] Мовивши так, розмахнувсь, і свого довготінного списа
290] Кинув, і прямо у щит Ахіллові вцілив несхибно.
291] Але далеко одскочив той спис од щита. І розсердивсь
292] Гектор, як глянув, що спис пролетів із руки його марно.
293] Став він, збентежений: іншого-бо не було в нього списа.
294] Голосно він білощитного став Деїфоба гукати,
295] Щоб йому ратище дав, а того не було уже й близько.
296] Все зрозумів тоді Гектор, і так він до себе промовив:
297] "Горе мені! Мабуть, справді до смерті боги мене кличуть!
298] Я-бо гадав, що герой Деїфоб недалеко від мене,
299] Він же за мурами, в місті, й мене обманула Афіна!
300] Ось вже зловісна наблизилась смерть, і нікуди від неї
301] Не утекти. Як видно, давно уже це до вподоби
302] Зевсу й його дальносяжному синові, котрі раніше
303] Допомагали мені. І от доля уже настигає.
304] Але нехай уже не без борні, не без слави загину,
305] Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!"
306] Мовивши так, він з піхов загострений вихопив меч свій,
307] Довгий, важенний, що при стегні його дужім був завжди,
308] Зщуливсь і кинувся, наче орел отой високолетний,
309] Що на рівнину раптово із темної падає хмари
310] Ніжне ягнятко вхопити або полохливого зайця, —
311] Кинувся так же і Гектор, підносячи гострений меч свій.
312] Так же й Ахілл тоді з серцем, сповненим буйної сили,
313] Кинувся, груди могутні щитом прикриваючи круглим
314] Гарного виробу, а на чолі красувався блискучий,
315] Міддю окутий шолом, розвівалась над ним золотиста
316] Грива густа, що вправив Гефест її щільно у гребінь.
317] Так же, як сяє між зір незліченних у темряві ночі
318] Геспер, що в небі немає від нього яснішої зірки,
319] Сяяло так і відточене вістря на списі Ахілла,
320] Що у правиці стрясав ним, готуючи Гектору лихо
321] І виглядаючи, де б йому ніжне уразити тіло.
322] Але ховалося тіло вождя під озброєнням мідним,
323] Славним, здобутим, коли подолав він Патроклову силу.
324] Там лиш, де кості-ключиці поєднують шию з плечима,
325] Горло біліло, — найшвидше душі там сягає загибель, —
326] Саме туди своїм списом ударив Ахілл богосвітлий,
327] І пройняло його вістря те ніжную шию навиліт.
328] Мідноважкий не пробив, проте, Гектору ясен горлянки,
329] Щоб у розмові з Пелідом мінятися міг він словами.
330] В куряву впав він, і крикнув, зрадівши, Ахілл богосвітлий:
331] "Гекторе, вбивши Патрокла, — невже врятуватись самому
332] Ти сподівався? Й мене не страшився, бо я був далеко?
333] Дурню ти! На допомогу йому набагато сильніший
334] Ззаду, поміж кораблів глибодонних, товариш лишався —
335] Я, що коліна розслабив твої! Тебе розтерзають
336] Птахи з ганьбою і пси, а його поховають ахеї".