531] "Брами мерщій відчиняйте! Та навстіж тримайте їх, поки
532] Геть повтікають до міста трояни. Ахілл уже близько
533] Й гонить шалено їх. Видно, біди не минуть нам сьогодні.
534] А, як за муром укрившись, полегшено зможуть зітхнути,
535] Брами відразу замкніть на вправлені щільно запори:
536] Вельми боюсь я, щоб муж цей страхітний до міста не вдерся!"
537] Мовив він це, й одімкнули всі брами, й зняли всі запори, —
538] Світло відкрили вони втікачам. І вийшов назустріч
539] Феб-Алоллон, щоб страшну од троян одвернути загибель.
540] Ті ж до високого муру міського, пилюкою вкриті,
541] Сильною спрагою палені, всі стрімголов із рівнини
542] Мчали. Гнав списом Ахілл їх шалено, й невпинно кипіло
543] Люттю в нім серце могутнє, і прагнув він славу здобути.
544] Високобрамну взяли б тоді Трою синове ахейські,
545] Коб не сам Феб-Аполлон додав Агенорові духу —
546] Син богосвітлий то був Антенора, міцний, бездоганний, —
547] В серце снаги надихнув йому Феб, а сам біля нього
548] Став, прихилившись до дуба, густою окритий імлою,
549] Щоб одвернути од нього ненатлої смерті обійми.
550] Той же, лише-но Ахілла побачивши, городоборця,
551] Став у чеканні, і серце страшенно йому колотилось.
552] Мовив тоді він до себе, відважним обурений духом:
553] "Горе! Якщо утікать від Ахілла могутнього стану
554] Тим же шляхом я, яким усі інші біжать полохливо,
555] Швидко мене дожене він і карка зітне боягузу.
556] А коли їм я надам в сум'ятті утікати безладно
557] Перед Пелідом, а сам в інший бік побіжу від цих мурів
558] По іліонській рівнині, аж поки дістанусь до Іди
559] Та між ярами її в гущині лісовій заховаюсь...
560] А як уже звечоріє, у світлій скупаюся річці,
561] З тіла обмию весь піт і назад в Іліон повернуся.
562] Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце?
563] Раптом помітить мене він, як з міста помчу по рівнині,
564] Кинеться наздоганяти, услід побіжить і настигне, —
565] Не пощастить тоді Кер мені й смерті уникнути злої.
566] Видимо, цей чоловік серед інших людей найсильніший.
567] А чи не вийти мені і з ним перед містом зустрітись?
568] Мабуть, і в нього тіло для гострої міді вразливе,
569] В ньому одна лиш душа, і люди його називають
570] Смертним, — але вшанував його славою Зевс громовладний".
571] Мовив і, зібраний весь, дожидав він Ахілла, й відважне
572] Серце його поривалося битись і збройно змагатись.
573] Наче пантера з гущавини лісу виходить сміливо
574] Мужеві взустріч мисливому, й серце її не жахнеться,
575] І не злякається, хоч би почувши і псів валування;
576] Хоч би й забігши вперед, — її влучить мисливий стрілою,
577] Навіть і пройнята списом, вона не втрачає відваги
578] В серці і рветься або подолать, або мертвою впасти, —
579] Так Антенора славетного син, Агенор богосвітлий
580] Не захотів утікать, не помірявши сили з Ахіллом.
581] Виставив перед собою він щит, на всі боки округлий,
582] Списа в Ахілла націлив і голосно крикнув до нього:
583] "Мабуть, велику надію ти мав, світлосяйний Ахілле,
584] Місто відважних троян сьогодні ж таки зруйнувати!
585] Дурню, багато нещасть вам випаде ще через Трою!
586] Знайдеться в нашому місті багато ще воїв могутніх,
587] Щоб, захищаючи любих батьків і дружин із дітками,
588] Наш Іліон боронить. Тут тебе твоя доля настигне,
589] Хоч войовник ти й завзятий, і навіть твій вигляд жахає!"
590] Мовив і гострого списа важенного кинув рукою, —
591] Втрапив, не схибивши, спис у голінку тому, під коліном,
592] Аж забряжчала жахливо нова наголінниця, кута
593] З олова, — ратище мідне пробити її не здолало
594] Й набік відскочило: божий дарунок став на заваді.
595] Зразу ж тоді богорівного вдарив Пелід Агенора
596] Списом, та славою вкритись йому Аполлон не дозволив,
597] Вихопив з бою, густим Агенора укривши туманом,
598] І неушкодженим дав йому з битви жорстокої вийти.
599] Сам же Пеліда лукавством одвів од троян дальносяжець,
600] На Агенора із вигляду ставши у всьому подібним,
601] Кинувсь тікать од Ахілла, а той став його доганяти.
602] Довго він гнався за ним по широкому полю пшеничнім,
603] Тиснучи в бік, де глибокохвилий Скамандр протікає.
604] Трохи попереду біг Аполлон, все заманював ближче,
605] І наздогнати його щохвилини Ахілл сподівався.
606] Інші ж трояни тим часом жаданого міста добігли
607] Натовпом цілим, і втеклими зразу наповнився город.
608] З них вже ніхто не насмілювавсь більш поза мурами міста
609] Інших чекать, щоб дізнатися, хто від біди врятувався,
610] Хто залишився убитий. І хвилею всі утікали
611] В город, кого лиш могли донести туди ноги й коліна.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА
УБИВСТВО ГЕКТОРА
1] Наче сполохані лані, трояни, добігши до міста,
2] Піт обтирали і спрагу питтям вдовольняли жагучу,
3] Мовчки до визубнів муру схилившись. Тим часом ахеї
4] Вже із щитами на плечах підходили близько до муру.
5] Гектор же, згубною долею скутий, один залишився
6] Під Іліоном самим, недалеко від Скейської брами.
7] До Пелеона з таким Аполлон тоді словом звернувся:
8] "Що ж це ти, сину Пелеїв, так швидко за мною женешся,
9] Смертний — за богом безсмертним? Ти, мабуть, того і не знаєш,
10] Що не людина, а бог я, і так розлютився шалено?
11] Навіть не дбаєш про битву з троянами, що утікають
12] З жахом до міста свого, а ти лише час тут марнуєш.
13] Не сподівайся убить мене: смерті-бо я не підвладний!"
14] Гнівом охоплений, так Ахілл відповів прудконогий:
15] "Ти ошукав, дальносяжче, мене, із богів найхитріший,
16] Вдаль заманивши від мурів! Без тебе троян ще багато
17] Гризли б тут землю зубами, назад в Іліон не вернувшись!
18] Ти мене слави позбавив великої. Тож врятувати
19] Легко троян тобі: помсти в майбутньому ти не боїшся!
20] Хоч на тобі навіть сам я помстився б, якби моя сила!"