СТАСИМ ЧЕТВЕРТИЙ
ІФІГЕНІЯ
1470] Ведіть же мене, переможницю
Іліона, Фрігії!
Пишні вінки, плетениці несіть сюди —
Ось вам волосся русяве моє,
Ось жертовна водиця!
Танцюйте круг святині
Артеміди-владарки,
Артеміду славлячи,
Всеблаженну! Треба жертви — рада я
Змити кров'ю власною
1480] Знак лихий пророцтва!
Нене, володарко-мати, не ллю вже
Сліз над нещастям твоїм,
Бо принизила б жертву сльоза.
Гей же, діви, гей!
Вславляйте Артеміду
З Халкіди, що по той бік
Моря, де судна стоять незрушно
Через мене на безвітрі
У вузині авлідській.
1490] Прощай, пеласгів земле,
І ви, Мікени рідні!..
ХОР
Персея місто згадуєш,
Трудом кіклопів зведене?
ІФІГЕНІЯ
Елладі на славу зростили мене,
Тому й на смерть одважно йду.
ХОР
Тебе не вкриє забуття.
ІФІГЕНІЯ
Та гей же! Гей!
Любе серцю світло дня
І сяйво Зевса! Інше мене
1500] Жде життя, інша доля суджена!
Миле сонце, прощавай!..
ХОР
Погляньте, гей!
Іде переможниця
Іліона й Фрігії!
Чоло — в віночку; ось-ось його
Зросить вода очисна, жертовна. [335]
Богині грізної вівтар
Ось-ось дівоча кров заллє,
Як тільки в біле тіло ніж устромиться.
1510] Ждуть тебе долоні батька —
На рану хвилею хлюпнуть
Рясною. Прагне збройний люд —
Щоб на Трою шлях одкривсь.
Доню Зевсову ясну,
Артеміду, закликаймо,
Нехай щасливе кораблям дасть плавання.
Володарко, що жертвами втішаєшся
Людськими, в край фрігійський шли
Військо еллінів морське
1520] Ген до підступного Іліона!
Хай владар Агамемнон оружжям
Пишний здобуде вінець Елладі,
Нехай і своє чоло
Сяєвом слави впов'є навіки!
Іфігенія відходить.
ЕКСОД
Входить вісник.
О дочко Тіндарея, на порозі стань,
Щоб ти могла почути, що казатиму.
КЛІТЕМНЕСТРА
На голос твій із дому, бачиш, вийшла я
Й тремчу всім тілом, нещаслива, з остраху:
Ану ж од тебе вчую про нове якесь,
1530] Ще більше горе!..
ВІСНИК
Про твою дочку скажу
Річ дивну, неймовірну, небувалу ще.
КЛІТЕМНЕСТРА
Розповідай же! Все, як є, не гаючись!
ВІСНИК
Лиш слухай — все почуєш, о володарко.
Почну спочатку. Тільки б не забув чого,
Хвилюючись; язик щоб не заплутався.
Лиш підійшли ми, ведучи доньку твою,
До гаю Артеміди, де луги цвітуть,
Де списники ахейці вже зібралися,
Туди й аргів'ян юрби стали поспіхом
1540] Спливатись. А володар, тільки вгледівши,
Як діва, його доня, в гай на смерть іде, [336]
Аж застогнав од болю; відвернувшися,
Полою потай сльози утирати став.
А донька, підійшовши до отця свого,
"О батьку, — мовить, — ось я, біля тебе вже,
Й своє життя охоче, без жалю віддам
За батьківщину любу, за Елладу всю.
Ведіть мене і вбийте при жертовнику,
Бо так сама богиня й ворожба велить.
1550] Ну, а потому — хай щастить вам, воїни,
Звитяжцями у край свій повернутися!
І ще: мене ніхто хай не торкається:
Сама підставлю шию — мовчки, сміливо".
Таке сказала. Люд німів, дивуючись
Тій силі духу, тій одвазі дівчини.
Талфібій — бо ж на ньому цей обов'язок, —
Посеред війська ставши, всім мовчать велів.
Калхант же, з піхов гостре лезо вийнявши,
У кіш його занурив озолочений
1560] І дівчині віночок на чоло наклав.
Ахілл, той кошик взявши і водиці дзбан,
Оббіг вівтар богині, так благаючи:
"О Діво, доню Зевса, славна ловами,
О ти, що в небо місяць нам викочуєш,
Прийми цю жертву, що тобі складаємо,
Ахейське військо й Агамемнон, вождь його, —
Красуні кров, що бризне з шиї білої,
А нам безпечно морем попливти дозволь
І списом Трою зруйнувать укріплену!"
1570] Вожді й все військо в землю зір потупили.
А жрець, меча вхопивши, помолившися,
До шиї приглядався, де б ударити.
Й мене взяло за серце, в землю очі я
Потупив також. Тут і чудо трапилось:
Як меч ударив — це виразно кожен чув,
Ніхто ж не бачив, де упала дівчина.
І жрець, і люд весь мимоволі скрикнули,
Неждане диво, кимсь із неба послане,
Уздрівши, бо й очам своїм не вірили:
1580] На місці жертви билась лань, конаючи, —
Розкішна, величава; з рани кров лилась,
По вівтарі, багряна, розпливаючись.
Тоді Калхант озвався гучно, радісно:
"О верховоди війська всеахейського!
Ви бачите цю жертву, що Мисливиця
На свій вівтар поклала, — пишну лань гірську?
Бере її богиня замість дівчини,
Щоб на жертовник не лилася кров людська.
До Іліона, жертвою вдоволена,
1590] Скерує нам вітрила мірним подувом.
На судна ж, мореплавці! Вище голови! [337]
Настала, врешті, днина, що дозволить нам,
З тіснин Авліди глибодонних рушивши,
Егейських вод роздолля переплинути".
Як лиш огонь Гефестів лань дотла спалив,
Одмовив жрець молитву, щоб повернення
Було щасливим… Я ж від Агамемнона
Прийшов, щоб ти про чудо те дізналася,
Про славу, що в Елладі гомонітиме
1600] Віками. Сам я бачив — сам кажу тобі:
Твоя дитина до богів одлинула.
Тож не гнівись на мужа, всі жалі одкинь:
Боги, хто дорогий їм, од біди того
Неждано порятують. День цей нинішній
Дочку твою у смерті і в безсмерті зрів.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Як радісно почути, що дочка твоя —
Живе поміж богами несмертельними!
КЛІТЕМНЕСТРА
Хто з богів тебе, доню, на небо взяв?
Як звернутись до тебе? А що, як це —
1610] Лиш розрада, лише балачки пусті,
Щоб утрати тяжкої печаль приспать?..
ХОР
Але ось Агамемнон, володар, іде —
Він таку ж новину сповістить тобі.
Входить Агамемнон.
АГАМЕМНОН
Так-так, жоно: дочка нас ощасливила,
Бо справді оселилась між безсмертними.
Тож, сина мого взявши, ти назад рушай,
Додому. Нам же в море, у похід пора.
Прощай! Нескоро, з Трої повернувшися,
Тебе я привітаю. Хай щастить тобі!..
ХОР
(Покидаючи орхестру).
1620] Хай, Атріде, й тобі пощастить допливти
І з фрігійських земель
На вітчизну звитяжцем вернутись!