Володимир не спав і, стримуючи віддих, стежив теж за рухами убивців.
Не спав і Оляф.
Ось топірник розбігся по східцях, які вели до ложа, його велетенська постать відхилилася назад, і зі страшенним розмахом впав топір на розкинену на пурпурі куклу. Як один муж, кинулися інші душогуби вперед, рвучи шовкове покривало ліжка.
Нагло залунав сміх, щирий сміх ситої людини, розбавленої після обіду.
— Вдаряй мечем, усі враз!
Три постаті зірвалися з долівки і кинулися на неприготованих напасників. Три удари мечів, завдані з усієї сили, повалили трьох. Топірник кинувся назад, а з ложа впали удари на нього та його товаришів.
Заки Володимир, Роман та Оляф встигли вдруге підняти мечі, він скочив між них зі своїм важенним топором. І, мов пірцем, розмахував ним, а нападені відступали взад, знаючи, що без щитів ніхто не зможе у темряві обчислити рухів тіла та меча. Успіх наступу додав відваги і двом іншим душогубам. Вони повтікали були зразу аж під стіни, та тепер знову стали підходити до князя. Оляф та Роман мусили повернутися на боки, Володимир залишився сам проти велетня.
Оляф з усім завзяттям варяга кинувся на свого противника, якогось високого вірменина. Забряжчали мечі. Невишколелий, але куди дужчий варяг мав у тісній кімнаті рішучу перевагу. Меч Оляфа з усього розмаху впав на передрам’я противника і гладко відтяв його від рам’я. Я брязкотом покотився меч разом із рукою на долівку, і нелюдський крик потряс склепіння княжої спальні. Живо кинувся на поміч ізаврійський топірник, і в цій хвилині зашумів топір над головою Оляфа. Молодець присів, щоб ударити його здолини, але вістря топора, зачепивши його, протяло шкіру на черепі, і обидва тіла упали на долівку. Я окликом тріумфу повернувся ізаврієць до Володимира та Романа. Тоді світло лампади освітило його так, що Володимир пізнав його: це був відомий ватажок ізаврійської гвардії, протоспатор Бессас, якого Володимир бачив при обіді. Був це муж великої відваги і страшної сили, який одним ударом відрубував голову бикові. Тим-то у бій ішов радніше із топором, ніж із мечем.
Князь мав уже час під час шамотні приготуватись до оборони. Нелегко було велетенському ізаврійцеві важким топором відбивати блискавичні удари меча. Топір, зударившись з мечем, розтрощив його на кусні. В руках у князя залишилась тільки ручка. Він кинув нею з усією силою в лице противника, а сам відскочив взад, туди, де лежав Оляф, і вмить підняв з долівки скривавлений меч варяга. Ухопив викладаний золотом та перламутром підніжок і кинув ним у ізаврійця. Цим разом удар був влучніший. Важкий стільчик ударив убійника у груди, і він подався назад.
Роман скористався був з того, що його противник посковзнувся у крові на долівці, вихопив із-за пояса ніж і встромив його в нахилене над ним черево противника, який з харчанням повалився знову на землю. Роман мав коло себе покривала, на яких лежав перед нападом Володимир; він схопив їх швидким рухом і накинув на голову ізаврійця. Могутній розмах руки із топором заплутався у м’які фалди пушистої ткані. Ізаврієць зірвав рукою з голови покривало, та вже було запізно. Князь мав час використати свій меч: із розтрощеною головою повалився посіпака на землю.
— Спасибі за допомогу! — сказав князь.— Не забуду тобі її ніколи, хлопче.
— Богу дякуй, милостивий князю,— відповів Роман.— Від нього йде сила тіла й духу. Він-то піддав мені спасенну гадку. Якби ми були мали щити...
— Будь у мене щит, я і з ножем не побоявся б цього ката!
Роман швидко позапалював лампади. Аж тоді обидва доглянули сліди зведеного бою. Шість трупів валялося на долівці з розрубаними головами. Я цього три біля самого ложа, по одному справа і зліва і біля дверей труп Бессаса. Я облич пізнати було, хто вони: печеніги, вірмени, ізаврійці — всі здоровенні та кремезні.
— Води і вина! — наказав князь.— Поклич Анастаса.
Грек при вигляді такої різні вхопився за серце.
— Господи! Матінко Христова! — захрипів.
— Не м’явкай, а принеси мерщій води і сильного грецького вина. Але сам, щоб ніхто не дізнався передчасно, що тут трапилося.
Володимир і Роман промили рану на голові варяга, заліпили її й перев’язали, як навчив їх довголітній досвід, а коли влили йому в уста сильного вина, він розплющив очі. Пізнав князя і Романа й усміхнувся та простяг руку.
— Перемога за нами! — сказав.— Темно тут, холодно, і в голові шумить.
— Від топора, брате! Завтра минеться, а полежиш два тижні, то й устанеш здоровий, як риба!
Князь і Роман перенесли Оляфа аж у сіни, де спала дружина. Звідсіля шість парубків понесли Оляфа у місто. Вів їх Анастас у плащі з каптуром. Князь не дозволив нічого рухати в кімнаті.
— Хай бачать висланники імператора, що тут сталося,— сказав.— Заждемо до досвітку і поїдемо. Але раніше поступимо у Влахерн, щоб подякувати за китичку,— усміхнувся, якби і не бачив страшних скривавлених масок довкола себе.
Надворі вже зазоріло, від Лукомор’я в Евксін пливли хмари. Володимир скочив у човен.
— Всі є? — спитав Путятича.
— Всі!
— Так відчалюйте і пливіть вліво вздовж берега! — А до Анастаса сказав: — Вкажи і мені вхід до підземного каналу!
XIII. Царівна
До царівни Анни зайшов увечері її брат Василій.
— Я прийшов прохати тебе, щоб ти висловилася про своє подружжя. Ти забезпечиш себе найкраще, віддаючись ще цього року. Володимир дістане якусь своячку, а не тебе...
— Даремно ви мене заспокоювали, що не боїтеся Володимира. Невже ж ви у вічному городі серед найкращої дружини не зовсім безпечні перед ним?
У голосі царівни звучала злоба. Я острахом глянув на неї Василій.
— Погадав би хтось, що ти радієш нашою скрутою.
— Як я можу вірити у вашу перемогу, коли я маю бути ціною рятунку імператорської влади при македонському домі. Коли ви хочете викрутитися від договору, то мусите найти силу, ще більшу від Володимирової.
— А чого ж ти властиво бажаєш?
— Правди, брате! Ясної правди, без викрутів та промовчувань! Чому ти думаєш за мене і хочеш віддати мене заміж? Як стоїть справа з договором? Скажи, ви вимантили у Володимира поміч, дружину і за те мусили обіцяти мене, правда?
— Так, ми обіцяли на завтра заручини, а весілля щойно за півроку або й за рік!