— Генку, я підозрюю, що коли ми знатимемо всі факти в цій справі, найкраще, що ми можемо зробити для хлопця, це порадити йому визнати себе винним. А ще — хіба не краще для нас стояти в суді поруч з ним, ніж допустити, щоб він потрапив у чужі руки?
Обличчя Генка поволі розпливлося в усмішці.
— Розумію, на що ви натякаєте, містере Фінч.
— А я ні,— заявила Джін-Луїза.— Що це за чужі руки?
— Скауте, ти, можливо, не знаєш,— обернувся до неї Атикус,— але адвокати, яким платить НАСПКН, тільки й вичікують, як канюки, подібних справ...
— Ти говориш про чорношкірих юристів?
Атикус кивнув.
— Атож. Ми вже маємо у себе в штаті трьох або чотирьох. Вони діють головно в Бірмінгемі й інших великих містах, але відстежують округ по округу, коли якийсь злочин вчиняється негром проти білої людини,— ти й уявити не можеш, які вони оперативні, й тоді вони з'являються і... коротше, щоб ти зрозуміла: вони вимагають, щоб на таких процесах до складу присяжних вводили негрів. Вони викликають присяжних повісткою до суду, просять суддів пом'якшувати вирок, вдаються до протокольних хитрощів, а їх сила-силенна; намагаються примусити суддю зробити помилку. А найголовніше — вони прагнуть перевести розгляд справи до федерального суду, де, як їм відомо, карти підтасовуються на їхню користь. Таке вже трапилося у сусідньому судовому окрузі, і немає ніякої гарантії, що подібне не може статися тут.
Атикус повернувся до Генка.
— Ось чому я кажу, що ми візьмемося за цю справу, якщо він хоче нас.
— А мені здавалося,— мовила Джін-Луїза,— що НАСПКН заборонено діяти в Алабамі.
Атикус і Генрі подивилися на неї і розсміялися.
— Кохана,— почав Генрі,— ти не уявляєш, що почалося в округу Ебот, коли там трапилося щось подібне. Цієї весни нам здавалося, що том будуть серйозні заворушення. Навіть тут, на цьому боці ріки, люди скуповували всю зброю, яку можна було дістати, і...
Джін-Луїза вийшла з кухні.
У вітальні їй було чути рівний голос Атикуса:
— ...підемо трохи проти течії отаким чином... добре, що він попросив адвоката з Мейкома...
Вона не виблює свою каву, хай там що. До кого люди з оточення Келпурнії зверталися в першу чергу і завжди? Скільки розлучень улаштував Атикус для Зібо? П'ять щонайменше. Від якого шлюбу був цей хлопець? Цього разу він потрапив у серйозну халепу, йому потрібна справжня допомога, а вони собі сидять на кухні й торочать про НАСПКН... "Ще не так давно Атикус зробив би це просто від доброго серця, зробив би заради Кел. Я конче мушу поїхати провідати її сьогодні вранці, конче..."
Що за хворість напала на людей, яких так любить Джін-Луїза? Невже вона не помічала цього, бо була далеко від них? Чи це накопичувалося поступово, протягом років, доки не набуло такої гострої форми? Чи це завжди було в неї під носом, а вона просто не дивилася? Ні, тільки не це! Що перетворило звичайних людей на галасливий непотріб, що змусило близьких їй душею людей озлобитися і казати "чорномазий", коли це слово ніколи не бувало в них на вустах?
— ...тримати їх на належному місці, сподіваюся,— говорила Александра, заходами до вітальні разом з Атикусом і Генрі.
— Немає чого перейматися,— заспокоїв її Генрі.— Все буде гаразд... О сьомій тридцять вечора, люба?
— Так.
— Могла б виявити трохи більше захоплення,— всміхнувся Атикус.— Ти їй вже набрид, Генку.
— Може, підвезти вас до середмістя, містере Фінч? Ще дуже рано, але, гадаю, я попрацюю в офісі над деякими справами, поки не так спекотно.
— Дякую, але Скаут відвезе мене трохи згодом.
Її дитяче прізвисько як громом вдарило їй по вухах. "Ніколи не смій мене більше так називати! Той ти, який називав мене Скаутом, помер і лежиш у землі".
Тут заговорила Александра:
— Я склала перелік того, що слід купити у "Джитні Джагнл", Джін-Луїзо. І піди перевдягнися. Можеш підскочити туди просто зараз, там уже відчинено, а потім повернешся по батька.
Джін-Луїза пішла до ванної і почала набирати гарячу воду. Повернулася до себе в кімнату, витягла з шафи полотняну сукню, перекинула її через руку. Знайшла у валізі пару черевичків на високих підборах, вибрала собі трусики і з цим усім пішла назад до ванної.
Подивилася на себе у дзеркальце на аптечній шафці. І хто тепер Доріан Грей?
Під очима у неї залягли синьо-коричневі тіні, проступили носо-губні складки. Без сумніву, це вже зморшки. Вона відтягла убік одну щоку і вдивилася у майбутню зморшку. "Начхати. Коли я готова буду вийти заміж, мені виповниться дев'яносто, і буде вже запізно. Хто мене поховає? Я в родині цаймолодша: це одна з причин, з якої варто мати дітей".
Вона додала холодної води, і коли температура стала прийнятною, влізла у ванну, ретельно вимилася, спустила воду, витерлася насухо і швидко вдягнулася. Сполоснула ванну, промокнула руки, повісила рушник сушитися і вийшла.
— Підфарбуй вуста,— звеліла їй тітка, яка також вийшла до передпокою. Відчинивши стінну шафу, Александра витягла пилосос.
— Я сама зроблю, коли повернуся,— сказала Джін-Луїза.
— Коли ти повернешся, все буде зроблено.
Сонце ще не розжарило тротуари Мейкома, але невдовзі розжарить. Джін-Луїза припаркувала машину перед крамницею та увійшла всередину.
Містер Фред поручкався з нею, сказав, що дуже радий її бачити, витягнув з холодильника запітнілу пляшку кока-коли, обтер її фартухом і простягнув їй.
Дуже приємно, коли щось у житті зовсім не змінюється, подумалося їй. Скільки він житиме, скільки вона сюди повертатиметься, містер Фред буде тут зі своєю... простою гостинністю. Де це було? В "Алісі"? Чи з братиком Кроликом? Ні, з Кротом. Кріт, коли повертався з якоїсь довгої подорожі, страшенно втомлений, знав, що його очікує проста гостинність.
— Я зберу для вас усе потрібне, а ти пий собі колу,— запропонував містер Фред.
— Дякую, сер.
Джін-Луїза зазирнула у перелік і вирячила очі.
— Тітка дедалі більше нагадує кузена Джошуа. Навіщо їй знадобилися коктейльні серветки?
— Гадаю,— засміявся містер Фред,— вона має на увазі святкові серветки. Ніколи не чував, щоб вона бодай пригубила коктейль.
— І не почуєте, будьте певні.
Містер Фред заходився робити свої справи і трохи згодом покликав Джін-Луїзу до підсобки.