Лють тугою сирицею скручувала серце Магомета Четвертого. Він покладе цьому край, погромить варварське місто, хоч як міцно воно сидить на скелі і страшенно важке для здобуття, й піде далі, і звістка про його перемоги струсне світ. Цей похід він обмислив з усіх боків. Ось-ось має підійти йому на поміч нова, свіжа хвиля. Військо припливе на галерах по Дніпру, воно добре озброєне, має хороше спорядження. Воїни не втомлені довгою сухопутною дорогою, він поставить їх наперед, і тутешні простори скоряться їм.
Треба тільки швидше зламати це місто. Падишах більше не буде звірятися на свого сердара; віддасть повеління на штурм сам. На один переможний штурм, а тоді вернеться в Кам'янець. Секбанбашам [8] сьогодні вже послані накази, на яких відтиснуто печать брильянтовою тугрою, аби завтра були готові виступити в похід далі. Сьогодні Ладижин впаде попелом в ріку Аксу — Вода Буг. Й тоді він вернеться в Адріанополь — Едірне. Й там йому справлять тріумф. Подібний до тих, які справляли римським цезарям, коли ті повойовували варварів. У мечетях мулли прославлять його ім'я. Поети складуть на його честь оди. Він знудьгував за ними. Нашмагані батогами, вони співали про його безсмертя, щастя жити в імперії Османів, тепер же, мабуть, співають про очі коханої і схід сонця, якого ніколи не бачать, бо пізно встають. Він навчить їх співати про Марсове поле!
Низько зігнувшись, ввійшов начальник похідних султанських покоїв і доповів, що ага Гаси — начальник яничарського корпусу — чекає милостивого падишахового дозволу ввійти в намет.
Султан ворухнув пальцем, чашнігіри зникли, немов їх і не було, охорона відступила на крок під чорний шовк запони, задки виплив і начальник покоїв. Майже одразу по тому до намету вступив яничарський ага. Вже не молодий, аскетичної статури, вузьколобий, вилицюватий, улесливий і непокірний воднораз. Та непокірність примазана лестивiстю, мов Солячка медом. Яничари — найвірніші й найнепевніші падишахові слуги. Бо відають — трон стоїть на їхніх плечах. Тяжко без них, тяжко й з ними. Надто багато вони забрали собі волі.
Яничарський ага опустився на коліна, одначе в очах страху не мав.
— Повелителю мій, нехай буде непереможна твоя боротьба за віру. Хвала аллалу, що перед тим, як померти, мені довелося ще раз побачити падишаха.
—— Аллах премудрий і всюдисущий, він оберігає правовірних синів своїх. Але звідки ти, яничаре агаси, знаєш, що він кличе тебе на Марсове поле?
— Бо хто ж, окрім хоробрих яничарів, може розгризти цього горіха? — запитав, дивлячись просто в обличчя падишахові. Магомет скипів од такого зухвальства, його очі позлішали, тонкі губи міцно зціпилися.
— Ти нюхаєш фіміам, який ще не воскурили.
Яничар відверто глузливими очима подивився в протилежний бік намету, де з срібної, у вигляді пави з розпущеним хвостом, курильниці струменів тонкий аромат. Легкий синій димок вився і вдень, і вночі, султан намагався загасити ладаном, миррою бдилі запахи цього краю, степу, кінської збруї і спітнілих у бою тіл. Вдавав із себе воїна, а сам не виходив із наметів, набитих шовковими подушками і золотими цяцьками. Справжній же воїн, нехай він і монаршого достоїнства, однаково легко ловить запахи і мирта, і полину. Юлій Цезар, коли воював варварів, жив, як простий воїн.
Легкі сірі птиці пролетіли в очах яничарського аги. Магомет помітив і перейняв їх. Гнів переповнив його серце, воно кам'яніло злобою. Ага Гаси забув, де випустив своїх птиць. Тут, у чужоземній стороні, юточені ордою, спахіями, воїнами джебеліх [9] та малоазійською кіннотою, яничари не страшні султану. Він підвівся, важким поглядом притиснув агу до килима.
— Вітер перемоги віє в наш бік. Горе тобі, якщо не вловиш його. Твоя душа полетить доганяти той вітер у полі. А вловиш — вибереш найкоштовнішу шаблю з мого арсеналу.
Яничар поблід, стиснув зуби, аби не видати дрожу, що враз почав ним тіпати. Мозок закипав ненавистю, серце — страхом, й від того йому стало зимно. Зрозумів, що життя його повисло на кінчику меча.
— Рокую всіх невірних переможному мечу, — мовив, упершись поглядом у килим. — Ми скинемо їхні тіла з просторів всесвіту. Я полечу попереду сам, наче птиця саламандра, — і підвів голову. — Накажи, о великий, нагодувати яничарів. Ми вже більше тижня не маємо ніякої здобичі. Воїни охляли на пшоні.
— Я повелю зварити їм овечий кебаб. А всіх алай-беїв дарую яствами зі свого столу, — сказав, ворухнув пальцем і в цю мить наштовхнувся на сповнені вовчої ненависті, глибокі пам'яттю очі яничара.
"Якщо він повернеться з цього бою живий, — подумав, — то буде звинувачений у зраді".
— Щедрість падишаха не має меж, — вклонився ага Гаси і вийшов з намету.
Йшов нетвердою ходою, падишахова погроза стриміла в серці, мов ніж, вгрузаючи з кожним кроком все глибше. Яничарський ага зупинився за другим кільцем алай-чаушів — збройної охорони султана — й оглянувся на велетенський голубий намет з довгим трикутним зеленим прапором зверху. "Клянусь аллахом, — прошепотів, — якщо я здобуду перемогу і залишусь живий, цей намет накриє твоє тіло".
Тільки за третім разом утрапив ногою в стремено. Тонконогий кінь китайської породи, що бігав, мов стрибунець, тільки скоком, рвонувся й, осаджений незвично міцним притиском, закрутився на місці.
...Падишах спостерігав атаку яничарів у розсувну підзорну трубу. Бачив, як вони шикувалися по ортах та алаях — загонах і полках, як вийшли вперед алай-беї, як воїни творили молитву.
Тисячі маленьких комашок, що мають прїінести нектар слави в його вулик. Ця думка на мить заволоділа Магометом, він розчулився і вибачив яничарам їхні свавільства.
Ага Гаси стояв на чолі першого алаю. Ледве скінчилася молитва, ступив крок уперед і скинув одяг. Залишився в білій шовковій талісманній сорочці, списаній од верху до низу суворими мудростями з корану. Яничари розляглися до голого тіла. Зняли сині, фессалійсько-го сукна, каптани, білі повстяні шапки, сорочки, штани, залишилися в білих полотняних панчохах та черевиках. Алай-беї взяли з рук служників металеві опанчі, одягли їх на голі рамена. Заграли дев'я-титрубні яничарські оркестри, тримаючи чіткого строю, що навіть довгі драбини не ламали його, навпаки, ще більше окреслювали алаї по краях, полки рушили на приступ. Попереду байрактири — прапороносці — несли знамена. З півдороги алай-беї відступили, сховалися посеред воїнів, — не відступав лише а: а Гаси, — наперед вийшли воїни-велетні з палицями, в довгих кол,.чугах, зімкнули передню лаву. їм поставлять драбини, вони кинуться перші.