Чути тупiт кiнських копит, i за хвилину в галерею вбiгає Анна, сестра Єлизавети, трохи старша за неї дiвчина, жвава й схвильована. На лiвiй руцi, на рукавичцi, вона тримає мисливського сокола. Не звертаючи уваги на поклони ченцiв, вона кидається до сестри.
А н н а
Яка ж я рада, що знайшла тебе!
Де мама? В церквi?
Є л и з а в е т а
(киває).
А н н а
Так-бо ж я i знала!
Спiзнилась знов! Ну, буде прочухан...
Є л и з а в е т а
Та як же ти... ще з соколом!
А н н а
Ну що ж!
Коли ж такая трапилась пригода,
Що й досi я не схаменусь нiяк!
Є л и з а в ет а
Та що ж таке?
А н н а
Пiд Вишгородом я
На лебедiв уранцi полювала.
Аж гульк, дивлюсь, iз лiсової мли
Ватага суне витязiв удалих
З богатирем прегарним на чолi.
Напевно, то якiсь новi варяги,
Бо в нас таких не зустрiчала я...
Так чи не так, острогами коня
Я стиснула i далi од ватаги!
Дивлюсь назад — вiн скаче наздогiн!
Є л и з а в е т а
Хто наздогiн?
А н н а
Та той варязький витязь...
Я ще хутчiш — що мить, то ближче вiн.
Аж до Гори я не могла спинитись,
I тiльки стук загрозливий копит
За спиною я близько почувала.
Є л и з а в е т а
Безумная!
А н н а
Аж ось коло ворiт
Його, мабуть, застава затримала,
I я сюди, нарештi, утекла!
Аж стисло дух!
С и л ь в е с т р
Та хто ж цей окаянний?
Його схопити треба!
А н н а
Менше з тим!
Аби вiд мами тiльки не попало.
Пiду скорiш до церкви...
Є л и з а в е т а
Схаменись!
Ти ж з соколом!
А н н а
I справдi... що ж робить...
Вiзьми його, голубко, хоч на мить.
Передає Єлизаветi сокола, та бере.
III
Чути тупiт багатьох коней, i зараз же по тому в
галерею вбiгає Гаральд, молодий, ставний i вродливий норвежець з смiливим обличчям, з рудо — золотавим волоссям. Злякана Єлизавета вiдступає й горнеться до Сильвестра, а Гаральд пiдходить до Анни. Кiлька варягiв входять за ним.
Гаральд
Нарештi я догнав тебе, царiвно!
Даремно ти тiкала, бо вели
Мене сюди мої пригоди дивнi,
Коли я плив до вашої землi...
Що бачу я! Великий Бальдер, хто це,
Хто дiвчина ота свiтловолоса...
Бiля монаха чорного, отам?
Хапає Анну за руку. Але Єлизавета вже зникла за поворотом галереї.
А н н а
Ця дiвчина? Спитай у неї сам.
Мене ж облиш.
Г а р а л ь д
О, дiвчина чудова...
Так ось куди судьба мене тягла...
(Стоїть приголомшений).
З лiвого боку вертається почет Iнгiгерди. Попереду йде сама Iнгiгерда поряд iз збентеженою Єлизаветою, яка, винувато похиливши голову, слухає догану матерi.
I н г i г е р д а
Яка ганьба! До церкви не прийшла,
В святi часи ганяєш десь по ловах,
Немов хлопчак який дурноголовий!
Де розум твiй? Як смiла в божий храм
Ти увiйти з оцим нечистим птахом?
А ще князiвна! Дiвчина! Що ж там
Подумали про тебе всi монахи!
Є л и з а в е т а
(крiзь сльози).
Пробач менi... не знала...
Г а р а л ь д
(швидко пiдходить до Iнгiгерди i схиляється перед нею на одне колiно).
Королево!
I н г i г е р д а
(здивовано).
Та це ж Гаральд! Гаральде, звiдки ти
У Києвi з'явився полудневiм,
Пiвнiчний гiсть вiд конунгiв-братiв?
Г а р а л ь д
(цiлує край її сукнi).
Багато де я мандрував i бився,
В Сiцiлiї, у грецького царя,
З того часу, як переплив моря
I з родичами злими посварився.
I ось до вас свiй човен повернув,
В Гардарику 1 шукати талану.
Тобi клянусь служити чесно й твердо,-
Чи прихистиш вигнанця, Iнгiгердо?
1 Давня скандiнавська назва Русi.
I н г i г е р д а
Бажаний гiсть, тебе я бачить рада,
Гаральде, син Сiгурда, смiлий князь.
I Ярослав, я певна, в слушний час
Як вернеться, знайде тобi посаду.
Г а р а л ь д
(пiдводиться з колiн).
Тобi мiй меч i все життя моє!
Є л и з а в е т а
(скрикує).
Ай! боже мiй! Вiн дряпає, клює!
Вiзьми його! Не можу далi я!
Г а р а л ь д
Дозволь менi!
(Обережно забирає сокола).
Бiдняточко моє!
Рука в кровi! Хiба ж їх можна брати
Без рукавички — гей, вiзьми, Рулав!
(Передає сокола джурi).
Але стривай! У лiсi ж не була ти,
I я тодi не за тобою мчав...
А звiдки ж сокiл...
О, яка пригода!
(Оглядається i бачить Анну, яка смiється).
Це, значить, ти його передала!
О королево! Знов тобi хвала
За двох дочок прекраснiшої вроди!
Як ти сама, Олафова дочка.
I н г i г е р д а
Так — Анна це, а це Єлизавета.
Га р а льд
(палко).
Єлизавета! Єлизiф! Яка,
Яка ж вона прекрасна! Так, мене ти
Сюди на щастя, доле, привела!
О вiщi дiви Долi i Часу,
Вердандi, мудра дiва днiв бiжучих,
Ти провела мене крiзь лiс дрiмучий,
Щоб я знайшов життя мого красу!
Я мчав крiзь лiс, крiзь гори i долини,
Немов ловець на ловах соколиних,
А сокiл цей, що так мене манив,
На iншу руку раптом пересiв.
I щоб здобути руку цю дiвочу,
Пройду я свiт вiд пiвдня до пiвночi,
Своїм човном схвилюю всi моря,
Здобуду свiт, корону, перли, славу,
I все для тебе, донька Ярослава,
Лиш покохай мене, моя зоря!
(Бере за руку Єлизавету, зазираючи їй у вiчi).
IV
Раптом чути дзвiн багатьох дзвонiв, сурми, вiтальнi крики. Всi кидаються до арок.
I н г i г е р д а
Це князь! Це вiн! Мерщiй подати конi!
Назустрiч всi! Ходiм, Гаральде! Донi!
Всi швидко йдуть до виходу.
Лиш один Микита залишається в галереї.
Вiн дивиться задумливо крiзь арки.
М и к и т а
Настав мiй час... бажаний час вiдплати
За кривди всi, що Новгород зазнав...
Та хочу все ж тепер я сам пiзнати,
Чим вiн людей отак причарував,
Владика Русi, мудрий Ярослав...
Але в цей час, рiшучий i врочистий,
Чого ж мiй дух збентежений охляв...
Бо ясний ангел, лагiдний i чистий,
Тебе закрив вiд мене, Ярослав...