27 вересня 1939 року за повідомленням газети "Правда" на запрошення уряду СРСР до Москви прибув міністр іноземних справ Німеччини пан фон Ріббентроп…
Зустріч була організована за вищим розрядом. Хоча Молотов як голова Раднаркому СРСР був за рангом вище почесного гостя, Сталін наполіг аби саме він зустрічав дорогого герра Ріббентропа.
Вокзал квітнув від прапорів зі свастикою, їх було вивішено більше, як потрібно було для протоколу. Гостя зустрічали на чолі з Молотовим майже всі члени МЗС, вищі чини Генерального штабу, були дами в хутрах і представники громадськості в якості масовки.
Ріббентроп залишився надзвичайно задоволений зустріччю. В своїх мемуарах він згодом захоплено писатиме:
…Ми отримали ряд блискучих запрошень. У Великому театрі на честь німецької делегації дали "Лебедине озеро" Чайковського, ми сиділи у великій центральній ложі і захоплювалися відмінним музичним виконанням і неповторною чарівливістю руського балету… Прима — балерина, яка приїхала заради нас із Ленінграду, танцювала чудово… Я хотів було особисто подякувати балерині, але граф Шуленбург відрадив: це можуть сприйняти з незадоволенням. Я послав їй квіти, сподіваючись, що в Кремлі це не викличе неприємних наслідків.
Сталін дав на нашу честь великий бенкет, на який були запрошені всі члени Політбюро.
…Члени Політбюро, які нас чекали і про яких у нас говорили багато фантастичного, мене приємно збентежили, у всякому разі я і мої співробітники провели вечір з ними у вельми гармонійній обстановці. Данцігський гауляйтер, який супроводжував мене в цій поїздці, під час зворотного польоту навіть сказав: часом він відчував себе просто "серед своїх старих партайгеноссе…"
Ріббентропу все в Москві подобалось: балет, прийом, протокол, навіть члени Політбюро.
"Під час бенкету за руським звичаєм виголошувалося безліч речей і тостів за кожного присутнього, аж до секретарів. Більше того, Сталін (я сидів поруч з ним) підбивав на все нові й нові речі, промови. Подавали чудові блюда, а на столі стояла коричнева водка, що відзначалася особливою міцністю…
…На протязі вечора я не раз бесідував по-дружньому з членами Політбюро. Особливо мені запам’яталися маршал Ворошилов і міністр транспорту Каганович. Про нього і про його єврейський план у нас часто говорили в Німеччині. Його зараховували до одного з найбільших закулісних осіб інтернаціонального єврейства…"
Переговори відбувалися в кремлівському кабінеті Сталіна. Ріббентроп привіз проект нового пакту, т. зв. "Договір про дружбу й кордони".
Третій заключний тур зайняв всю ніч.
Німці й радянці тоді перекроювали карту Європи…
Як і ще раніше разом з Ріббентропом Молотов підписав "Договір про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом" (Москва, 23 серпня 1939 року, в "Правді" опублікований 24 серпня).
"Уряд СРСР і Уряд Німеччини, керуючись бажанням зміцнення справи миру між СРСР і Німеччиною і виходячи з основних положень Договору про нейтралітет, укладеного між СРСР і Німеччиною в квітні 1925 року, прийшли до такої згоди.
Стаття І.
Обидві сторони, що домовляються, зобов’язуються утримуватися від будь-якого насильства у відношенні один до одного як окремо, так і разом з іншими державами.
…Стаття V.
На випадок виникнення спірок чи конфліктів… обидві сторони будуть вирішувати ці справи виключно мирним шляхом" — і т. д., і т. п.
30 вересня 1939 року перед своїм від’їздом фон Ріббентро зробив наступну заяву співробітнику ТАРС:
"Моє перебування в Москві знову було коротким, на жаль, надто коротким. Наступного разу я сподіваюсь побути тут більше. Однак ми добре використали ці два дні…"
В ніч з 23 на 24 вересня під час тих переговорів Сталін підняв бокал.
"Я знаю як сильно (так і сказонув: сильно!!!) німецька нація любить свого вождя і тому мені хочеться випити за його здоров’я".
Пили тоді багато: за Пакт про ненапад, за нову еру в німецько — радянських відносинах і за німецьку націю…
Все це миттєво пригадалося Молотову, але він утримався від будь-яких спогадів та розчулень, а сухо, по-чиновницькому відповів:
— Слухаю!
— Як іде мінування Москви? — запитав Сталін, незадоволений з того, що сам він — так недоречно — пригадав свою тодішню фразу "Я знаю як сильно німецька нація любить свого вождя і тому мені хочеться випити за його здоров’я", — а тому ледве стримував роздратування (хоча на кого гніватися, як сам і виголосив той проклятющий і дурний тост). — З мінуванням упорались чи робота ще триває?
Пізніше московські видання через роки й десятиліття писатимуть, що "в жовтні 1941 року питання про здачу міста вважалося майже вирішеним. Перші німецькі мотоциклетні роз’їзди уже маячили в районі Річкового вокзалу, а резервів, щоб затулити прорив, практично не було.
Ті ж, що були, мусили вступити в бій в останній момент і в самому центрі: біля Красної площі. А тому Сталін, готуючись до своєї евакуації з Москви, прикрившись відповідною постановою ДКО № 740 від 8 жовтня 1941 року, віддав наказ про "проведення спеціальних заходів" — мінування не тільки далеких підступів до Москви і стратегічних об’єктів, але й усіх трас, якими німці могли прийти до Кремля.
В першу чергу мова йшла про Ленінградське шосе, Ленінградський проспект, вулицю Горького (Тверська) та інших "танконебезпечних вулиць" — нинішні Велика Дмитрівка, Велика Нікітська, Воздвиженка, і, можливо, Знаменка. Вся ця величезна територія увійшла в зону відповідальності ОМСБОП — окремої мотострілкової бригади особливого призначення НКВС: вона її мінувала, вона ж повинна була її обороняти, вона ж і підривати.
Згадувана бригада була у віданні старшого майора держбезпеки (відповідно загальновійськовому званню генерал — майор) Павла Судоплатова, який очолював з жовтня 1941–го 2–й відділ НКВС (терор і диверсії в тилу противника).
Бійців ОМСБОПа майже повністю націлювали на диверсії і терор, що означало: підкрастися до об’єкта, замінувати, підірвати… Центр Москви був відданий під контроль ОМСБОПа, де той мав наводити "революційний порядок".
Була ще й особиста вказівка Наркома Внутрішніх справ: спецгрупі виділили кілометри шнурів, бікфордових і детонуючих, велику кількість підривників і тонни вибухівки.