-Невже я ще був здатний... роздягтися?
-Кажу ж, я ледве витримала... Така ніченька була, така!.. Райська і божественна. Тепер я певна, що ти як великий московський князь чогось таки вартий!
-Мерсі боку, як кажуть ті, чийого коньяку я здорово вчора хлобиснув. І взагалі — стривай!
-Я не збираюся нікуди тікати,— незнайомка засліплювала його посмішкою та голизною свого розкішного тіла.
-Як ти тут опинилася? (у протилежній стіні з-під картини визирало вічко відео, ясно, що всю ніч ішов запис).— Ти хто така, шльондра німецька? Ти... ферштейн?
-Ферштейн, ферштейн. Тільки я не шльондра,— верескнула білявка, на всяк випадок демонстративно-цнотливо натягуючи на себе простирадло.-Я —принцеса!
-Ого, як мені поталанило! У курвах сама принцеса ходить.
— Я — принцеса Марія! Між іншим, з династії Гогенцоллернів! З роду, — вона знову верескнула,— самого Фрідріха Вільгельма, прусського короля!!!
-Подумай гарненько, може ти з роду самого Фрідріха І Барбароси, га? Імператора "Священної Римської імперії"? Га? Подумай. Не дрібнися. Я просто зворушений, з ким мені пощастило всю ніч трахатись!
-Фрідріх I Барбароса, до твого відома, походив з династії Гоген-
штауфенів, а я з династії Гогенцоллернів!
-Отак набратися! Чорт!— тільки й зітхнув Йосип ІV.— Здається, я таки влип у якусь історію. Ось тільки в яку?
"Клята німчура,— далі вже думав він, не зважуючись те, що думав, висловлювати вголос.— Не інакше, як щось затіває — от і підсунула мені цю шльондру. Із роду буцімто самих Го-гоген... Тьху, й не вимовиш! Не інакше, як німчики готують якусь провокацію. Одержати б по-швидше ярлик на князівство і хутчій брати йоги в руки та накручувати петлі /його величність любила полювати зайців/ з цього триклятого Берліна, хай би
він пощез, зараза отака!!."
Офіційний прийом відбувся не в Рейхстазі чи в Палаці Уряду, на що потай сподівався Великий Московський князь, а всього лише в залі
для прийому почесних гостей престижного готелю "Бельв’ю".
"Що ж, як у нас, руських, кажуть: по Сеньці й шапка,— змирився з рішенням німецької сторони Йосип ІV.— Та й недарма ж у нас ще кажуть: в чужий монастир зі своїм уставом не сунься! Або: на чийому возі їдеш, того й пісні співай!.. "Бельв’ю" то й "Бельв’ю". Не останнє приміщання в Берліні. Та й не кожного гостя німецька сторона приймає в "Бельв’ю".
А коли побачив яка розкішна зала для прийому почесних гостей у "Бельв’ю", то й заспокоївся, радий, що його гідності й посаді німці не зашкодили!..
Аби дали ярлик на велике князівство, визнали його, Йосипа ІV верховним правителем ВМК-2, а там... Там хай хоч і трава не росте. Все інше, він, Йосип ІV, переживе. Не злиняє. Аби вирвати в клятої німчури владу, він на все згодний. В тім числі й на "Бельв’ю". Адже тоді всі, хто все ще зазіхає на владу в Московії /а в Московії постійно хто-небудь зазіхає на владу, це як національна риса руських, їхній менталітет/, прикусять язики, спіймавши облизня. Адже проти того, кого визнають німці, ніхто не зважиться виступити, бо інакше матиме справу з самим рейхом. Німці люблять порядок і анархії та безладу не потерплять у своєму протектораті. Під Москвою постійно знаходиться їхня бронетанкова дивізія — напохваті в протектора. Коли що — кине її на Москву і в Кремлі тоді не всидиш. А ще ж есесівський загін, десятки загонів, котрі тільки тим і зайняті, що слідкують за московітами. Крім усього ще діють сотні їхніх замаскованих вивідників, шпигунів та донощиків — слідкують. Коли що, будь кого — в тім числі й великого князя, — швидко поставлять на місце. А не підкориться, своє гнутиме — одним розчерком пера на його місце посадять іншого любителя влади! А їх, таких, що у всьому слухатимуть своїх арійських панів і сидітимуть у князівстві, як миша в ожереді — сухо, чисто, затишно і зерно на прокорм є,— завжди вистачало, вистачає і вистачатиме. Все це добре знав правнук Йосипа Сталіна, а тому на рожен ніколи не пер, у всьому слухався кляту німчуру, проводив їхню політику, тому й дістався до трону великого князя. Тож тепер, маючи під собою таке сідало, нікому його не уступить — нема дурних!
Гостей зібралося біля 500 осіб. З німецької сторони крім високопоставлених чинів рейху, міністрів та депутатів булл радники, працівники Департаменту у справах Слов’янії та інші офіційні особи, журналісти, відомі люди. З боку делегації ВМК-2 — почет великого князя, дипломати з приказу зарубіжних справ, відомі бояри, воєводи, радники, журналісти, релігійні особи на чолі з патріархом московським, представники численних російських князівств та ханств /всі вони були удільними/, які супроводжували Йосипа ІV як великого князя.
В просторій залі з широкими венеціанськими вікнами, сліпучими кришталевими люстрами і блискучим паркетом, на якому й ходити було боязко, буквою "П" поставлені здавалося б безконечні столи з антикварними кріслами з фернамбука . На столах виставлено розкішні сервізи, прикрашені старовинним сріблом і квітами.
Розкішний обід у "Бельв’ю" вдався на славу — сторона, що приймала, не поскупилася і прийняла представників якогось там князівства, сателіта протекторату на околиці тисячолітнього рейху, як наче б представників великої і могутньої держави, ледь чи не рівної самому рейху. Більше того, офіційний обід вшанував своєю присутністю сам рейхсканцлер, глава уряду Німеччини — добродушний взагалі чоловік, дещо товстуватий, а тому на вигляд простецький, із залізним хрестом на грудях, що його він любив на людях час од часу ніби поправляти, чим і привертав до своєї нагороди зайву увагу.
Він і відкрив обід коротким тостом "за наших добрих гостей із "Слов’янії", за "його величність герра Йосипа, друга рейху, який невтомно веде своє князівство до ще більшого процвітання, що його воно зазнало в співдружності з Великою Німеччиною", за "сердечні стосунки між рейхом і ВМК-2" і ще дещо в тому ж дусі.
У відповідь теж з коротким словом виступив герр Йосип.
Але тут стався казус, що відразу ж набрав політичного забарвлення.
Герр Йосип своє слово почав із згадки про "великий руський народ", який, звичайно ж, — ідеологічний трафарет, — над усе цінує дружбу з великим німецьким народом".