— Куди? До сексопатолога?
— Та ні...
— Дружині до психіатра?
— Ні, вам...
— А мені чого до пси...
— Та не до пси... В інститут клонування. Не забувайте, у якому віці ми живемо. Третє тисячоліття. Науково-технічний прогрес і так далі. Беріть, беріть направлення і йдіть на клонування, дорогий. Отримає ваша половина ще двох таких, як ви кажете, лотрів, і все буде добре.
Пішов той чоловік згідно свого направлення, а там, куди він пішов, специ у білих халатах — хап його! І в якусь машину. Дротами з датчиками бідолагу обплутали, клац-клац тумблерами, дали роботу комп’ютерові та на допомогу йому ще якусь трясцю підключили і — нате вам!
З машини їх вийшло вже троє. Той чоловік і дві його копії — живі й у плоті. По-науковому кажучи, клони.
Точнісінькі як оригінал. Ніби не машина їх розмножила, а рідна мати трійцю народила.. Ну такі вже схожі між собою, такі... Навіть з ідентичною бородавкою на носі. Навіть та бабенція, котра супруженція, не могла розібрати де її чоловік, сиріч оригінал, а де його клони. Тож усіх Федями — її чоловіка Федею величають, — називає.
Тільки покличе, Федю, як тієї ж миті:
— Ми, — тут!..
І три Феді перед нею як три богатирі виростають.
— Шо нада?
І зажила та бабенція, котра супруженція, як у раю, де всі забаганки миттєво і без зайвих розмов виконуються. Ще б пак. Кожна жінка про таке лише мріє. Один Федя, пардон, задовольняє, другий грошву заробляє, третій по господарству вертиться, їсти готує, у квартирі прибирає, ще й білизну дружині пере та прасує її потім...
Не життя в тієї жінки — малина!
Правда, спершу було трійця гиркалася між собою: хто буде задовільняти (буцімто це найприємніша робота з усіх робіт планети Земля), хто зароблятиме, а хто по-господарству допомагатиме. Всі чомусь багли лише, пардон, задовільняти в отому самому, значить. Але супруженція — а вона ще ого-го яка бабаенція! — тупнула дебелою стрункою ніжкою сорок третього розміру і все вмить владналося: один задовільняє, другий заробляє, а третій по господарству вертиться. А через місяць вони ролями міняються і
все як кажуть, о’кей!
Той хто, приміром, задовольняє в отому самому — іде по якомусь часі (не все коту масляна!) на кухню, а той що на кухні вертівся, — у спальню біжить. А потім їх замінює той, хто гроші заробляє і все повторюється.
Одне слово всі були при ділі.
Науковий розподіл праці.
Супруженція ними не нарадується. Як і життям своїм.
— Як добре, — каже, — що наша наука додумалася цих лотрів клонувати. Де один сплохує, утрьох справляться!
Раює собі метка жіночка і раює, аж раптом (сусіди щось запідозрили все ж, куди треба засигналізували "про безпорядки в такій-то квартирі") викликають її до Бюро по боротьбі з аморальністю та розбещеністю.
— Звинувачуємо вас, — кажуть їй суворі тьоті, котрі всі зуби проїли на боротьбі з аморальністю та розбещеністю, — в багатомужжі.
Супруженція та спершу бадьорилася, приндилася.
— Не маєте права, — губу копилила. — Багатомужжя — це форма шлюбу, при якому жінка може одночасно бути одруженою з багатьма чоловіками. Так би мовити, матріархат навпаки.
— Може, — одказують. — Тільки не в нашій країні. У нас багатомужжя заборонене законом — як аморальне.
— Але ж у мене, — розгубилася та жіночка, — як і перше чоловік один, а решта — його копії. По-науковому — клони.
— Хрін від редьки не солодший. Доведеться вам, громадянко, відповідати перед законом.
— Ото щоб знала як! — чоловік їй вже вдома додав. — Сама й винувата. Її, бачте, не влаштовує один чоловік... Темперамент у неї... їдрі т-твою! Гарем їй подавай чоловічий! Один має задовольняти в отому самому, другий заробляти, а третій по-господарству допомагати... Може ще й четвертого захочеш. га? Щоб на руках тебе носив, га? Ось так твоя жадібність і довела тебе до криміналу. Так вам і треба! Посадять тебе за аморалку, іншим представницям розпрекрасної половини роду людського наука буде! Щоб більше як на одного не зазіхали!
А сам тихцем метикує:
"Клонувати її чи що? Покіль не посадили, га? Коханок заборонено сімейному чоловікові мати, а клонів — чи клоних — будь ласка. Одна сидітиме в тюрязі, а друга тим часом... гм-гм... задовільнятиме, в отому самому, третя зароблятиме, четверта варитиме-прибиратиме, п’ята в постіль каву подаватиме, шоста..."
І так бідолага замріявся, що й зупинитися вже не міг — мріяв доки з ліку не збився. Аж тут дружина його термосить.
— Прокидайся, лежебоко! Тобі аби на боковій, а мені — терпи. Годі сачкувати, пора вже...
— Що-пора? — лупнув чоловік.
— Так ніби ти й не знаєш, голубе сизокрилий. Задовільняти в отому самому, заробляти, допомагати... Та гляди, не здумай сачкувати. Особливо при виконанні першого пунктика.
ПРІСЕЧКА З КРИЖОПОЛЯ
... А вже почало було схилятися, гей, чи не до весіллячка.
Мені вже залишалося зробити чи не останній крок. До омріяного щастячка. Принаймні, я перебував тоді у його зоні і вже вважав себе на цілком законних підставах чи не найщасливішим. Все складалося щоякнайкраще. Ще одне — останнє! — зусилля, якась там формальність, і я отримую чарівну дружиноньку — живи і радуйся! Насолоджуйся любов’ю і всім таким іншим.
Аж тут...
Грім серед ясного неба! Раптом виявилося, що в моєї — МОЄЇ!!! — коханої не я один такий.... Претендентів, яким приспічило захопити її руку та серце, виявилося — і де вони встигли взятися? — крім мене ще двоє. Таких же спраглих молодиків, як і я. Готових з нею на рушник ставати і міцну сім’ю будувати. Буцімто обидва вже й шлюбні пропозиції їй, як і я, зробили. Тепер вона вільна вибирати — з трьох одного. Матір Божа, як казала моя бабуся. Ще вчора я був єдиним, а сьогодні, виявляється, у складі трьох.
І коли сіє сталося? Коли до нас встигли присусідитись ще двоє?
Мовби ж вибраниця моя зустрічалася тільки зі мною — ах, ах, які у нас були вечори у теплім місяці травні, коли ще доцвітали вишні, а ночі були такими золотими! Себто місячними. Аж у голові макітрилося та у вухах солов’їне тьохкання лящало, а, виходить, нас троє. А вона одна.
І кохана моя, — до того думав, що тільки моя! О, наївний, так мені й треба! Що повірив зрадливицям у міні-спідничках! — в непростому роздумі: за трьох одночасно вона, звісно, заміж не вийде, а кому з трьох претендентів надати перевагу — ніяк не може вирішити. Бо і той, і той, і третій, кожен по-своєму вартий того, аби з ним звити затишне гніздечко.