Як свідчать руські билини, сидів, значить, Добриня на Княжій горі в гостях у Володимира, заморські вина день цмулив, два... А на третій, дійшовши до кондиції, раптом схопився, на коня скочив і гайда на Поділ, в бік Почайни. Всі тільки ахнули: який, мовляв, ґедзь Добриню за щось там укусив? Чи перебрав чоловік? Воно хоч і богатир, але ж хміль (чи як по-
теперішньому, алкоголь) кого хочеш на подвиги підштовхне.
"Ет, — зрештою бояри, — хай Нікітич погасає конем та провітриться. А захоче скупатися — будь ласка, Почайна хоч кого протверезить!"
Добриня й справді примчав до Почай-річки (була колись на Подолі така річка, в неї ще Глибочиця, Сирець та Ситомль впадали — всі вже мекнули!) і прямо з коня — шубовсть у воду! Хоч і добряче випив, але поплив, як наче у нього іззаду торохтів мотор "Прогрес"!
Ну, пливе він і пливе, і аж на Оболоні, на житловому масиві (тоді, щоправда, житлового масиву там ще не було) вибрався на берег — мабуть, там, де нині вулиці Богатирська та Добринська. І хоч довго плив, і вода ще холоднющою була, а не протверезів чоловік. Вибравшись на берег, закричав:
— А де тут Змій на прізвисько Горинич?! А подать його сюди, згораю од бажання голови йому постинати! Ич, голів скільки наплодив!..
А кому охота (навіть Змієві), щоб йому голову стинали? У Змія їх хоч і три було, але ж запасних він не мав.
Триголовий гад, тямлячи, що найкращий вид оборони, це наступ, налетів на богатиря, з трьох пащек полум’я вергаючи. А богатир Добриня, який Нікітич, певно, ще не протверезівши — бах-бабах мечем — аж іскри з очей у Змія сипонули! А з ними — одна за одною — і голови його посипались. Ось що можна зопалу натворити, якщо добряче набратися!
Впоравшись з триголовою тварюкою, Добриня потоптав і його нащадків (на Оболоні у Змія гніздо було, в якому він, як зразковий батечко, висиджував своє потомство) — змієнят, котрі, як і родитель їхній, теж були крилаті, триголові та ще й вогнедишні.
Ще й гордо заявив той Добриня, що він, мовляв, щойно звільнив Оболонь, а з нею і Київ, а з Києвом і всю Руську землю від зміїного свавілля. Та хто його, врешті-решт, просив галабурду-дебош зчиняти, га? Хіба забув, неборака, що Русь без верховного гада, якого всі навперебій батьком називали, і не Русь взагалі? Ну, набрався, як чіп, так і лежи, доки не прочумаєшся, нічого за меча хапатися і голови чужі рубати. Це як кожен забіяка-задирака, нажлуктившись міцнющих напоїв (а з ними нині на землі руській і не розминешся!), почне буянити-бешкетувати й мечем махати, то Русь-Україна, чого доброго, й геть обезголовиться. І це при тому, що на путні голови у нас завжди був — і є — стійкий дефіцит!
Так воно й вийшло. Бо звідтоді, як Добриня під п’яну руку ділов натворив, і не стало на Русі ладу. Бо який може бути на Русі нашій порядок, коли над Руссю — Змія Горинича катма? Ось звідтоді руський народ побивається та безпорядки — які сам же й творить — кляне.
— До чого, — кричать і нині його кращі представники, — нас демократія довела?! Нам би всеспопеляючого триголового гада, отоді б у
нас порядок був!..
Воно й такечки — погарячкував колись зопалу Добриня, перестарався, галабурдник, от і маємо тепер те... що маємо. Раніше, бувало, Змій тільки пролетить, того-того схопить — кого на сніданок, кого на обід, а кого увечері згламає, — землю попалить, пролітаючи — от вам уже й порядок на Русі! А тепер? Князя не бояться, з депутатів сміються, на міністрів — нуль уваги. Бо коли триголовий гад на престолі не сидить, то й страху на Русі немає, а звідси й порядку — бояри в законі, що хочуть, те й чинять. І навіть князь їх не в змозі приборкати. Тому патріоти й різні там
рятівники трудящихся і несуть на демонстраціях плакати й плакатики:
"Вимагаємо негайно повернути нам Змія Горинича — споконвічного гаранта порядку на Русі-матушці!"
А де тепер Горинича дістанеш, як Добриня свого часу все потомство його на Оболоні згарячу витоптав?! Виникла ідея: на Оболоні, на місці загибелі Змія Горинича, пантеон спорудити. Дехто, правда, для цієї споруди пропонував Хрещатик — центр, мовляв. Воно й так, центр, але ж місце загибелі змінити неможливо, тож доведеться пантеон споруджувати саме на Оболоні, а в нім — інкубатор. Хоча в нас задосить патріотів, котрі, знявши штани, готові й без інкубатора цілком добровільно сидіти на зміїних яйцях стільки, скільки треба, аби висидіти бодай одне триголове змієня, щоб потім виростити з нього триголового Горинича.
Та ось лихо — потрібних яєць немає. Тож патріоти, які горять бажанням їх задарма висиджувати, вже й до Москви за рятунком зверталися (там, кажуть, гориничі ще не перевелися!), так "зореносна" таку ціну за ті яйця зміїні загилила, начебто вони були із щирого золота! У відчаї патріоти й защітнікі трудящіхся кілька демонстрацій провели, несучи транспаранти:
"Москва наша люба, Москва наша славна, пришли нам триголового гада нами керувати — вік тобі будемо служити!"
Чим воно закінчиться, поживемо — та й побачимо. Може, Москва по-братньому й поділиться з нами своїм гориничами, чи бодай їхніми яйцями, з яких наші патріоти будь-якого гада висидять і тоді нарешті на Русі запанує довгожданий порядок.
Правда, Змія Горинича доведеться годувати чоловічиною (апетит у нього — дай Боже!), але патріоти й тут духом не падають, а вже складають списки добровольців — тих, хто піде Змієві на сніданок, хто на обід, а хто й на вечерю. А людей у нас завжди вистачить — був би лише Змій Горинич та апетит мав. А що він половину русичів пожере — не біда, друга половина їх нарешті отримає порядок і батька-гада всіх народів на престолі.
ПОДАЛИ ОСЕТРИНУ!
Мелодрама
Розкішна зала. Біля фуршетних столів збуджено товпляться гості, чути захоплені вигуки. Десь у безкраїх просторах зали виголошуються гучні актуальні тости. На ближніх підступах до авансцени дві дами — блондинка і шатенка. Тримаючи в руках фужери з напоями і тарілки з наїдками, вони підходять до одного з вільних бічних столиків.
ШАТЕНКА: Жаль, що в цій залі немає провідників — не диво й заблудитись. Хоча загалом фуршет сьогодні вельми оригінальний — вам не здається?
БЛОНДИНКА: Так, здається, бо кого нині осетриною здивуєш?