— А зараз я хотів би… хотів би повторити один свій довоєнний тост.-На мить задумався:— Він, якщо мене не зраджує пам’ять, звучить так: "Я знаю, як сильно любить німецька нація свого Вождя і тому мені хочеться випити за його здоров’я!"
-І за майбутній Пакт про ненапад і дружбу між нашими народами — великим німецьким і великим московським,— додав Молотов.
-А також пропоную випити за нашого усіма нами любимого і дорогого Йосифа Віссаріоновича Сталіна!— аж верескнув Берія.— За того, під чиїм мудрим керівництвом ми здобули таку вражаючу перемогу і знову знаходимося в Кремлі! Сталін кивнув на знак згоди і вони мовчки випили.
-Молотов,— вертячи в руках порожній бокал, озвався вождь,— не забудь подякувати фюреру за його тепле вітання. І заодно передай моє вітання дорогому герру Ріббентропу. Додай: ми теж сподіваємось невдовзі зустрічати у Москві дорогого герра Ріббентропа... Як кажуть — під вусами у вождя майнула крива посмішка, хоч жовті, котячі очі його залишалися холодними,— з вовками жити...— Як там далі, Лаврентію? Сподіваюся, ти знаєш народну мудрість?
-Так точно, товаришу Сталін! З вовками жити, з вовками й дружити!
— Точніше, точніше, Лаврентію, народну мудрість треба краще знати: з вовками жити — по-вовчому вити.
Так почалася ера Великого Московського князівства-2 — під мудрим керівництвом дорогого і любого... — і т.д., і т.п. — керманича, батька і вчителя всіх народів, геніального стратега і тактика неперевершених перемог товариша Сталіна — Великого Московського князя.
ЯРЛИК НА КНЯЗІВСТВО
або Три дні дзвонити у всі дзвони!
20 листопада 2020 року до першого перону Білоруського вокзалу
урочисто підкотив спецекспрес Берлін-Москва. /Як схвильовано один із журналістів зазначатиме, "з почуттям виконаного обов’язку"/
Вокзал, як і годиться для такої події, було прикрашено червоними полотнищами із зображеннями ведмедя, що стоїть на задніх лапах, тримаючи в передніх щит із стилізованими під слов’янську в’язь літерами "ВМК-2", а також червоними штандартами з чорною свастикою в білому колі — з поваги до Великої Німеччини і на знак "вічної дружби з великим німецьким народом". Ліворуч і праворуч на пероні товпилися численні зустрічаючі — члени клану Джугашвілі, бояри в розкішних соболевих та горностаєвих шубах /незважаючи на ще теплий осінній день/, урядовці, яким, як і в будь-якій країні немає числа, радники, фото-тележурналісти і ті, хто носить невизначений статус "приближені".
Як тільки провідниця в давньоруському фірмовому вбранні відкрила двері вагону, з нього наче із шкатулки вигулькнув Йосип ІV Джугашвілі в завеликому кашкеті, напіввійськовому френчі з накладними кишенями, в темно-синіх, з генеральськими лампасами штанях, що їх у націонал-патріотичних виданнях називають "портками", що були заправлені в м’які кавказькі чоботи. В руці він картинно тримав свою традиційну люльку — атрибут чи не всіх Джугашвілі, навіть тих, хто й не палив.
Поруч з великим князем — теж наче бісівкою вигулькнувши із шкатулки,— як уродилася довгонога /преса традиційно потім запевнятиме, що ноги у неї ростуть чи не від вух/ білявка в розкішному платті з діадемою в пишній зачісці. З-за неї визирала есесівка Ельза в чорному костюмі /піджак, коротка спідниця, в білій кофті при краватці, вузол якої блищав срібним есесівським значком у вигляді черепа/.
Білявка трималася вільно, дещо аж незалежно і навіть було поклала руку на плече великого князя, але все ж прибрала її, як тільки той невдоволено ворухнув плечем.
"Побрикайся, — зловтішно подумала довгонога арійка,— все одне я тебе загнуздаю — не таких укоськувала..."
Ледве князь ступив на перон, як оркестр заграв спершу гімн Великого Московського князівства, що починався словами "Слався наш великий князь, славний-преславний князь-государ", а потім і Великої Німеччини /ще б пак! За спиною Йосипа виднівся протектор у низько насунутому на лоб здоровенному кашкеті, що затінював йому чи не все лице, та й серед зустрічаючих чи не половина були явними або таємними агентами СС та гестапо/.
Витримавши ефектну паузу, великий князь голосно звернувся до присутніх /вважалося, що до самої історії/:
-Великий народе московський! Московіти! Мої любі піддані! Піклуючись про ваш добробут і спокій у нашому великому князівстві, я привіз вам велику княгиню московську — аж із самого Берліна!— злегка вклонився до білявки, котра ще грайливіше посилала навсібіч повітряні поцілунки.— Як кажуть, прошу любити і жалувати за руським звичаєм: принцеса Марія із всесвітньо відомої історичної німецької династії Гогенцоллернів, з роду самого Фрідріха Вільгельма, короля прусського!
Віднині вона ваша матушка московська!
Оркестр заграв туш.
Принцеса Марія з династії Гогенцоллернів з роду самого Фрідріха Вільгельма, прусського короля, а тепер велика московська княгиня, завертілася, все ще посилаючи повітряні поцілунки та білозубу посмішку великому московському народові. Присутні на вокзалі захоплено вітали свою велику княгиню, стрекотіли теле— і-кінокамери, спалахував магній. Протектор бурхливо зааплодував, показуючи усім своїм видом, що й він причетний до такої епохальної події, як одруження великого московського князя з німецькою принцесою.
-Великий народе московський! Московіти!— знову заговорив Йосип ІV Джугашвілі, то соваючи під вуса свою декоративну люльку, то виймаючи її.— Я повернувся з Берліна, могутньої і славетної столиці тисячолітнього рейху. Мій візит у дружню нам країну був зело успішним і продуктивним. Я привіз вам мир і дружбу фатерлянда, нашого друга і захисника на найближчі п’ять років. Це запорука нашого процвітання! Слава арійцям великого Адольфа! Слава великій Московії!
Перон потонув у вигуках схвалення. Оркестр щось грав — то бравурне, то релігійне. Тлусті попи в чорнющих рясах кадили перон. Найбільший піп гудів потужним голосом як в ієрихонську трубу:
-Слава на віки вічні його величності Йосипу ІV Джугашвілі, великому князеві Московському! Довгих літ і князівства його величності, батькові нашому і керманичу! Слава, слава великій княгині Московській,
принцесі Марії і нашій віднині матушці!
-Слава великому німецькому народові і його уряду!— лунали здравиці з іншого боку.— Другу і брату великого московського народу!