Ярлик на князівство (збірка)

Страница 218 из 247

Чемерис Валентин

-Ах, ах! Нема нічого занудливішого в світі, як оці ваші...

університети! Факультети!.. Для секса вони ні до чого. Любитися з гарними чоловіками можна і без університетських дипломів.

-Моїй любій принцесі все можна, а я мушу думати про завтрашній день і хліб насущний. Тому закінчила ще й військову кафедру, поступила в партію, потім мене взяли в канцелярію "СС" і ось... Обер-лейтенант, спеціаліст по Слов’янії. Маю на хліб і до хліба. І про свій завтрашній день

спокійна.

Обер-лейтенант Ельза хотіла було ще трохи просвітити свою підопічну, яка відзначалася дрімучим невіглаством, але та надибала поглядом офіцерів —есесівців, високих, струнких, з блискучими — срібними — знаками розрізнення та черепами на кашкетах, і почала грати очима та пускати бісиків — серед них було чимало її коханців. Забувши при цьому про великого московського князя — та він її вже й не цікавив. Пхе, коротун!

Відчувши це, Ельза зітхнула, урвала свою інформаційну бесіду і ображена, що її не слухає підопічна, зібрала губи в курину гузку...

"Шльондра гестапівська, курвочка есесівська",— подумала про свою підопічну. — Чи не у всіх вищих чинів рейха в ліжку побувала, а вдає з себе... святу та непорочну діву. Та й до всього ж, ти така принцеса Гогенцоллернська, як я індійська,— так подумала, але на всяк випадок поштиво посміхнулася до Марії і ніжно погладила її по руці /принцеса любила, коли її гладили по... по всьому тілу/.

-Все буде добре, моя люба принцесо,— прошепотіла наостанку.— Стати великою московською княгинею — це, навіть, дуже престижно. Все одне, що царицею.

-Справді?— враз ожила Марія.— Це прирівнюється де цариці?

-Майже. Ну... майже. Сьогодні княгиня, а завтра, дивись, як Йосип царем стане, ти вже й цариця. Та й пора десь закорінюватися. Не все ж, даруй, шури-мури крутити. Любов’ю та гульками можна займатися до вінця, а вже потім і до кінця — кар’єрою. Як станеш княгинею чи царицею, всі твої коханці листом слатимуться перед тобою — як офіцерня перед генералом чи фельдмаршалом.

-О-о-о!!. — захоплено протягла принцеса.— Це те, про що я мрію. Виходить, мрії збуваються? Навіть у принцес? Але… раптом той Йосип-коротун відмовиться на мені женитися?

-А його ніхто й питати не буде — забагато йому честі. Як вирішить рейхсканцлер — так і буде. Ще й пишатиметься той, як ти кажеш, коротун, що в його князівстві великою княгинею буде німкеня з роду самих Гогенцоллернів!

БУНКЕР

КОЛИ ПОГАСЛИ ЧЕРВОНІ ЗОРІ КРЕМЛЯ

Повість у повісті

30 вересня — 20 жовтня 1941. Москва

...Ще раніше, як почалася евакуація, згасли рубінові зорі Кремля.Царську геральдику — двоголові орли — на баштах Кремля більшовики після захоплення ними влади у 1917 році, знищуючи все старорежимне /як писатиме поет, "все, ще паном звалося"/, чомусь не зачепили "караючим мечем революції". Хоч як не дивно, але двоголові пернаті хижаки, що були століттями символом імперії Романових, ще довго залишалися на своїх місцях. Тільки у 1936 році більшовики зняли їх із башт Кремля — до того вірні ленінці спокійно собі сиділи в Кремлі — "под сенью двуглавых орлов".

Для нової символіки зорі з серпом і молотом, що до того були емблемою Червоної Армії — виготовили з неіржавіючої криці й облицювали їх позолоченими листами.

Серпи й молоти на зорях з червоної міді були викладені уральським напівкоштовним камінням — аметистом, олександритом, топазом, аквамарином та гірським кришталем, загальною кількістю біля семи тисяч штук.

Творіння це /все ж виготовлене на скору руч і не виключено, що якимись підмайстрами, не вельми вправними/ прикрашали Кремль два роки. А тоді володарі Кремля задумались: треба щось шукати краще, надійніше — під дією атмосферних опадів самоцвіти швидко втрачали свій святковий вигляд.

У 1937 році, готуючись до 20-ї річниці жовтневого перевороту, зорі на баштах Кремля замінили рубіновими — коштовним камінням червоного кольору (прозорий різновид корунду). Вони мали цілодобово світитися зсередини.

Вага кожної зорі — біля тонни, розмах променів від 3-х до 3,75 м. До всього ж вони ще й оберталися, як флюгери —в залежності від вітру.

Зварили їх на донецькому Костянтинівському заводі. /До того в

Союзі ніхто не міг зварити таке велике й міцне рубінове скло/.

Чотири роки витвори донецьких майстрів сяяли на баштах Кремля, і раптом згасли! Восени 1941-го. Їх, рятуючи від німецької авіації, просто зачохлили брезентом.

І стривожені москвичі збагнули, що це вже все. Якщо й зорі Кремля

зникли — кінець червоній імперії, чиїми символами й були рубінові зорі. А там, де вони ще вчора святково-державно сяяли /оспівуючи які, радянські поети впадали хіба ж у такий раж!/, запанувала пітьма, що її час од часу під акомпанемент сигналів повітряної тривоги, краяли метушливі промені прожекторів...

До ста великих подій XX століття належить і битва 1941-го за Москву. Восени того ж року, під час бистроплинної тоді німецько-радянської війни, вермахт почав готувати завершальну операцію "руської кампанії" /Другої світової війни/ під кодовою назвою /фюрер любив барвисті, лякливо-погрозливі назви, що мали історичні паралелі/ "Тайфун".

Як відомо, тайфуном називають ураган величезної руйнівної сили, що виникає в південно-східній Азії та в тропічних широтах західної частини Тихого океану.

Тайфуном, але досі нечуваної військової сили і збирався вермахт обрушитися на столицю більшовицької імперії.

І мав для цього достатню силу.

Битва почалася 30 вересня 1941 року. Німці зосередили 75 дивізій, що нараховували 1800 тисяч солдат і офіцерів, 170 танків, 1390 літаків, більше 14 тисяч гармат і мінометів.

Радянці зосередили під своєю столицею трохи меншу, але все одне велику силу: 1250 тисяч чоловік, 990 танків, 677 літаків, 7600 гармат та мінометів — вся ця міць була об’єднана у три фронти: Західний, Резервний та Брянський.

І спалахнула жорстока і велика битва. З самого початку німцям почало фортунити, військове щастя було явно на їхньому боці. Розбивши війська Південно-Західного фронту, оточивши і полонивши Київське угрупування радянських військ, вермахт всі сили кинув на захоплення Москви. Німецькі стратеги були певні: доти, доки тримається Москва, СРСР буде подолати надто важко — якщо взагалі можливо. І навпаки, з падінням "червонозоряної" столиці /хоча зорі вже й зникли над Кремлем/ Радянський уряд змушений буде капітулювати. Принаймні, він тоді опиниться в безвихідній ситуації.