А ми... Пригадуєте, як у Поета: "Німець скаже: "Ви моголи", "Моголи! Моголи!" Бо "як німець покаже Та до того й історію нашу нам розкаже, — Отойді ми заходимось!.." Історію свою сприймати... Скажуть нам, Мазепа, Виговський, Петлюра, УПА та інші наші великі герої насправді наші вороги, і ми покірно будемо повторювати: вороги, вороги!.. "Вам не нужна Конотопская битва" — і ми будемо повторювати:
не нужна!... Аякже, не нужна!
А вона, ой як "нужная". Себто потрібна.
Як послухаєш сусідку, то Україні "не нужно" вступати до ЄС. І особливо до НАТО. Навіть сам прем’єр Путін (вчорашній президент Росії, завтрашній теж, а сьогодні мовби підпільний, неофіційний) якось делікатно пригрозив нам вседержавним пальчиком: якщо Україна вступить до НАТО, то Росія перенесе до себе — чего бы это ей не стоило! — підприємства ВПП. (Інші діячі сусідні навіть ракетами нам погрожують, що тоді, мовляв, вони будуть націлені на Україну). А чому? Та все тому, що "не нужно" нам НАТО. І це лише початок (випадок з Путіним) братніх погроз, якщо Україна, не послухавшись Росії все ж таки вступить до альянсу. Вирішила Росія, що нам "ненужное" НАТО, так воно й справді — Росії видніше! — "ненужное", пора це затямить!
Та й сама незалежність Україні, виявляється, теж "не нужна". Про це нам з 1991 року невтомно нагадують діячі "братні". Тієї Росії, яка все ще мріє створити імперію, а Україну в ній ощасливити статусом губернії — наприклад, Новоросійської. Вчать нас, вчать, що ніяких українців немає (ну, може, якісь там хохли), що в нас один народ, одна віра — московська православна на чолі з московським патріархам, а тому ніяких кордонів, ніякої незалежності. Мусить бути одна держава. Звичайно ж російська. Але Україні в ній місце губернії гарантоване. Та і як ділитися, коли в багатьох росіян тещі, виявляється, в Україні мешкають (хай вони здорові будуть!), а в деяких українців (як і в автора, між іншим, цих рядків) у Росії — хай і вони там будуть здорові! То яка незалежність? Яке відокремлення? Які кордони —"долой" їх! Не смійте ображати тещ!
Так невтомно вчить нас північна сусідка, вказує нам по-братньому, що нам "нужно" і що "не нужно" і як нам трактувати власну історію, кого славити з її діячів, а кого й ганьбити, а ми ніяк не можемо второпати, що нам "нужно", а що й "не нужно" Як і у випадку з ювілеєм Конотопської битви, яка, виявляється, нам таки "ненужная".
І насамкінець ще раз повернемось до згадуваної вже статті російськомовної в Україні московської газети:
"Это сейчас мы пожимаем плечами в ответ на слова об общей православной вере и славянском братстве — в наш просвещенный век подобные понятия не в моде. А вот 350 лет назад (коли Виговський розбив Трубецького) они были очень даже в ходу..."
Можливо. Хоча взагалі — золоті слова! Жаль тільки, що шановний автор їхній і його газета чомусь не повідали їх "овеянному славой" князю Трубецькому, який порушивши український кордон, увірвався на нашу землю зі своєю ордою на "лихих" конях, забувши — чи знехтувавши, швидше друге, — "общей православной верой и славянским братством".
І все ж та битва тоді, — 350 років тому, — під Конотопом була потрібна. Нам. Хоча б для того, щоб показати любителям захоплювати наші краї, що й ми, коли згуртуємось, можемо загарбникам добрячу відсіч дати! Раптом… Раптом це коли-небудь і знадобиться, га? У відстоюванні свого. Та своєї історії, до якої нашим сусідам — най здорові вони будуть! — зась! Бо ні, ні, та іноді й здається, що "овеянный славой" князь Трубецькой все ще потоптом іде по Україні. Чи то пак, "триумфальным маршем". Принаймні, по нашій історії — живій, братове-товариство, — поки що живій, хоч і з ранами великими. Що все ще не заживають. Та й чи затягнуться вони коли-небудь, як їй раз по раз і свої (є, є в нас такі, чимало їх!), і чужі наносять тяжкі удари, оголошуючи її просто "ненужной". Нам. А ми (принаймні, деякі з нас, а таких ще цілі регіони) віримо чужим голосам. Які в Україні здебільшого й поотаборювалися. Віримо, забувши при цьому, що яким ми збережемо своє минуле — і наших славних прадідів великих, — таким і буде наше майбутнє. Якщо ще буде.
Тож добра вам, добрі люди! І тобі, "матінко"-Росіє, сусідко наша. Як би там не було, а нам на одній планеті з ласкавим йменням Земля і далі жити. Бажано добрими сусідами. Але — зі своїми кордонами. Незалежно від того, де в кого живуть тещі. І не вказуючи, що кому з нас "нужно", а що — "не нужно". Тож не варто про це забувати.
…Як час летить!.. Століття змінюються століттями — ось уже на порі стає і 350-ліття Конотопській битві, — такій потрібній нам, якщо ми хочемо зберегти історію свою, а й, отже, утвердити своє майбутнє, свій дух і душу свою. Бажано, невмирущу.
У ЯКУ РИГУ МИ ЇДЕМО?
"...Нарешті дійшло й до нашого славного Гусятинська! Виявляється, у вашому Києві (а в ньому шо — своє царство-государство?) хтось хоче демонструвати хвільми токо на українській мові, а не к примеру, як і положено в культурному і цивілізованому обчестві — як у нас, у Гусятинську, — на язиці. На велікому і могучему, между прочим!
Дожилися у вашому Кийові! А колись же був матір’ю городів руських — сам лічно слишав! Та князь Олег у гробу перевернеться, як узнає, що в його матері хвільми не на язиці, а на якійсь там мові!
До чого ви дожилися у своєму Кієве! До чого догралися із своєю незалежністю! Діко, к примеру, шоб ми в своєму Гусятинську та вдруг почали виступати токо за гусятинську мову! Де вона могла взятися? Я в Гусятинську хоть і живу з незапамятних времйон, а все дно не знаю ніякої гусятинської мови, а балакаєм ми токо на культурном язице. Та і где ето відано, где ето слихано: чтоб, к примеру, у Хранції виступали токо за хранцузьку мову, а в Лондоне за якусь лондонську! Хіба в Кріжополє, де у мене тьоща, ратують за якусь крижопільську мову і навязують її другим городам і весям? Ілі к примеру... Хто в Харцизьку Донецької області виступає за демонстрацію хвільмів на їхній, харцизькій мове? Га? Так чого це в Кійове виступають токо за українську мову? Я чув, шо в Донецьку категорически протів такої українізації і все сільно возмущенниє. І даже там відказуються брати білети в кінотеатр, ежелі в ньому демонструються хвільми на українськой, значить, мове. Я тоже за язик, а не за какуюсь мову. А тому требую немедленно ответіть по даному вопросу. Хведір Салов. (Застерігаю: не Сало, а —ов на кінці!)"