Пани митники чесно подякували пані швейцарці за такий спалах
гостинності і вже не зовсім чемно спинивши її безугавний словесний потік, заявили, що з її комп’ютера вирвано все начиння — тут вже її любий чоловік у Берні нічим не зарадить, — а замість нього в його оболонку "втелющено"... Здається, але це буде негайно уточнено, антикваріат.
— Та який там... антикваріат, — враз наче зів’яла пані і її велемовність вичерпалася в одну мить і вона, посірівши, зробилася якось прісно-скучною. — Так, всього лише гравюрка — купила в одного київського колекціонера на згадку про відвідини Києва... Чоловік мій, котрий....
— ...чекає-не дочекається пані у Берні...
— Так, так, а звідки ви знаєте? Чекає. Так ось він — великий любитель дереворитів... От і придбала на Андріївському узвозі сувенірчик — в якості гостинчика. Що ж тут дивного?
— Дивина, пані хороша, в іншому. Що ви цей, як кажете, сувенірчик в якості гостинчика для вашого любого мужа, котрий з нетерпінням чекає-виглядає вас у Берні, чомусь так дивно запакували — в серцевину комп’ютера. Не пошкодувавши його і видравши з нього все начиння...
— Комп’ютер все одно вже давно застарів і я збиралася його викинути і придбати щось з найновішої серії, — і пані з останніх сил намагалася зберегти безжурність, цінькаючи пташкою. — Я так його запакувала, аби вберегти від випадкових пошкоджень в дорозі. Та й він переконував мене...
— Хто, даруйте, "він"?
— Колекціонер. Застерігав, що це — шедевр епохи раннього соцреалізму і що йому ціни немає, а тому його при перевезенні треба…
— Мабуть, ще й застерігав, що це є надбання народу і вивозу з України не підлягає...
— Гм... Щось подібне, якщо я не помиляюся, говорив...
— І скільки ж пані заплатила за цей... гм-гм... шедевр епохи раннього соцреалізму?
— Здер, — пардон! — з мене п’ятнадцять тисяч!
— Доларів?
— Та вже ж не гривень.
— І вам не шкода було такої суми?
— Але ж це... це — шедевр епохи раннього соцреалізму.
— Це він вам так казав?
— Н-ну... Крім того, з усіх країн, де я буваю, я завжди приводжу додому гравюри. У мене їх ціла колекція. О, гравюри — моя слабкість.
— Але коли пані в’їздила в Україну, на кордоні у неї не було задекларовано таку суму, як п’ятнадцять тисяч доларів.
— Ви гадаєте, що я... що я перевезла їх підпільно?
Виявилось, що пані з Берна аби придбати ту рідкісну гравюру, як її переконував колекціонер — шедевр епохи раннього соцреалізму! —
продала в Києві відеокамеру і кульчики золоті з брильянтами...
— Гм, дорогувато. Та ще пані зіпсувала комп’ютер, який теж дещо коштує. І все заради того, аби заховати у ньому свій антикваріат — шедевр епохи раннього соцреалізму. Дорого ж пані обійшовся цей гм-гм... шедевр.
— Та все ж недешево, — і пустила сльозу. — Невже пани такі жорстокі, що конфіскують в бідної туристки цю штучку, за яку вона не пошкодувала відика і золотих кульчиків з брильянтами? Я аж цілих п’ятнадцять тисяч баксів за неї відвалила.
Погукали спеціаліста з антикваріату. Оглянувши гравюру і дізнавшись скільки за неї заплачено, він легенько присвиснув, із співчуттям дивлячись на пані з Берна, тієї країни, де такі гарні альпійські луки.... Перед ним стояла гарненька, але геть наївна жіночка, яка ні бельмеса не тямила в антикваріаті, яку легко можна було обвести круг пальця — що й вдалося меткому київському "колекціонеру", а простіше шахраю...
— Прошу пані, — і спеціаліст з антикваріату раптом — РАПТОМ!!! — простягнув швейцарці гравюру, видобуту в неї з випотрошеного комп’ютера.
— Що? Я можу її взяти? — враз ожила пані, все ще не вірячи в чудо. — Ви навіть не будете задокументовувати ЧП?
— Нe будемо. Задокументовувати ЧП, — раптом — РАПТОМ!!! — підтвердив митник. — І тим більше, затримувати у зв’язку з цим виліт літака до Швейцарії. Тим більше, в даній ситуації ніякого ЧП немає і в зародку. Пані може взяти гравюру і відкрито везти її через кордон. Як казав герой одного популярного у нас фільму, "Митниця дає добро". Тож для перевезення цієї штукенції вам не треба було й комп’ютер випотрошувати.
— Де наше не пропадало! Вельми зворушена, мерсі! — Розкланювалася пані, хапаючи гравюру і притискуючи її до грудей, як наче боялася, що митники в останню мить передумають і відберуть її в неї. — Для мене ваші слова "Митниця дає добро" прозвучали солодкою музикою. Зворушена і вдячна вам. Тепер я вже справді порадую свого чоловіка у Берні цим...
— ...шедевром епохи раннього соцреалізму?
— Так, так, шедевром епохи раннього соцреалізму. Колекціонер, продаючи його мені, навіть не підозрював, що цей шедевр можна відкрито перевозити через кордон — для чого б я псувала собі комп’ютер? Ах, ах , як приємно чути: митниця дає добро!
— Дає. Можете везти свій... гм-гм... шедевр хоч у Швейцарію, хоч будь-куди! Жаль, що ви поквапилися і зіпсували комп’ютер. Цю гравюру не треба було ховати і тим більше нівечити для цього техніку.
— Ч-чому? — враз похолола пані. — І взагалі... взагалі, що означає ваша репліка, як я відчуваю, єхидна?..
— А те означає, що ваша гравюра не є антикваріатом, і тим більше, шедевром епохи раннього соцреалізму, що й справді заборонений для вивезення з країни. Ваша гравюра взагалі не є цінною. Це всього лише — прошу пані взяти себе в руки, — штамповка...
— Ой! — схопилася швейцарка за груди. — Що ви... говорите? А мені такий бридкий сон сьогодні снився... Нібито...
— Пардон, але про свій бридкий сон пані розкаже якось іншим разом. А я вибачаюсь, що завдав пані неприємностей, але... Правда над усе. Ваш, так званий шедевр епохи раннього соцреалізму, насправді є штамповкою художньої артілі Товариства сліпих! Ціна їй не п’ятнадцять тисяч доларів, як пані відвалила, а п’ятнадцять... Але гривень. Що з вами, пані?... Ей, ей, швидше сюди лікаря! Пані з Берна кепсько.
ДЖОКОНДА В МІЖНАРОДНОМУ РОЗШУКУ
До Слідчого Відділення Прокуратури нашої славної Одеси
од Моні Красавчика-молодшого.
Що це таке? Я вас питаю, добродії (пани, товариші і господа хороші) із Прокуратури нашої славної Одеси?!. Скіко я вам писатиму. І це я — котрий Моня Красавчик-молодший, якого в Одесі знає кожна собака. Не кажучи вже за Привоз! (Тільки не плутайте мене з моїм колишнім сусідом Монею Красавчиком-старшим, який видає себе за мойого отця-родителя. "Діло — каже, — було по причині сусідства з твоєю мамою").