— Ага, ментів і до нас нагнали.
— Але це у випускних класах. А яка ситуація у вас, Федю, у першокласників? Ти ж перший раз прийшов у перший клас?
— Ну, прийшов. Перший раз. В отой самий, як його, перший клас.
— І яке в тебе враження?
— А таке... Кльово! Ми отримали кайф. Правда, на вході до школи стояли здоровенні дяді у формі і без форми. З якимись апаратами.
— І для чого вони стояли?
— А всіх шмонали. Кожного, хто переступав поріг школи, перевіряли чи він той... тверезий. Чи той... намагається пронести в портфелі водяру...
— В смислі... алкоголь?
— Ага, в цьому смислі. Наркоту шукали.
— Навіть так?
— А шо тут дивного? Кожен ловить кайф як може. У нас багато хто ковтає трамадол, як на травку баксів не вистачає.
— Гм... І що ж було далі?
— А нічо... Обшмонали кожного і тоді дозволили перший раз зайти до першого класу.
— Гадаємо, для вас це була подія з подій?
— Ага, тіпа той... кльово й хіппово!
— І як же вирішили ви, першокласники, відзначити таку, як ти кажеш, хіппову подію у вашому житті — перший раз у перший клас?
— А так... Тіпа кльово. Шоб вона запам’яталася на все життя. Тіко культурно і на високому рівні. Без отих самих... приколів. Наш перший "а" клас замовив у кафе "Гуляй, душа, без кунтуша" 10 столиків. З водяри... Ну, по-вашому ал-алкоголь, тіко шампанське. Хранцузьке та імпортне. По пляшці на столик.
— Аж по пляшці на столик?
— А чо... Гулять — так гулять. По пляшці, але ні грамини більше. Не алкаші ж ми. Вирішили посидіти той... тіпа культурно. Поговоримо про життя-буття, позгадуємо...
— Що ви позгадуєте, Федю?
— А той... дитячий садик. У який ми недавно ходили. А ще девочек запросимо. Збацаєм, шо нада. А потім прогулянка...
— Рідним містом?
— Ага. Для розслабухи. У шкільній формі — та й треба її обмочити, — скупаємось в басейні міського фонтана... Увечері зробимо тіпа вилазки. Культпохід в казино. Але, на жаль, тіко в супроводі дорослих. І не більше, як на пару годин. Для цього нам пахани виділили всього лише по сто баксів. Об одинадцятій вечора будемо вже, на жаль, у ліжках. Щоби вранці...
— ...свіжими й бадьорими вдруге піти у перший клас?
— Ага, доведеться тіпа і вдруге. Йти у школу — у все той же, перший клас. Але нічого на вдієш. От мій предок...
— Ти маєш на увазі свого батька?
— Ага, пахана. Він як був такий як я, цілий рік трюхикав у школу. У все той же перший клас. Жах які тоді були знущання з дітей! А потім ще десять років чургикав, поки десятирічку не закінчив. Страх і ужас! Ось які тоді були оті самі...
— Що, Федю, тоді було?
— А різні тоталітарно-драконівські тіпа часи й закони. Але мій пахан все одно боровся з тоталітаризмом. І виборов нам свободу. Тепер у нас ота сама... ну, тіпа демократія. Ми тепер самі вирішуємо скільки нам ходити в перший клас. Щодня чи раз на тиждень. На один урок чи здуру й на всі.
— І як же ви вирішуєте?
— А вирішили провести всекласний... ну, той, тіпа референдум.
— І яке ж питання виносите ви на ваш всекласний, тіпа референдум?
— А чи йти нам ще й завтра до школи. Сьогодні ми вже побули в школі, а чого ще й завтра пертися — не знаємо. Тому має все рішити референдум. Як він рішить, так, тіпа, і буде... Ну, я той... Побіг. Бо я ж ще й член лічильної комісії референдуму...
З приймача почулася розвесела музика, од якої чомусь стало сумно. Потім хтось бадьоро вигукнув:
— Ви слухали нашу чергову фантастичну передачу із циклу "Репортаж з майбутнього".
Гм-гм... З майбутнього.
З якого — диктор не уточнив. Але я чомусь подумав, що не з такого вже й далекого.
І — нічого не вдієш — із тоталітаризмом ми й справді необачно той... Тіпа покінчили. От іноді й думаєш: а чи не поквапились? Тим більше, кожному доводиться, тіпа той... іти... І не лише перший раз у перший клас.
В ЛОНДОН ДО БРАТАНА
Про олігарха Пашку Охламоновича — як народ з любов’ю називав свого мільярдера № 1, що вийшов з його низів, — я вперше почув, коли якось пронеслися чутки, що в нього стільки грошей, що він у них навіть ховає книги! Уявляєте? Не гроші в книгах, як то ми іноді п’ятірки на пиво від законних переховуємо, а навпаки, книги ховає у грошах!
І ось нова сенсація під рубрикою "Чи знаєте ви, що..." Не знали. А що виявилося? У якогось сантехніка із простого-простісінького ЖЕКу, якогось Миколи Петренка та номер мобільного телефону раптом до останньої цифри співпав із сумою статків Пашки Охламоновича! Це ж треба, га? Цифра в цифру! І це у якогось там сантехніка з якогось там ЖЕКу! Недарма ж ми вважаємося країною рівних можливостей. Для всіх. Хоч ти сантехнік, хоч ти, приміром, олігарх! Хоч ти, приміром, трудяга, хоч кримінальний авторитет. Недарма ж цю сенсацію наші газети дружно вмістили на перших полосах своїх видань чи не аршинними буквами:
"РАЗОМ З НАРОДОМ".
І справді. Слюсар і олігарх хоч мовби й належали до різних станів та різних соціальних верств, а ти ба — яка рівність! У того номер мобілки, а в того загальна сума його багатств — однаковісінькі. Справді, у нас країна рівних можливостей для всіх її громадян!
Коли Пашці показали газети, він зворушливо вигукнув:
— Бля буду, коли скажу, що не пишаюся таким фактом! Такою спорідненістю з рідним народом, бля!!! Передайте моє найщиріше вітання сантехніку Миколі Петренку! Хочеться йому побажати по-нашому, по-простецькому: так тримати, Колян! Воїстину у нас країна рівних можливостей! А щодо мене, так я ніколи не відривався від наших трудяг. Сума мого банківського внеску цілком і повністю співпадає з цифрами номера мобілки якогось сантехніка! Де ще таке можливе? Тільки у нашій країні, країні істиної демократії, де хоч ти тіпа сантехнік, хоч як я, олігарх, а ми рівні. Віднині сантехнік Петренко — мій тіпа названий брат! Так, так, братан! А тому гукайте братана Коляна до мене тіпа у гості!
А треба вам сказати, що за міжнародним рейтингом Forbes Пашка Охламонович, маючи 24 мільярди, займає поки що 15 місце у світі, 5-е в Європі і перше в нашій країні та ще серед колишніх паханів. Живе він у Лондоні, куди й запросив у гості названого свого тіпа братана Коляна Петренка. І Колян через засоби масової інформації повідомив країну, що він і справді, хоч і простий-простісінький, а таки вирушає в Лондон до свого братана. А проводжала його в далекий Лондон вся Зачепилівка, котра гуртом і склалася йому на білет в один кінець. Дружина Галька плакала з двома малими дітками на руках і благала мужа не забувати її "у різних там лондонах". А вже прибуття до Лондона Коляна Петренка висвітлювали чи не 100 працівників їхніх ЗМІ — і це його, простого сантехніка з простого ЖЕКа якоїсь там Зачепилівки! Справді, таке можливе лише у нас, на планеті Земля, а не деінде у Всесвіті.