— Принеси мені велику книжку з нижньої полиці, — попросив Семен Борисович. — Я тобі все покажу.
Перед тим як відкрити величезний атлас, священик підсунув стілець й облизав пальці.
— Ось тут, — сказав він, показавши брудним нігтем на точку в Центральному Сибіру, далеко на схід від Уральських гір. Ріка, що пролягала поруч, дійсно починалася на півночі Тибету та текла до Північного Льодовитого океану. Хлопець уважно подивився на Гімалайські гори, але не побачив на мапі нічого схожого на те, що йому описав Баруг.
Семен Борисович говорив і говорив, випитуючи у хлопця подробиці про його життя, родину й дім, і досвідчений крутій Віл відповідав йому вельми докладно. Потім жінка принесла буряковий борщ і чорний хліб, і після того, як священик віддав хвалу Господу, вони почали їсти.
— Тож чим займемося, Віле Івановичу? — спитав Семен Борисович. — Пограємо в карти чи ти хотів би побалакати?
Він налив із самовара ще одну склянку чаю, і Віл нерішуче взяв її.
— Я не вмію грати в карти, — відповів він, — і я б хотів продовжити свою подорож. Як ви гадаєте, якби я вийшов до річки, чи міг би я сісти на пароплав, що прямує на південь?
Широке обличчя попа потемнішало, і він швидко перехрестився.
— У місті неспокійно, — сказав він. — У Лідії Олександрівни є сестра, і коли вона ходила туди, то бачила, як вгору річкою плив корабель із ведмедями в обладунках. Вони живуть в Арктиці. Коли ти був на півночі, то бачив ведмедів у обладунках?
Священик явно щось запідозрив, і Балтамос нечутно прошепотів хлопцю на вухо:
— Обережніше.
Віл знав, чому він це сказав: коли Семен Борисович згадав ведмедів, його серце закалатало — про них йому колись розповідала Ліра. Слід було краще стримувати свої почуття.
Хлопець сказав:
— Ми були далеко від Свольбарда, а ведмеді переймалися власними справами.
— Так, саме це я чув, — на Вілове полегшення відповів піп. — Але наразі вони залишають свої землі та пересуваються на південь. У них є корабель, однак мешканці міста не дадуть їм палива, бо бояться їх. І в цьому немає нічого дивного, адже ведмеді — діти диявола. Усе на півночі є породженням диявола, згадаймо хоча б відьом — йогодочок! Церква повинна була ще багато років тому знищити їх усіх. Ніколи не май справ із відьмами, Віле Івановичу, — ти чуєш мене? Ти знаєш, що вони спробують зробити,коли ти станеш дорослим? Вони спробують звабити тебе. Для цього вони використовують усі приступні їм хитрощі — свою плоть, м'яку шкіру, солодкі голоси… Вони візьмуть твоє сім'я, — ти знаєш, про що я, — й залишать тебе спорожнілим, вип'ють тебе до дна! Вони заберуть твоє майбутнє, твоїх майбутніх дітей, і нічого тобі не залишать. Їх слід знищити, всіх до одної!
Священик простяг руку до шафки, що стояла поруч із його стільцем, і взяв звідти пляшку та дві чарки.
— Я пропоную тобі трохи випити, Віле Івановичу, — сказав він. — Ти ще молодий, тому ці чарки маленькі. Але ти ростеш, і тобі слід знати деякі речі, такі як смак горілки. Минулого року Лідія Олександрівна назбирала ягід, а я вигнав спирт, тож ця пляшка — це єдине місце, де отець Семен Борисович і Лідія Олександрівна лежать разом!
Засміявшись, він відкрив пляшку та до країв наповнив кожну чарку. Від його слів Віла охопила тривога. Що робити? Як можна відмовитися від горілки й не виявити при цьому неввічливості?
— Отче Семен, — сказав він, підводячись, — ви дуже добрі до мене, і я хотів би залишитися тут, покуштувати ваш напій і послухати вас, адже те, що ви мені розповідаєте, дуже цікаво. Але ви ж розумієте, що мене непокоїть доля моєї родини, і я бажаю якомога швидше відшукати її, тож хоч як мені хочеться залишитися, я мушу йти далі.
Піп випнув губи в гущині бороди та насупився, але потім знизав плечима та промовив:
— Що ж, коли мусиш, то йди собі. Але спочатку ти повинен випити на дорогу. Підводься та пий до дна, отак!
Він підніс стопку до рота та разом проковтнув "її, після чого пересунув своє дебеле тіло впритул до хлопця. У його товстих брудних пальцях чарка виглядала крихітною, але від неї різко тхнуло алкоголем, крім того, Віл добре чув гострий запах поту та затхлий — несвіжої їжі, котрою була заплямована ряса священика. Його вже зараз нудило.
— Пий, Віле Івановичу! — якось загрозливо проникливо вигукнув піп.
Віл підняв чарку та без вагань проковтнув вогняну маслянисту рідину. Тепер треба було подолати нудоту.
Йому довелося витримати ще один іспит. Семен Борисович схилився над хлопцем та обома руками обхопив його.
— Мій хлопчику, — пробурмотів він та співучо повів якусь молитву чи псалом. На Віла тхнуло тютюном й алкоголем та потом, окрім того, поруч із його обличчям гойдалася вгору-вниз рясна борода, іноді торкаючись його. Хлопець зачаїв подих.
Піп притягнув Віла до грудей, міцно стиснув і тричі поцілував його в щоки. Хлопець відчув, що крихітні пазурі Балтамоса вп'ялися йому у плече, та напружив волю, щоб не ворушитися. В його голові крутилась карусель, шлунок перевертався, але він устояв на місці.
Нарешті все скінчилося — піп випустив його та відступив.
— Тепер іди, Віле Івановичу, — промовив він. — Іди на південь.
Віл підібрав плащ і рюкзак та, щосили намагаючись триматися прямо, вийшов із будинку священика й пішов дорогою, що вела з селища.
Він ішов дві години, нудота поступово минула, поступившись місцем тягучому, важкому головному болю. Одного разу Балтамос сказав йому зупинитись та поклав свої прохолодні долоні на шию й потилицю хлопця, і це дало йому певне полегшення. Але Віл на майбутнє зарікся — більше ніколи не брати до рота горілки.
Коли день вже наближався до вечора, дорога стала ширшою, а очерет, що облямовував її, кудись зник, і Віл побачив попереду містечко, а за ним — смугу води, таку широку,що це цілком могло бути море.
Навіть здалеку було зрозуміло, що в місті щось негаразд. Час від часу з-за дахів злітали клуби диму, і за кілька секунд по тому лунав гуркіт гармати.
— Балтамосе, — сказав Віл, — треба, щоб ти знову став моїм деймоном. Тримайся поруч зі мною та пильнуй.
Вони наблизились до околиці брудного містечка, будинки в якому покосилися ще небезпечніше, ніж у селищі. На стінах будівель, аж до висоти Вілового зросту, виднілися плями бруду, залишені повінню. Край міста був безлюдним, але поки хлопець ішов до берега річки, галас, верещаннята тріск пострілів із рушниць стали чутнішими.