Крамарчук прихилився до дверей, щоб устояти на ногах, і сказав:
— Тридцять дев’ять тисяч сто п’ятдесят мільрейсів[60]!
Стельмах упав зі стільця, інші вчепилися за стіл, щоб не звалитися, і хором вигукнули:
— Боже, борони нас у тяжку годину!
Хлопець квапливо мовив:
— Батько велів переказати, що він, звичайно, не вимагає всієї суми зразу, а тільки просить вас…
Я звернув на його слова не більше уваги, ніж на легенький повів вітерця, і з виразом байдужості, що майже межувала з нудьгою, витяг із кишені гроші й кинув на стіл чотири долари. Ах, побачили б ви, як вони повирячувалися на ці монети!
Крамарчук здивувався і зрадів. Він попросив, щоб я залишив собі один долар у заставу, поки він збігає до села по…
Я перебив:
— По дев’ять центів решти? Пхеї Візьми їх собі.
За столом приголомшено зашепотіли:
— У нього, видно, грошей хоч греблю гати! Він розкидається ними!
Коваля було розчавлено, знищено.
Крамарчук забрав гроші і, сп’янілий від щастя, поточуючись подався геть.
Я сказав Маркові та його дружині:
— А це вам подаруночки на пам’ять, добрі люди, — і вручив їм гаманці-пістолети, мов якісь дрібнички, хоч насправді в дулах обох було по п’ятнадцять центів; і поки ці бідняки кланялись і белькотіли якісь слова подяки, я обернувся до решти й сказав буденно, наче запитував, котра година: — Що ж, обід, я бачу, готовий; якщо ви також готові, то, може, приступимо?
Що й казати, все це вийшло здорово. Ніколи ще мені не вдавалося так ефектно використати весь підручний матеріал! На коваля жаль було дивитися. Господи! Я б нізащо в світі не хотів бути на його місці! Щойно він похвалявся, що аж двічі на рік дозволяє собі влаштовувати бенкет, двічі на місяць ласує свіжиною, двічі на тиждень — солониною, щонеділі їсть булку, тобто, якщо помножити на три — на кількість людей у його родині, — витрачає за рік не більше 69.2.6 (шістдесяти дев’яти центів, двох мільсів, шести мільрейсів). І раптом з’являється якийсь випадковий перехожий, що одним махом гайнує чотири долари, та ще робить вигляд, наче йому нудно рахувати такі дрібні суми! Даулі зів’яв, зморщився, стухнув, мов повітряна кулька, на яку наступила корова.
Розділ ХХХІІІ
ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ ШОСТОГО СТОЛІТТЯ
Такий він мене, однак, не цікавив, я заходився коло нього, і незабаром він знову був веселий і щасливий. У країні, поділеній на ранги та касти, цього домогтися неважко. Там, де все визначається рангами й кастами* людина — тільки частково людина, бо людське начало не може розквітнути в ній повністю. Доведіть їй, що ви вищі за неї становищем, посадою чи багатством, і все, вона у ваших руках. Після того її навіть не можна образити. Ні, я не так висловився. Образити її ви, звісно, можете, але вам доведеться докласти до цього чималих зусиль; тож якщо у вас обмаль часу, краще й не намагайтесь. Я здобув повагу коваля своїм явно величезним багатством. Він почав би плазувати переді мною, якби я міг ще похвалитися хоч би куценьким дворянським титулом. І не тільки він, а й кожний простолюдин у королівстві, навіть якби за своїм розумом, гідністю та вдачею він був найвидатнішою людиною всіх часів, а я — цілковитим невігласом. Так воно було й так буде завжди, поки існуватиме Англія. Маючи пророчий дар, я зазирав у майбутнє й бачив, як вона споруджує статуї та пам’ятники своїм нікчемним Георгам та іншим пустопорожнім нездарам королівської і дворянської крові й ховає без належної шани найвизначніших — після бога — творців цього світу: Гутенберга[61], Уатта[62], Аркрайта[63], Уїтні[64], Морзе[65], Стефенсона[66], Белла[67].
Король набрався по саме нікуди і, оскільки розмова точилася не про битви, перемоги й турніри, почав куняти, а потім підвівся й пішов поспати. Філліс прибрала зі столу, підкотила до нас барильце з пивом і зникла кудись, щоб пообідати нареші на самоті тим, що залишилося від бенкету, а ми заговорили про речі, найцікавіші для такого товариства, як наше, тобто, звичайно, про справи й про заробітки. На перший погляд, справи в цьому маленькому васальному королівстві, яким правив король Багде-магус, були багато кращі, ніж там, де порядкував я. Тут панувала система протекціонізму, тоді як я запроваджував у себе вільну торгівлю й половину дороги в цьому напрямку вже пройшов. Власне, розмовляли тільки ми з Даулі, решта жадібно слухали. Даулі, розпалившись і відчуваючи свою перевагу, почав ставити мені запитання-пастки, на які й справді нелегко було відповісти:
— А скільки у вас, брате, заробляє управитель ферми, дворецький, візник, чабан, свинопас?
— Двадцять п’ять мільрейсів на день, тобто чверть цента.
Коваль аж засяяв з радощів і сказав:
— У нас їм платять удвоє! А скільки заробляє ремісник — тесляр, тинькар, муляр, маляр, коваль, стельмах?
— В середньому п’ятдесят мільрейсів — півцента на день.
— Хо-хо! А в нас вони мають по сто. Добрий ремісник у нас легко заробляє за день цілий цент! Я не кажу про кравців, але решта завжди можуть заробити за день цент, а під гарячу пору й більше — до ста десяти, навіть ста п’ятнадцяти мільрейсів. Мені самому доводилося протягом усього останнього тижня платити по сто п’ятнадцять. Ні, хай живе протекціонізм, і до дідька вільну торгівлю!
Даулі переможним поглядом обвів товариство. Обличчя його сяяло, мов сонце. Та він рано радів! Я взявся за свою довбню й протягом п’ятнадцяти хвилин заганяв коваля в землю, поки не загнав цілком, так, що навіть маківки його не стало видно. Ось як я почав. Я спитав:
— Скільки ви платите за фунт солі?
— Сотню мільрейсів.
— А ми — сорок. Скільки ви платите за яловичину та баранину в ті дні, коли дозволяєте собі купувати м’ясо?
Я зачепив за живе — коваль почервонів.
— Ціни міняються, хоч і не набагато. Я б сказав — сімдесят п’ять мільрейсів за фунт.
— А ми платимо тридцять три. Скільки у вас коштують яйця?
— П’ятдесят мільрейсів дюжина.
— А в нас — двадцять. Скільки ви платите за пиво?
— Пінта — вісім з половиною мільрейсів.
— Ми платимо чотири; двадцять п’ять пляшок на цент. Почім у вас пшениця?
— Бушель — дев’ятсот мільрейсів.
— У нас чотириста. Скільки у вас коштує чоловіча сорочка із сірячини?
— Тринадцять центів.