— Ну, — позіхнула мала, бо, чесно кажучи, вже добряче стомилася, — "Лас" означає ще "ламати" або "закінчувати", а інколи — "закінчуватися", так?
— Так, — погодився батько. — Зокрема, "Йо-лас" значить, що в діжці немає води, потрібної мамі для приготування їжі; та, до речі, чомусь саме тоді, коли мені пора вирушати на полювання.
— А "Скі-лас" означає, що твій багор зламався. От якби я свого часу додумалася до цього, замість того щоб видряпувати безглузді картинки бобрів для незнайомця!..
— Ла-ла-ла, — досі бурмотів Тегумай, насупивши брови. — От, лиха година!
— …Я могла б завиграшки намалювати "Ші", — знай собі цокотіла Теффі, — й зобразила б твій багор зовсім зламаним — ось таким!
І вона намалювала таке.
— О, те що треба! — розцвів татко, вправно домальовуючи решту. — Справжнісіньке "Ла", й не схоже на жоден з інших знаків.
— Переходимо до "Йа", — квапився Тегумай. — Ага, ми це зробили раніше. Добре, займемося "мару". М-м-м… Рот повністю закритий, губи міцно стиснуті…
І він зобразив таке.
— Потім відкритий рот коропа. Виходить, "Ма-ма-ма"! А як, зайчику, бути з "Р-р-р"?
— Звучить надто грубо і різко, — почухала підборіддя Теффі, — немов вищить твоя пилка з акулячих зубів, коли ти вирізаєш дошку для човна.
— Маєш на увазі дуже гостре приблизно оце? — накидав нові контури тато.
— Точно, — підтвердила доня. — Проте нам не потрібні всі ці зубчики, залиш тільки два.
— Та й одного достатньо, — вирішив Тегумай. — Якщо з гри вийде щось путнє, чого мені вельми хотілося б, то чим простішими будуть наші рисунки, то легше вони сприйматимуться.
І батько намалював таке.
— Ну ось, готово, — заявив він, стоячи на одній нозі. — Я зображу їх в один ряд, ніби зграйку рибок.
— Може, незайве втулити між словами якусь паличку, аби вони не терлися одне об одне й не штовхалися, наче коропи?
— Розумниця! — вражено видихнув Тегумай. — Справді, певний інтервал[77] виглядатиме тут доречним.
Та зрештою, неабияк збуджений, татусь вивів усю фразу на великому новому шматку березової кори, зовсім знехтувавши першими у світі пробілами.
— Шу-йа-лас йа-мару, — прочитала вголос звук за звуком Теффі.
— На сьогодні досить, — категорично вирік батько, — адже моя донечка, певно, стомилась. Не засмучуйся, скінчимо завтра; і тоді нас пам'ятатимуть протягом багатьох-багатьох років, навіть після того, як найбільші дерева, що ти їх бачиш, усі будуть порубані на дрова.
Тож вони пішли додому і весь вечір просиділи коло вогнища, наносячи на закоптілій стіні різноманітні "йа", "йо", "шу" та "ші" й раз у раз перешіптуючись, пирхаючи та давлячись сміхом, поки мати не почала звично бурчати:
"Вочевидь, Тегумаю, ти нічим не кращий за Теффі".
— Будь ласка, не звертай уваги, — обернулася до неї донька. — Це, дорога матусю, всього лишень наша дивовижна таємниця, і ми обов'язково розповімо тобі про неї, коли вона буде повністю готова. Однак, будь ласочка, не питай нічого зараз, бо я не втримаюся.
І мудра мама тактовно змовчала.
Ранком наступного дня, який обіцяв бути напрочуд погожим, Тегумай ще вдосвіта спустився до ріки Вагай, аби спокійно поміркувати щодо нових зображень звуків. А Теффі, прокинувшись, майже одразу помітила значки "Йа-лас" (Вода закінчується), написані крейдою на боці великої кам'яної діжки, що стояла біля печери.
— Отакої! — набурмосилося дівча. — Виявляється, від цих звукових малюнків буває і серйозний клопіт! Все одно, ніби тато щойно особисто прийшов сюди та звелів мені наносити матусі більше води для готування їжі.
Проте вона сходила з берестяним відром до джерельця, яке дзюрчало позаду їхньої оселі, й наповнила діжку по вінця, а потім майнула на річку, де, знайшовши татуся, легенько скубнула його за ліве вухо, що дозволялося їй робити при добрій поведінці.
— Ну, давай творити, — підморгнув батько.
І обоє провели чудовий, насичений цікавими подіями день, перериваючись тільки заради смачного обіду та двох веселих, з неодмінним борюканням, ігор. Коли добралися до "Т", Теффі слушно зауважила, що і її, і тата, і мами імена починаються з цього звука й тому варто зобразити щось на зразок їхньої родини, члени якої взялися за руки. І все б нічого, якби малювати довелося два-три рази, та коли дійшло до шостого й сьомого варіантів, рисунок ставав дедалі грубішим, поки від нього залишився власне сам худючий довгий глава сімейства з витягнутими руками, аби тримати дружину й донечку. По цих трьох малюнках ви можете відстежити процес вищезгаданих змін.
Більшість майбутніх знаків мали виглядати надто вже вишуканими, щоб починати з них, особливо натщесерце, але в міру того, як їх наносили на берест знову й знову, обриси ставали дедалі чіткішими й простішими, аж доки Тегумай визнав новотвори практично ідеальними.
Для звука "З" змію розвернули в інший бік, щоб продемонструвати, що у зворотному напрямку вона сичить ніжно й лагідно; для "Е", яке потрапляло на рисунки доволі часто, обрали звичайну петельку; для "Б" основою послужили зображення бобра, священного для тегумайського племені звірка; для неприємного носового "Н" тато з донею чималу годину просто малювали носи, поки не впріли; для енергійного "Ґ" непогано підійшов рисунок пащі великої озерної щуки; багато в чому схожим, із додатком у вигляді багра позаду щучого рота, вийшов малюнок для кострубатого, складного "К", а ще кожен зобразив невеличку ділянку звивистої річки Вагай для елегантного, ледве вловимого "В"[78]. І так поступово вони придумали рисунки всіх потрібних їм звуків, склавши повністю первісну абетку.
Минуло не одне тисячоліття, і після численних намагань спробувати використовувати також інші варіанти писемності більшість людства знову повернулася до старого, доброго, легко зрозумілого алфавіту — А, В, С, D, Е, F, G… — а також його різновидів для того, аби всі любі та найдорожчі, щойно досягнувши належного віку, вчилися грамоти. Втім, я завжди пам'ятаю про Тегумая Бопсулая, Теффімай Металумай і Тешумай Тевіндроу, її дорогеньку матусю, та неймовірні події тих далеких днів, котрі трапилися на берегах величної ріки Вагай.
Чи не найпершою справою Тегумая після появи абетки було виготовлення чарівного алфавітного намиста з усіх літер, яке мало вічно зберігатись у тегумайському храмі. Усі члени племені принесли свої найкоштовніші намистини і красиві речі, а Теффі з батьком знадобилося цілих п'ять років, щоб завершити працю. Це малюнок згаданого магічного намиста, для нитки якого взяті найчудовіші та найміцніші жили північного оленя, скріплені тонкою мідною дротиною.