Коли числівники два, три, чотири показують не точну кількість, а тільки приблизну, тоді відповідний іменник треба ставити перед ними в родовому відмінку множини: років чотири не бачив я брата; пробуду в місті днів зо два.
Узгодження прикметників з іменниками при числівниках
Для багатьох людей, що навіть добре володіють українською мовою, часто постає питання, як правильно сказати по–українському: два вихідні дні чи вихідних дні? Адже відомо, що з числівниками два, три, чотири, коли вони стоять у називному відмінку множини, належні до них іменники також стоятимуть у тім же відмінку, але чи узгоджуються так само й прикметники з іменниками при відповідних числівниках?
Аналізуючи твори наших класиків, бачимо, що обидва варіанти мають право на існування, цебто прикметник може стояти в називному й родовому відмінках множини. У Лесі Українки читаємо: "Уже минуло з того часу аж три довгі роки", бачимо, прикметник у називному відмінку множини використовує І. Нечуй–Левицький: "Знайшла два невеличкі горщечки". Але в Марка Вовчка знаходимо вже родовий відмінок прикметника: "Два–три далеких постріли давали відчувати цю тишу"; те саме бачимо в І. Тобілевича: "Два невідомих мені товстющих пана приїхали з оцим листом, кажуть, з Кракова".
Отже, ці обидві форми є паралельні; кожний може користуватись ними відповідно до вподоби. У своїй белетристиці й публіцистиці я волію ставити в таких випадках прикметник у називному відмінку множини: "Чотири вірні товариші не зрадили його й тут".
Збірні числівники
В українській мові часто вживаються збірні числівники обоє, двоє, троє, четверо, дванадцятеро тощо.
Числівник обоє можна вживати тільки тоді, коли йдеться про чоловіка й жінку: "А ідіть лишень сюди; та йдіть обоє" (Т. Шевченко); "обоє рябоє" (приповідка). До числівників двоє, троє, десятеро звертаються, коли кажуть про людей: "У салоні їх дожидало троє людей" (Леся Українка), – а також коли вони поєднується з особовими займенниками: "Нас було четверо: білявий та чорнявий чоловіки, парубок рябий та я" (Марко Вовчок), – та з іменниками, що мають тільки множину:"Нащо тобі аж троє ножиць?" (із живих уст).
Кількісні й порядкові числівники часу
І досі ще багато хто не знає, як треба точно означити час, і питає: "Скільки зараз годин?", – замість – "Котра година?". Чуємо інколи: "Зараз година ночі", – замість – "Зараз перша година ночі" тощо. Навіть в Українсько–російському словнику АН УРСР натрапляємо на паралельні вислови: "не пізніше трьох годин" і "не пізніше третьої години", а вислів "о другій годині дня" перекладається "во втором часу дня" і "в два часа дня".
Такий паралелізм у справі означення часу, де має бути абсолютна точність, – недопущенна річ. Тут конче треба твердо стати на бік якоїсь одної форми вислову й ставити на означення часу доби або кількісні числівники ("Я встав у сім годин ранку"), або порядкові ("Я встав о сьомій годині ранку"). Наша мовна традиція стоїть за порядкові числівники: "О п'ятій годині виїхали ми з монастиря" (М. Коцюбинський); "Завтра об одинадцятій на мене чекатиме інженер" (Ю. Смолич). У цих фразах порядкові числівники п'ятій, одинадцятій означають не проміжок часу між двома годинами – четвертою й п'ятою, десятою й одинадцятою, як у російських висловах в пятом часу, в одиннадцатом, а точно визначену годину, що по–російському буде: в пять часов, в одиннадцать часов. На доказ цього можна навести ще одну фразу з творів М. Коцюбинського: "Рівно о пів до сьомої панна Анеля пройде через столову у кухню". Виходячи з цього, треба питати не "Скільки годин?", а – "Котра година?", казати не "одна година ночі", а – "Перша година ночі" тощо.
Якщо треба сказати не про точно означений час, а лиш приблизно назвати період між двома годинами, відповідно до російських висловів в пятом часу, в одиннадцатом, тоді слід ставити перед порядковим числівником прийменник на: "Ой сплю годину, сплю і другую, й а вже повертає та на третюю" (С. Гулак–Артемовський). Отож російську фразу "Я приду в пятом часу" треба сказати по–українському: "Я прийду на п'яту годину", а не "Я прийду о п'ятій годині", – бо це означає вже точний, а не приблизний час.
Дробові числівники часу передаються відповідним дробом із прийменником на до половини години: чверть на третю, – з прийменниками на або до, коли буде половина години: пів на сьому, або пів до сьомої як це ми вже бачили в фразі з твору М. Коцюбинського, чи з прийменниками до або за, коли перейшло вже за половину години: за чверть сьома, або чверть до сьомої цебто: чверть години залишилось до сьомої або за чверть години буде сьома. Не дробові числівники, а цілі, що означають кількість хвилин якоїсь години, треба ставити з тими ж прийменниками за попередніми правилами: десять на другу, тридцять на другу або тридцять до другої, за двадцять друга або двадцять до другої.
Коли мовиться не про означення часу доби, поділеної на 24 години, а про кількість часу, витрачену на якусь роботу чи дію, тоді слід користуватись кількісними числівниками: "Як ось із неба дощ полився, в годину весь пожар залив" (І. Котляревський); "От ми й узялися перевіряти рахунки з десятої ранку аж до сімнадцятої дня, витративши на це діло сім годин" (із живих уст).
ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЧИСЛІВНИКІВ
Один, одні, самий, самі
В українській мові числівники один, одна, одне, одні мають або кількісне значення: "З одного вола двох шкур не деруть" (прислів'я); "Ой одна ж я, одна, як билиночка в полі" (Т. Шевченко), – або значення займенника якийсь: "В одній долині під горою високий явір зеленів" (Л. Глібов). Але ці числівники не мають значення займенників самий, сама, саме, самі, як у російській мові: "Он выбежал в одном белье". Однак трапляється читати не тільки в сучасних газетних і журнальних статтях, а навіть у художніх творах: "Вона вийшла в одному жакеті", "Одні старі залишилися в селі".
Українська класична література й народне мовлення в таких випадках користувалися здебільшого займенниками самий, сама, саме, самі: "Самий борщ та борщ, без нічого як щодня їсти, то хіба наїсися?" (казка); "Зосталися самі вишкварки" (М. Номис); "Самі діти в хаті сидять, а батьки кудись пішли" (з живих уст). Отож авторам наведених вище двох фраз слід було написати: "Вона вийшла в самому жакеті", бо фраза з висловом в одному жакеті дає змогу припускати, що жінка носить часом і по два–три жакети; "Самі старі залишилися в селі", бо тут ідеться не про кількість людей, що залишилися в селі, а про їхній вік.