Матися, бути, траплятися, мати
"У нашому магазині мається великий вибір зимового одягу", – читаємо в оголошенні; "Такі явища маються ще в нашому побуті, але з ними йде рішуча боротьба", – читаємо в районній газеті; "Усі скарги, що малися в нас, ми висловили", – чуємо з уст промовця, і в усіх цих фразах дієслово матися виступає недоречно, його треба замінити іншими словами. Чому? Адже це дієслово є в українській мові, наприклад: "Поборовся б і я, може, якби малось сили" (Т. Шевченко); "Якби так малось, як не мається, так що б то було!" (М. Номис). Хоч дієслово матися є в сучасній українській мові, та його вживають рідше, ніж у російській діловій мові иметься, на зразок висловів иметься в продаже, имеются случаи тощо. У таких випадках треба вдаватись до дієслова бути: "У нашому магазині (чи крамниці) є великий вибір зимового одягу". У деяких текстах може прислужитись дієслово траплятися: "Такі явища трапляються ще в нашому побуті", – а інколи й дієслово мати: "Усі скарги, що ми мали, ми висловили", – або: "Усі скарги, що в нас були, ми висловили".
Дієсловом матися послугуємось у таких висловах: матись на обачності (бачності). ("Не забудь, що я тобі сказав, і майся на бачності". – І. Франко), матись на увазі, матись на думці ("Малось на думці вже закінчити косовицю, та пішли дощі". – З живих уст). Крім того, це дієслово буває синонімом до слів почуватися, жити: "Стара тим часом розпитувала про нього, як він собі мається" (Марко Вовчок) ; "Здоров, Воле, пане свату! Ой як ся маєш, як живеш?" (І. Котляревський), – також до слів передбачатися, намірятися: "По обіді малося плоскінь брати" (А. Головко); "Скоро вже й весілля малось бути" (Б. Грінченко).
Мусити, бути повинним, мати щось зробити, належить, годиться, слід, варто, треба
У повсякденному усному мовленні, ба навіть у художніх творах дієслово мусити витискує останнім часом інші, більш підхожі для того чи іншого випадку – дієслова. Кажуть, наприклад: "Я мушу сьогодні прийти до вас поговорити про всяку всячину", – коли тут краще було б сказати: "Я маю сьогодні прийти до вас…" Чому саме так? А тому, що дієслово мусити вказує на крайній ступінь потреби ("Татари мусили відступити назад, щоб не замочити капців". – М. Коцюбинський), а яка тут крайня потреба, коли хочуть говорити про всяку всячину! Інша річ, коли йдеться про щось серйозне, поважне, – тоді треба сказати: "Я мушу до вас прийти в одній невідкладній справі".
Так само не на своєму місці стоїть форма дієслова мусити в реченні: "Усі робітники мусять знати правила техніки безпеки", – бо тут теж ідеться не про крайній ступінь потреби, а лише про обов'язок чи бажаність чогось. У таких випадках більше підходять слова належить, годиться, треба та інші або сполука бути повинним, яких і треба вживати: "Усім робітникам належить (годиться, слід, варто, треба) знати правила…"
Якщо такої категоричності потреби чи обов'язку нема, тоді треба користуватись висловом із дієсловом мати: "Підвода мала приїхати до Кам'яного вночі" (І. Нечуй–Левицький); "Ось слухайте, щось маю вам сказать" (Є. Гребінка).
Нагадувати, скидатися, бути схожим, бути подібним
Великого навантаження часом надають молоді письменники й журналісти дієслову нагадувати, поширюючи його значеннєві функції: "Низенький, білобровий, з невеликим, як кулачок, обличчям, Ілько Голубчик нагадував тепер настовбурченого горобця"; "В цей час скеля нагадує давню, як дума, вежу";"Видзвонювала по камінню вода, нагадуючи дзвінкий дитячий лемент".
Наша класика й народне мовлення вживали дієслова нагадувати тільки в розумінні "відтворювати в пам'яті", а не "створювати в уяві образ", як це зроблено в наведених сучасних фразах: "Смерті сподіваюсь, а ридаю, мов дитина, як я нагадаю Катерину" (Т. Шевченко); "Нагадаєш же мені, щоб я не забула, що мати веліли" (Словник Б. Грінченка). Якщо треба було висловитися, що зовнішній вигляд чогось створює в уяві певний образ, тоді українські класики й народне мовлення шукали інших слів: "На вершині й ворона скидається на орла" (приказка); "А дитяточко, нівроку йому, гарненьке; на неї трохи скинулося, а трохи на батька" (Панас Мирний); "Вона була схожа на Нимидору" (І. Нечуй–Левицький); "Ой, як же ви подібні до мого покійного брата!" (з живих уст).
З уваги до наших мовних традицій авторам наведених на початку фраз треба було написати: "Ілько Голубчик був тепер подібний до настовбурченого горобця";"Скеля скидається на давню, як дума, вежу"; "Видзвонювала по камінню вода, подібна (чи схожа) на дзвінкий дитячий лемент" (або: "Подібно до дзвінкого дитячого лементу, видзвонювала по камінню вода").
Нервувати й нервуватися
Дуже часто, надто в деяких південних говорах, уживають слова нервувати в невластивому йому значенні: "Він цілий день нервує й ніяк не може заспокоїтися". Нервувати людину може хтось інший, а не вона саму себе: "Особливо це чомусь нервувало, непокоїло Никанора" (І. Ле). Коли треба висловитися, що людина перебуває в збудженому, нервовому стані, тоді слід послугуватись дієсловом нервуватися: "Руднєв щогодини запитував Ковпака про хід роботи і, одержуючи невтішні відповіді, нервувався" (П. Воронько).
Носити ім'я, зватися, мати назву
"Ця вулиця носить ім'я Кобзаря"; "Театр заслужено носить славне ім'я корифея української сцени", – чуємо часто в промовах і читаємо в газетних статтях.
Дієслово носити має в українській мові точно визначений зміст: "Ненагодоване і босе сорочку до зносу носить" (Т. Шевченко); вживають його також у переносному значенні, в образних висловах, де мовиться про рух, дію: "Таки явивсь! Де тебе носило так довго?" (Леся Українка); кажуть і про коней: "Мене коні не раз носили" (Словник Б. Грінченка), – або в розумінні "підіймати", відповідно до російського слова вздымать: "Кашель носив його груди" (І. Франко). Але це дієслово в українській мові не повязують із речами нерухомими, які не можуть щось нести. Коли говориться про найменування вулиці чи якогось закладу, тоді вживають дієслова зватись або мати назву. "На нашому заводі, що зветься "Світлий шлях", вона одна працює на чотирьох станках" (Г. Бойко); "Ця вулиця має назву Першого травня" (з живих уст).