Танець – це "ритмічні рухи під музику або спів": "Добре! добре! Ну, до танців, до танців, кобзарю!" (Т. Шевченко); "А в залі розвернулися танці на всі боки, поміст ходором ходить" (Панас Мирний).
У розстрочку чи на виплат?
У крамницях часто читаємо таке оповіщення: "У нас ви можете купити готовий одяг у розстрочку". Або інколи ще й так: "Товар продається з розстроченням". Обидва ці вислови – "у розстрочку" і "з розстроченням" – не українські й не російські, а належать до тої мовної сумішки, що зветься в народі суржиком. В українській мові є дієслово "строчити" з похідним від нього іменником "строчіння" ("Хазяїн шиє, якусь полу від кожуха строчить". – Марко Вовчок); є й слова, що позначають протилежну до них дію, – "розстрочувати", "розстрочування", але вони стосуються кравецтва, а не умов сплати під час купівлі. Відповідно до російського вислову "в рассрочку" є в українській мові давній вислів "на виплат": "Дурно не треба, можна на виплат" (М. Коцюбинський). Отже, в оповіщеннях крамниць треба було написати: "купити готовий одяг на виплат", "продається на виплат".
Фарба, барва, краска
Щодо слів "фарба" й "барва" помиляються часом навіть деякі письменники, неправильно вживаючи їх: "Рожеві вуста, на яких грає стільки фарби й сонця, співчутливо питають", "Обличчя, пофарбовані полум'ям під гарячу мідь". У цих фразах слова "фарба" й "пофарбовані" ніяк не підходять, бо тут мовиться не про косметичну речовину, якою фарбують жінки губи або й обличчя, а про зорове враження, колір, що зветься українською мовою – "барва": "Край неба на сході весело рум'янився, мінився радісними барвами" (В. Козаченко). Від цього слова походить відомий прикметник "барвистий" ("Хай молодість наша свята і крилата іде по барвистій землі". – В. Сосюра), як і прислівник "барвисто" ("Рай земний, едем барвисто–пишний". – П. Куліш).
Кольорова речовина, якою мастять чи фарбують або малюють, зветься фарбою. Розрізняють фарби за матеріалом, із якого виготовлено, та за призначенням: олійні, акварельні, рослинні, друкарські, фарбарські, а також за кольором: червона фарба (або червінка чи червоне красило), біла (або білило, біль), жовта (або жовтило, жовтка), зелена (або зелінка) тощо. Наведемо приклади: "Віконниці помальовані ясно–синьою фарбою" (І. Нечуй–Левицький); "В цю хвилину назустріч нам ішов молодий робітник з відром зеленої фарби в одній руці і з великим квачем у другій" (Леся Українка); "На стіні проти стола висить великий портрет Шевченка, хорошої роботи олійними фарбами" (М. Коцюбинський).
Крім слів "барва" й "фарба", є в українській мові й слово "краска": "Краска сорому кинулася в обличчя Лаговському" (А. Кримський).
Шлях, дорога, путь, путівець, спосіб
У нас дуже вподобали слово "шлях", ставлячи його іноді там, де воно зовсім не до речі, й забуваючи про інші підхожі слова – "дорога", "путь" тощо. "Я не знаю шляху до вашої квартири", – чуємо з уст; "Вона йшла вже потемки, намацуючи ногою шлях на вузькій гірській стежці"; "Він минув довгий коридор, обмацуючи шлях поперед себе", – читаємо в сучасних оповіданнях; "А яким шляхом ви досягаєте такого великого врожаю картоплі?" – читаємо в газеті. Мимоволі постає питання: невже наша мова – така бідна, що доводиться користуватись одним словом у фразах із різним значенням або з різним відтінком значення? ..Звернімось до української класичної літератури й фольклору: "В похід у дорогу славні компанійці до схід сонця рушали" (Т. Шевченко); "Олекса Безик їздив у містечко, але з дороги вернувся" (М. Коцюбинський); "Позаростали дороги, де ходили панські ноги" (з живих уст); "Через гору шлях–доріженька, ой, широкая та пробитая, слізоньками перемитая" (народна пісня).
Як бачимо, класична література й фольклор не цуралися слова "дорога" й широко користувались ним, бо словом "шлях" називають проїзну, широку дорогу, відповідно до російського "тракт": "Ой три шляхи широкії докупи зійшлися, на чужину з України брати розійшлися" (Т. Шевченко). Уживають слово "шлях" і в переносному розумінні, близькому до поняття "широка, далека дорога": "На шляху поступу ми – лиш каменярі" (І. Франко).
Коли мовиться про вирушання в дорогу, про подорож, тоді до речі буде слово "путь" жіночого роду або "дорога": "Далекая путь, хвилини не ждуть" (Леся Українка); "Ми путь землі покажем нову, царем на ввесь світ буде труд" (переклад із російської); "В далеку дорогу піду" (Б. Грінченко).
Невелика дорога між селами зветься "путівець": "Путівцем над річкою… тихою ступою чвалала руда конячка" (О. Довженко).
Не пряма дорога, а кружна зветься "манівець": "Хто манівцями простує, той удома не ночує" (прислів'я).
Дорогу нагору називають "узвіз": "До стін Китай–городка почавсь крутий узвіз" (П. Усенко).
Відповідно до російського "торная (укатанная) дорога" українською мовою кажуть "битий шлях", "бита дорога": "Ой горе тій чайці, чаєчці небозі, що вивела чаєняток при битій дорозі" (народна пісня).
Російському вислову "таким путём" відповідає український "таким способом" (або "таким чином"): "Батьки приводили дітей до школи, і Раїса таким способом знайомилась з селянами" (М. Коцюбинський); "Таким чином я добув вищу освіту" (з живих уст).
До речі, останнім часом став дуже поширюватися в до нас західноукраїнський вислів "у такий спосіб", що подекуди витискує вислів "таким способом": "Тільки в такий спосіб ми знайдемо, нарешті, істину". Краще додержуватися скрізь загальноукраїнського давнього вислову "таким способом", що не має впливу інших мов, тому й у щойно наведеній фразі буде природніше сказати: "Тільки таким способом ми знайдемо, нарешті, істину".
На російський вислів "туда ему и дорога!" українською мовою кажуть: "так йому й треба!", "катюзі по заслузі!", "своїм шляхом пішов!"
Не треба обмежувати свою мову одним–однісіньким словом "шлях", коли маємо стільки інших засобів. Отож у наведених на початку фразах треба було сказати або – "не знаю дороги", або "не знаю, як пройти до вашої квартири", "намацуючи ногою путь на вузькій гірській стежці", "обмацуючи путь поперед себе", "А яким способом ви досягаєте такого великого врожаю картоплі?".