У щоденному мовленні часто надуживають словом "порядок", зводячи до мінімуму широкі виражальні можливості нашої мови. "Приведи в порядок усі папери", замість "упорядкуй усі папери", "дай лад усім паперам"; "Чи у вас усе в порядку?", коли можна краще сказати: "Чи у вас усе як слід?" або "Чи у вас усе гаразд?". Замість "У нашій сім'ї був такий звичний порядок", – краще сказати: "У нашій сім'ї був такий звичай" або "У нашій сім'ї так повелося". Краще сказати: "Йому наказано це адміністративним порядком", – ніж "в адміністративному порядку"; "Я сказав це порядком пропозиції", а не "в порядку пропозиції". Краще сказати не "У його хаті погані порядки", а "безладдя (безлад)", не "підтримувати порядок", а "пильнувати ладу".
Посмішка, посміх і усмішка, усміх, осміх
На сторінках наших газет, журналів, ба навіть у художніх творах і перекладах часто не розрізняють слів "посмішка" й "усмішка", уважаючи їх за абсолютні синоніми, наприклад: "На обличчях усіх присутніх сяяли радісні посмішки"; "Він глузливо всміхнувся".
Особливо вподобали слово посмішка деякі перекладачі художньої літератури, майже забувши в своїх перекладах слово "усмішка".
Чи таки справді ці слова – абсолютні синоніми, чи між ними є якась значеннєва різниця? Подивімось, як користувались цими словами наша класика й народна мова: "Нехай мати усміхнеться, заплакана мати" (Т. Шевченко); "Я вам з того світа, любі, усміхнуся" (Т. Шевченко); "До смерті не забуду його погляду, його усмішки" (О. Стороженко); "Де той погляд молодецький, де той усміх веселий?" (Марко Вовчок); "Нічого, нічого, ні вітру буйного, ні усміху з неба, нічого не треба" (М. Вороний); "А радість уже осміхається то з одного, то з другого віконця темним червоним вогником" (С. Васильченко); "І очі сміялись, а на губах перебігав осміх" (І. Нечуй–Левицький); "А осміхнулось воно як – аж любо глянути!" (з живих уст).
У цих прикладах слова "усмішка", "усміхатися", "усміх", "осміх", "осміхатися" стоять там, де мовиться, що людині весело, приємно, гарно.
Наведемо тепер приклади з словом "посмішка": "Ходили в поле, жали собі хліб і посміхалися злорадно" (М. Коцюбинський); "Раптом Ляля обернулася до рідних і якось криво, не по–своєму посміхнулась" (О. Гончар); "Це… посмішка з мене" (Словник Б. Грінченка).
Не важко помітити, що тут слова "посмішка", "посміх", "посміхатися" передають відтінок іронії, сарказму, кепкування чи глузування з когось. У Словнику української мови П. Білецького–Носенка слово "посміх", що є синонімом до слова "посмішка", перекладено тільки словами "насмешка", "шутка". Подібне бачимо й у Словнику мови Т. Шевченка Інституту мовознавства АН УРСР, де слово "посміх" стоїть у тім же значенні. Слова "посмішка" нема в цих двох словниках. Тим часом у Т. Шевченка та в інших письменників є похідні іменники від дієслова "посміхатися": "посмішище" ("Бо на посмішище ведуть старого дурня научати". – Т. Шевченко), "посміховисько" ("Робила мій дім посміховиськом та метою всяких дотепів". – М. Коцюбинський).
Якщо вже шукати синонімів до слів "посмішка", "посміхатися", то це будуть "насмішка", "насміхатися". Проте слід зазначити, що в словах "насмішка", "насміхатися" мовиться не стільки про глузливий вираз обличчя або очей, скільки про глузливий зміст того, що каже смішко або насмішник: "Із матки старенької насміхається" ("Українські пісні" М. Максимовича); "Ой іде багач, ой іде дукач, насміхається – ой за що, за що бідна голота напивається?" (народна пісня); "Не пущу я, дитя моє, в ліски по горішки, бо вже мені надоїли хлоп'ячі насмішки" (народна пісня).
Правило, як правило, як звичайно, як водиться, як заведено
У нашій мові широко вживається іменник "правило": "Засвоївши якесь граматичне правило, він придумував до нього цілий диктант" (О. Донченко); "Додержуйтесь правил вуличного руху" (оголошення); "Чотири правила арифметики".
За відповідник до російського вислову как правило в нас дуже вподобали вислів "як правило", запозичений з інших мов і насамперед із російської: "Усі будиночки були двоповерхові, розраховані, як правило, на дві сім'ї". А тим часом наша мова має свої ориґінальні відповідники, про які часто забувають: "як звичайно" ("На есмінці, як звичайно, в цей час панувала тиша. – М. Трублаїні), "як водиться" "Раз ласуни, як водиться у них, поснідать добре захотіли". – Л. Глібов), "як заведено" ("У кіно, як заведено в нас, ходимо ми, дівчата, всі разом". Із живих уст). Не слід забувати цих давно відомих висловів.
Приклад і кольба
Слово "приклад", як частина рушниці, – дуже схоже на українське слово "приклад", що відрізняється від нього тільки наголосом. Це часом утруднює читання тексту, приміром, у такій фразі: "Його останнім, проте дуже переконливим, аргументом був старий приклад, якого він завжди висував, коли заходила суперечка на полюванні й не знати було, хто вбив зайця". Не відразу й збагнеш тут, чи сварливий мисливець наводив приклад з аналогічного випадку на якомусь іншому полюванні, чи він загрожував нижньою частиною своєї рушниці, – це можна зрозуміти гаразд, тільки прочитавши попередні або дальші фрази.
А чом би нам не скористатися словом "кольба", що означає саме цю нижню частину рушниці? Це слово трапляється й у нашій класичній літературі: "Жандарми били його, одначе він мовчав. Лиш раз, – коли, вдарений кольбою, мов переломлений, упав до землі, – кликнув" (О. Кобилянська). Це слово вживається в говорах західних областей України, а також Поділля й Волині. Його наводять під рубрикою обласного слова Українсько–російський і тритомний Російсько–український словники. Не вадило б, не боячись "провінціалізму" цього слова, широко застосовувати його в художній і технічній літературі.
П'янка, пиятика, гульня, дудліж
Слово "п'янка" дуже часто можна бачити на шпальтах наших газет, воно заходить часом і в живе мовлення, ба навіть у художню літературу, витискуючи давні українські слова: "Та недовго він додержувався своєї обіцянки виправитися: знову почалися п'янки, а далі дрібні крадіжки, й ось уже тяжкий злочин".
Українська класична література й фольклор не знали іменника "п'янка", вони знали тільки прикметник "п'янкий" (із наголосом на останньому складі): "В повітрі стояв густий і п'янкий запах квітів" (Я. Баш); "А ця вишнівка – таки п'янка" (з живих уст).