Тут: повернена від читача (фр.)
Духовенства не чіпайте і похибок його не виволікайте на божий світ! На духовенстві опирається вся Русь. Світські русини — що інше, про їх блуди можна говорити прилюдно..."
11. Уступ із "Галичанина" п. з. "Жалкие типы отрицательного достоинства". Отвратительно смотреть на то, як черновецкий орган новоеристов кокетничает с иезуитами и с польско-панскою политикою, обчислен-ною на исковеркание нашей св. Руси. Те соболезнования достойны типы, исполнены самых низких инстинктов,— те агенты, работающие в пользу иезуитско-польско-ягайлонской идеи, пренебрегают наши исторические начала" і т. д.
12. Уступ із радикального "Громадського голосу": Панські лаболизи, з чолом, як у бика, а лицем, як підошва, і їх органи (тут названа і моя газета), що на хлопських справах розуміються так, як свиня на перцю, удають від часу до часу, що їм хлопська доля також лежить на серці. Одна з рептильних часописей у статті п. з. "Що робити?", від котрої лизунством аж смердить, поважилася також заговорити про п'яту виборчу курію, коли ми тим часом сю справу вже роз'яснили найліпше з усіх. Чого їм мішатися до наших хлопських справ, коли тілько ми розуміємося на тім найкраще, а їм лише аванси і посади в голові?! Врешті такі самі дурні і редактори "Діла"...
13. У "Страхопуді" найшов я образок: "На медведя наскочили собаки і гавкають страшенно. Але се не собаки, тілько часописи. Моя газета нарисована, як якась собака із свинським рилом і "бреше" на весь голос..."
Прочитавши те все, я почув до русинів несказаний жаль, котрий разом із страшною жарою зовсім розбив мене. "Боже мій, думаю собі, як тут русинам догодити? Всі добрі, всі мудрі, а кождий говорить інакше. Мушу я раз їм усім догодити".
От я усів, написав і того-таки дня надрукував дуже гарну статтю під заголовком, узятим із поезій п. Грубописького:
"Воскресения Великої Мами".
На дворі страшенна спека. Вакації. Політичне житє на Русі на хвилину притихло; також має вакації. Наші дорогі посли спочивають у холодочку і набирають сили до дальшої праці в хосен безталанної матері-Русі. Дай їм, боже, витримати! У таку пору варто роздивитися по руськім горизонті, чи на нім не збираються деякі хмари, і порадити, що дальше робити.
Призадумавшись глибоко над нашими відносинами, ми бачимо, що найрозумнішою партією у нас є радикальна партія; хоч годі заперечити, що дуже розумні є й опозиціоністи, а вже понад партію реалістів розумнішої нема! Яка одна, така друга і третя, всі себе посполу доповняють: одні тягнуть, другі пхають, а віз поступу, на кодрім сидить Заплакана Мати, все посувається статочно наперед.
На церковнім полі ми собі рідні браття, так уніати як і православні. Одні мають свою єдиноспасительну церкву, другі свою єдиноспасительну церкву, і обі сі церкви повинні себе любити, бо хто як хто, а церкви, що стоять на сторожі любові ближнього, повинні передусім себе посполу любити.
Ціле наше духовенство без виїмки дуже красне і патріотичне. Без нього не остався б і слід із русинів на землі. Навіть о. декан Розбишацький — се правдивий учитель народу, бо він показує своїми власними поступками, як люди не повинні робити, а ся наглядна метода науки уживана, як звісно, тепер у всіх школах. Так само всі ті чесні і високоповажані священики, що за минувший і за сей рік завинили нам звиш 5000 зр. "передплати" — то також патріоти, бо вони з пожертвованиям читають усяку газету, хоч за неї не заплатили.
Москвофіли дуже тверді патріоти; нищити їх не годиться, бо то найдорожча спадщина по наших розумних батьках, дорогоцінний антик, правдивий руський "раритас". Але щоби вони були ще більшими патріотами, як є, то ми радимо заплатити їх провідникам більше, ніж їм платять москалі, а тоді вони позбудуться деяких своїх хиб, що могли декого з нас разити.
З жидами радимо обходитися делікатно. Коли Мошко обідре дурного Івана так зручно, що не може дістатися до криміналу, то Мошка варто за се поцілувати; такий проворний і здатний до життя елемент потрібний усюди. А дурного Івана випадає також погладити по головці за.те, що жив ^тілько літ і не навчився нічого; він же наш "менший брат"...
Руській молодіжі радимо, аби чимскорше давала із себе дерти шкіру, як кору з берези, бо інакше поросте в пір'я і буде могла літати. А вона не сміє літати, тілько стояти коло своєї Мами після слів віщого поета Грубописького, котрий каже, що як молодці
"стануть поуз себе сміло, як підіймуть вільні рукн, вкінчать святе, велике діло,
утихнуть стони болю-муки і серед слави фіміаму воскреснеш нам, Велика Мамо!"
Видрукувавши таку патріотичну статтю про Велику Маму у своїй газеті, я чекав нетерпеливо на відзиви руських часописей і на признання. Але тут я гірко розчарувався і побачив, що всім русинам ніхто на світі не годен догодити. І не то всім, але навіть десятьом у рівній мірі не догодиш! Даремна праця!
Що по сій статті прийшлося мені почути, з того можна би зложити цілий словар самих кріпких слів. Усі руські часописи приписали мою статтю не моєму доброму серцю, що я всім хотів догодити, лише наслідкам спеки і моєї бездонної глупоти,— так що я аж по тім усім прийшов до розуму і, щоби не затроювати собі дальше життя, рішився поїхати далеко, аж за море до Канади. Там заміню перо на плуг і буду орати тамошні степи, а до "старого краю" верну аж по літах з мільйоном. Тоді я у всіх русинів буду мудрий...
1896