ЯК Я ПРОДАВАВ СВОЇ НОВЕЛИ
Не знаю, що мені торік було сталося. Я захотів стати славним і заробити на русинах гроші та й видав своїм власним коштом свої новели під патріотичним заголовком: "На святій Русі". Новел було десять, всі незвичайно гарні і цікаві, як се признали славні критики з газет "Місяць", "Чин" і "Русь". В новелах тих рішив я кілька дуже важних суспільних питань: як питання релігійне, соціальне, жіноче
5 інші; також подав я читачам ідеальні типи: руського священика, що на народні цілі призначує щороку по 200 золотих] р[инських], москвофіла, що не говорить дома по-поль-ськи; панни русинки, що дуже бажає вчитися на університеті філології; руського посла, що через цілий рік їсть тілько картоплю і борщ, а всі свої доходи відступає на народні цілі; руського письменника, що своїми творами заробив у русинів 200 000 і купив собі село,— словом, вивів я на світ божий русинів таких, що не сором показати їх цілій Європі. Особливо вдалася мені одна новела з романтичною закраскою, котра багато панночок довела до гарячих сліз і до того, що мене на вечерках, коли дами мали вибирати до танцю, аж з буфету тягнули в залу танцювати. Вправді, я в танцях далеко не такий зручний, як в орудуванню пером, але сей об'яв жіночої ласки доводив мене також до гарячих слів вдячності. Нема вдячнішого "народу" як панни. Коли прийшов prima aprilis я дістав кількадесят листів, писаних жіночою рукою, в котрих одні дякували мені, особливо за новелу "Моя мила", другі казали, що люблять мене. Але що поміж таким великим числом панночок було забагато гарних і мудрих, то я не міг рішитися, котру з них вибрати собі, і досі жию кавалером.
На друк новел видав я 250 з[олотих] р[инських], т. є. весь свій заощаджений маєток, який відложив я собі на чорну годину. Вже-вже почав я був економічно жити і складати гроші на старість, як прийшла мені отся охота похвалитися перед русинами своїми новелами. Всі ті видавці, шо попарилися на русинах, відраджували мені викидати дармо гроші: казали, що у нас не тілько ніхто не купує книжок, але й дарованих не читає; але я у своїм патріотизмі не міг уважати русинів таким некультурним народом, щоби не
1 Перше квітня (лат.).
розкупили тих 500 примірників моїх новел, які я видав* Я собі числив так: на півчетверта мільйонів австрійських русинів є письменних коло 800 000 (так статистика каже); з тих 800 000 письменних є щонайменше 80 000 настілько заможних русинів, що їх стане на книжку; з тих 80 000 є щонайменше 8 000 таких, що інтересуються всім, що друковане; а поміж ними є певно 800 таких, що куплять мої новели. А я видав свої новели лише в 500 примірників, назначив на книжку ціну лише 75 кр[ейцарів] і мав надію, що хоч яку сотку зароблю за то, що писав у поті чола. Чей мізерних сто з[олотих] р[инських] мені належалося за мою працю — а вже про славу й не говорю.
П'ятдесят примірників роздав я даром поміж знакомих. Виписав на них гучні присвяти й усміхався вдоволено, що можу людям роздавати такі дарунки, яких не дасть звичайний смертельник. Десять примірників розіслав я редакціям, котрі мене за то назвали многонадійним молодцем. Чесні редакції "Місяця", "Чину" і "Русі" зачислили мене навіть до першорядних талантів. Почисливши передплатників тих часописів, я побачив з радістю, що реклама про мої новели розійшлася в 5000 примірників. А що у нас один часопис читає щонайменше п'ять осіб, то про мене довідалося 25 000 русинів. Двайцять п'ять тисячГ А з тих лише 440 потребувало купити мої недорогі новели.
Жду я місяць від того часу, як видав новели,— не зголошується ніхто. Як добрий батько на свої діти, так я дивлюся на тих 440 книжок, що в порядку лежать собі на полицях моєї шафи. Щодня стираю з них порох та придивляюся, як чепурно виглядає моє видавництво. Титул зложений прекрасними орнаментаційиими буквами, з котрих звисають китиці квіток. Моє прізвище, видруковане скромними малими буквами, запхалося в куток у самім низу, бо я не люблю виставляти себе. Папір прекрасний, сторони позазначувані елегантно внизу. Коректа, що трохи мене очей не позбавила, вийшла прекрасна; за кожду похибку плачу 50 кр[ейцарів), коли хто найде. Словом, видання таке, що якби його ще оправити гарно, то може сміло лежати в салоні на оріховім столі побіч домашніх альбомів, і заслужених русинів, і кошика з бажаннями іменин та Нового року.
Так чекаю я місяць,— не зголошується ніхто по мої новели, так прославлені часописами. Ов! Гризе мене се! Думаю собі: "Треба дати на продаж до книгарні". Приходжу, кланяюся і так кажу:
— Прийміть мої новели в коміс, дам вам 25 процент ра-бату, так як усі видавці.
Управитель книгарні скривився.
— Коли,— каже,— думаєте, що ваші новели купить хто в мене, то помиляєтеся. Д-р Храмко який новеліст, а його нсвел таки не купують. Німці читають їх по-німецьки, поляки — по-польськи, москалі — по-московськи, а русини по-руськи не хотять читати.
Але я не хотів тому вірити.
— Прийміть,—кажу,— до себе; все у вас хтось зголоситься.
— Та мені вже й місця не стає на книжки, все лежить,— випрошується управитель.
— Я багато не принесу: сто примірників, се багато місця не займе.
— Ну, нехай! Принесіть!
Приніс я в книгарню власними руками сто примірників і з вірою в руську суспільність віддав у руки управителя книгарні.
Жду місяць. Не випадає якось авторові допитуватися, чи розходяться його новели, отже я й не навідувався в книгарню. По місяці приходжу:
— Як же там мої новели?
— А що? Як лежали, так лежать. Ніхто і словом не допитувався.
Смутку ж мій! А для кого ж я їх написав?! Ну, нехай! Дорога до слави терниста... Бували таланти не такі, як я, а люди таки не хотіли їх довший час знати. Якось-то вже буде...
Порадив мені один товариш зібрати адреси щонайлуччих патріотів, таких, що при своїм патріотизмі мають ще й гроші, і розіслати новели на їх адреси. Послухав я, зібрав адреси 150 щонайлуччих і найголосніших патріотів і розіслав їм свої новели. Казали мені: "Люди купували би, але їм треба книжку в руки дати". Так я й зробив: дав 150 патріотам книжку в руки.
Жду місяць — патріоти мовчать. Жду другий місяць — нема "ні вітру, ні хвилі", патріоти не відсилають ані книжок, ані грошей. Сто п'ятдесят примірників — адже то 112 зл. і 50 кр. страти! Звідки ж я приходжу такі дарунки робити зі своєї бідної кишені! На третій місяць відослав мені один патріот мої новели: очевидно, перечитав їх, бо були порозтинані, посмаровані, покапані свічкою і подерті. Написав на книжці: "Гарні новели! Дякую вам, що прислали перечитати",— і відослав мені. Гарний патріот!.. А 149 примірників так і пропало по нинішній день.